У кожної нації є імена, котрі символізують її генетичний код. Для українців – це Тарас Шевченко.
Усі, хто час від часу бере до рук його «Кобзар», щоразу знаходять тут для себе щось цікаве. Здавалося б, ніби-то все знаємо про нелегку долю Пророка, та, буваючи на заходах, присвячених його творчості, знову й знову пізнаєш щось нове. Цього разу у приватній етногалереї «Русовичі» Марії Доліновської у Нововолинську модератори вечора «Багатогранний Шевченко: від кріпацького сина до батька української нації» Тетяна Поліщук та Марія Дацюк розкривали такі теми: тернистий шлях до свободи; Шевченко – художник: майстер світла та тіні; сімейного щастя він так і не пізнав; музична палітра: Кобзар у сучасних аранжуваннях.
Неабияке зацікавлення викликала чимала виставка «Кобзарів», а серед них і рідкісні та старовинні, принесли, які з домашніх бібліотек учасники заходу. До речі, вони, а це переважно слухачі Університету вільного часу, читали найулюбленіші вірші Шевченка, а Тетяна Штембурська озвучила чимало його творів, покладених на музику.
Пророчий заповіт батька
9 березня 1814 року в Моринцях народився хлопець, чия доля мала бути визначена кріпацтвом. Але Тарас був іншим. З шести дітей лише він навчився читати й писати. Батько, відчуваючи особливий дар сина, залишив пророчий заповіт: «Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».
Шевченко – класичний «селф-мейд-мен». Як сучасні підлітки з фавел Бразилії мріють про футбол, так Тарас у 12 років був готовий долати десятки кілометрів пішки, щоб знайти вчителя-маляра. Це була шалена жага до знань, яка вивела його з кріпацтва до еліти Петербурга.
Скільки коштувала… воля
1838 рік. Квітень. За волю Шевченка заплачено 2500 рублів. Щоб зрозуміти масштаб цієї суми – сьогодні це понад 45 000 тисяч доларів. Ініціатором викупу став українець Іван Сошенко, хоча грошей він не мав. Тому привів Тараса до ще одного українця – Василя Григоровича, який був ученим секретарем Петербурзького Товариства заохочення художників і, водночас, конференц-секретарем Академії мистецтв. Йому вдячний Тарас присвятив поему «Гайдамаки». Григорович залучив грека Олексія Венеціянова та українця Євгена Гребінку. Далі коло розширили українці Аполлон Мокрицький та Семен Гулак-Артемовський. Сам Шевченко в автобіографії писав: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу з проханням звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В. А. Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К. П. Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоби розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський за участю графа М. Ю.Вієльгорського влаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».
Попри те, що Шевченко мав широке коло спілкування серед російської інтелігенції, твердження про те, що саме вони відіграли вирішальну роль у його викупі, є продуктом радянсько-російської пропаганди.
Ставши вільним у 24 роки, Шевченко занурюється у вільне життя. Сошенко писав, що в нього вселився «світський біс»: він стає зіркою петербурзьких віталень, «тусовщиком», стильно вдягається, відвідує оперу, малює портрети аристократів. Але в його серці завжди була Україна.
Перший академік гравюри
Ми звикли до Шевченка-поета, але він вважав себе насамперед художником та став першим в імперії академіком гравюри! Його називали «російським Рембрандтом» за неймовірну гру світла й тіні. Тарас – митець європейського рівня, чия техніка офорту була революційною для XIX століття.
Він був геніальним художником, отож недаремно, висилаючи у заслання царський уряд заборонив Тарасу Григоровичу не лише писати, а й малювати, адже боялися не лише його слова, в й малюнків.
Більшість картин і малюнків видатного художника можна побачити в Національному музеї Тараса Шевченка, а віднедавна і у Львові – до 20 червня 2026 року там триває масштабна виставка «ВІН: Тарас Шевченко. Художник».
237 віршів та поем
У літературній спадщині Тараса Шевченка центральне місце належить збірці «Кобзар». Вона відіграла визначальну роль у становленні нової української літератури та формуванні літературної мови на народній основі. Загалом творчий доробок поета налічує 237 віршів та поем, переважна більшість яких написана українською мовою. Перший «Кобзар», виданий у 1840 році накладом 1000 примірників, став справжньою сенсацією – увесь тираж розкупили всього за два тижні. Іван Франко згодом так описував цей культурний вибух: «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».
Любов Тараса до України була споріднена з любов’ю до рідної матері. Його звернення до земляків – це пронизливий синтез болючого докору та щирого благання. Поет прагнув, щоб кожен українець серцем відчув рідну землю, пройнявся волею народного духу та осягнув глибинну сутність нашої історії.
Шевченко і монарх
Тарас Шевченко знаходив у собі сили не вихваляти російського монарха, попри те, що той опосередковано сприяв його визволенню з кріпацтва. Для Кобзаря чесність була вищою за вдячність тирану. Свою безкомпромісну правду він втілив у віршах, що стали джерелом незламної сили українського народу. Усвідомлюючи неминучу розплату за свій виклик системі, поет не став мовчати. Його душа, сповнена гніву та любові до вільної України, не терпіла фальші, тому він обрав шлях щирості, навіть ціною власної свободи:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Захоплення музикою
Ще одне захоплення цієї багатогранної особистості – музика. Він був освіченою людиною в музичній справі та мав широке коло смаків: дуже любив Гайдна, Моцарта і Бетховена, постійно до них звертався. Обожнював Шопена, Мендельсона. Чудово знав тогочасних віртуозів: Паганіні, Серве, В’єтана. Щоденники Тараса Шевченка багаті на музичні судження. Він часто звертається до віденських класиків. І, звичайно, ідеалом гармонії завжди залишався Вольфганг Амадей Моцарт. Фрагмент із записів Шевченка за 1857 рік: «Я почув, як маленький оркестрик грає увертюру до опери Моцарта. Це така чудова музика, що мені здається, її не можна заграти недобре, вона завжди звучить божественно».
Міг стати світовим співаком
Тарас Шевченко дуже гарно співав, мав добрий музикальний слух і приємний голос – баритон з високими теноровими нотами оксамитового тембру, над усе любив співати і, за свідченням сучасників, вкладав всю силу у виконання народних пісень. Перший ректор Київського університету Михайло Максимович згадував, що Тарас був співаком із чудовим голосом. «Якби не широка обдарованість як літератора та живописця, Шевченко був би світовим співаком», – говорив він.
За переказами, Шевченко обожнював народні пісні, знав їх без ліку і переймав з одного разу. Мабуть саме через те його твори такі мелодійні, що мимоволі просяться стати піснями.
Півтори тисячі музичних творів
Першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл з 87 творів різних жанрів і форм. А ще на його вірші створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати. Загалом на тексти Т.Г. Шевченка композитори написали близько півтори тисячі музичних творів найрізноманітніших жанрів.
«Борітеся – поборете!»
Серце генія завжди шукало притулку. «Сімейного щастя я так і не пізнав», – з сумом казав він. Від кохання до Оксани Коваленко до фатальної зради Ликери Полусмакової – його життя було сповнене пристрастей і драм.
Шевченко не залишився у XIX столітті. Він був з нами у 1989 році на першій «Червоній руті», де прозвучали пісні на його слова. Він одягнув каску та взяв щит на Майдані під час Революції Гідності. У ті дні образ Кобзаря вийшов за межі канонічного портрета поета у смушевій шапці: Шевченко з’являвся на барикадах, на щитах самооборонівців, на революційних банерах і муралах, у бандані чи зі шинами на вулиці Грушевського. Сьогодні його слова – це зброя. Коли він писав «Борітеся – поборете!», то звертався саме до нас.
Батько нації
Спадщина Кобзаря оживає в унікальних проєктах, він є світовим рекордсменом за кількістю встановлених пам’ятників: у світі налічується понад 1160 (за деякими даними – понад 1380) монументів Кобзареві. Найбільше їх в Україні – понад 1000, а також 44 – в іноземних країнах, включаючи США, Канаду, Казахстан та інші. До речі, пам’ятник доволі оригінальний і за багатьма показниками унікальний пам’ятник Т. Г. Шевченку у Ковелі. Розміри монумента є понад 7 метрів заввишки, а вага скульптури поета – приблизно 20 тонн.
На честь Тараса Шевченка в 1975 році назвали один із кратерів на планеті Меркурій. Отож Шевченко – це не про минуле. Це про нашу здатність чинити опір, любити своє і бути вільними. Він довів, що навіть кріпак може стати батьком нації, якщо в його серці палає вогонь правди.
Свою Україну любіть
Шевченко – це не застиглий пам’ятник і не просто сторінка у підручнику. Це жива енергія спротиву, наш культурний код і надійний орієнтир. Його слова: свою Україну любіть, любіть її… во время люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть – особливо актуальні сьогодні.
Поділилися найсокровеннішим, що пов’язано з Шевченком, і учасники заходу, зокрема, Лілія Євгеніївна Вальчук, якій від своїх та чоловікових батьків у спадок дісталися «Кобзарі» Тараса Шевченка. Цю колекцію значно поповнила вже сама і цей дорогоцінний скарб принесла для огляду.
Усе своє свідоме життя вивчає і популяризує твори Шевченка Емілія Данилюк. Вона розповіла, що уже у п’ять років її донька добре знала і майстерно читала вірші Кобзаря, чим дивувала своїх однолітків. Наголосила Емілія Михайлівна і на тому, що у радянські часи у поезії Тараса Шевченка тодішня цензура вносила великі правки, змінюючи слова. Отож інстинно його творіння можна побачити у старовинних виданнях.
Всенародна шана
– Кілька років тому доля мене звела з підприємцем із Харкова Славіком, – поринуло у спогади Катерина Варвус. – Якось із тріо «Лебедине крило» ми їхали з концертною програмою до воїнів у Куп’янськ. Знаючи про це, Слава на той час уже волонтер, дуже просив заїхати до нього у Харків на гостину, адже якраз святкував свій черговий день народження. І коли побачила у їхній світлиці на стіні сімейний портрет, на якому він з дружиною був у чудових вишиванках, була приємно вражена. Ще більше здивувалася, коли у його робочому кабінеті на видному місці був вишиваний портрет Кобзаря. На той час він розмовляв лише російською мовою, хоча зараз досконало вивчив українську.
Цікавими спогадами поділилася і Вікторія Милокоста – уродженка зі Сходу України. Її чоловік, на той час військовий, народився у Моринцях. Саме там, на малій батьківщині Шевченка, було їхнє весілля. А після цього рідні організували чудову екскурсію, отож вона бачила стежини, якими колись бігав маленький Тарас, хатину, в якій він жив, і запам’ятала це на усе життя.
Спадщина Тараса Шевченка й справді безсмертна та актуальна, хоча минуло багато літ. Вона вчить любові до рідного краю, показує справжнє обличчя москалів, які й дотепер прагнуть гнобити наш волелюбний народ. Та їм цього зробити не вдасться ніколи. Твори Шевченка – невичерпне джерело образів та почуттів, близьких кожному, хто любить свою землю, відчуває красу рідної природи, живе думками свого народу.
Валентина ПЕТРОЩУК.
Фото авторки.
