150 кг вареників із картоплею, котрі щотижня їдуть на
передову, кому завгодно додадуть сили та мужності!
Борщ, вареники,
пироги… Іноземець скаже: то – Україна. А українці, як відомо, люблять українське.
Так подумали і волинські волонтери й у результаті вирішили: треба солдатів
потішити домашніми стравами – не тільки ж сухпайками і тушонками ласувати нашим
козакам на вогневій передовій. Тож уже другий місяць щотижня у зону АТО їдуть
десятки відер домашніх вареників із картоплею, засмачених шкварками.
Чому саме з картоплею, думаю, ніхто не здивується.
– Бо люблять чоловіки такі вареники, – посміхається директор
Луцького медичного базового коледжу Аліса Хмелькова.
А от як ці не лише чоловічі ласощі доставити до місця
призначення у найкращому вигляді, думаю, зараз усім стало цікаво. Але все це
теж, виявляється, просто: варенички варите, заливаєте розтопленим смальцем,
шкварками кожен ряд пересипаєте (то вже для смаку) – і готово! Ваші варенички консервуються
і за такої погоди можуть бути свіженькими до 4 тижнів. А коли хто із солдатів
знайде час пообідати, то просто їх розігріває – у каструлі або в сковорідці – і
почувається, як удома. Ну, майже…
Все це, звісно, так просто лише… розказувати.
А на ділі кожна господиня знає, як воно – наліпити
вареників. Не даремно ж народне прислів’я каже: вареники-хваленики, всі вас
хвалять, та не всі варять. А якщо зо 30 відер та по 5 кг кожне, то й тим паче!
Звісно, господиня на кухні коледжу не одна, але й навіть у чотирьох кухарів та
восьми чи десяти дівчаток-студенток це забирає добрячий шмат доби і чимало сил.
Аліса Ігорівна на цьому наголошувати не хоче, але багато
допомагає і її чоловік. Він волонтер: привозить продукти, а потім уже готові
вироби відправляє до місця призначення.
Тут зроблю неліричний відступ. Найбільш затребуваною, як
би це сказали у центрах зайнятості, нині є дві професії. Перша – захисник
вітчизни. Друга переважно додаткова або її можна ще назвати хобі – волонтер. Це
той, хто не рахує витрачені сили та гроші, хто для того, аби займатися
«улюбленою» справою, мусить працювати десь іще, бо таке «хобі», зазначимо
одразу, надто дороге. А ще ця професія має побічні ефекти: недоспані ночі,
страшні картини війни, постійні ризики, а іноді й… смерть. Вимога до працівника
одна: патріотизм. Матеріальна винагорода… Поки цю графу не заповнено…
Заввиробництвом їдальні, що діє при медколеджі, Галина
Семенюк, кухарі Зоя Кірик, Лариса Кравчук та Світлана Климко поки обслуговують
клієнтів, заодно місять тісто, ліплять, а потім варять вареники. Їм це вже
сниться короткими ночами. Але жінки лише посміхаються.
– Студенти наші були, то недавно пішли. Постаралися. А ми
ось зараз швиденько зваримо, розфасуємо – і готово. Вночі все поїде у зону АТО,
– поки дістає запашні гарячі вареники і акуратно кладе у 5-літрове пластикове
відро, – розповідає Зоя Кірик.
Уперше ліпили вареники більше місяця тому. Розпочали з 50
кг борошна. Це вже саме вареники. Бо до того у меню луцьких майбутніх медиків було
й перемелене сало із сіллю, перчиком, часником, різними приправами, набори
горіхових та фруктових сухих сумішей, а ще – горішки, залиті медом, лимончики з
цукром (вітамінні суміші, такі потрібні у період весняного авітамінозу та
епідемії грипу). Ну, і не забули про аптечки та набори для ремонту одягу і
взуття.
Зоя Кірик вареники варить, складає у відеречка та заливає смальцем зі шкварками.
– А який аромат у нас стояв, коли ми просіювали мелену
каву, де попадалися цілі зерна, – хтось приніс у «Самооборону» аж 10 великих
мішків! – розповідає Аліса Ігорівна. – Я коли побачила це, одразу забрала до
нас на кухню: тут пересіяли, спакували і відправили у зону АТО.
Так, волонтерська робота коледжу розпочалася зі
знайомства з колегами «Самооборони Майдану». Аліса Ігорівна зізнається: поки на
власні очі не побачила, як самовіддано ставляться до своєї другої, але
беззаперечно головної роботи волонтери, не усвідомлювала важливості справи. А
тепер наче затягнуло.
– Коли похоронили лучанина
Сергія Климчука, його дружина, а наша колега Світлана Костянтинівна надіслала
смс-повідомлення із проханням про допомогу для айдарівців, – додає заступник
директора з гуманітарної освіти та виховання Алла Лазько.
Це було після 24 серпня, Дня Незалежності України… Потім
майбутні медики навіть не відзначали як зазвичай День студента, а влаштували
благодійний аукціон, згодом дівчатка допомагали у госпіталі, бо ж спочатку там
навіть не вистачало рук, пакували подарунки на Святого Миколая та різдвяні
свята, сортували ліки, які люди несли у «Самооборону». І пішло-поїхало. Справа
переросла у постійну й результативну роботу, так би мовити, за вимогою.
Студенти та працівники медколеджу вже мають гарний досвід волонтерства
Так народилося кілька окремих цікавих ідей. Окрім
згаданих уже вареників, сала та іншого, стали готувати зокрема ще й трав’яні
чаї: наприклад, вітамінні, протизастудні. От влітку планують організувати збір
трав із метою їх подальшого сортування.
А до цього додається ще й стільки любові, слів вдячності захисникам
за мужність, побажань усім нам добра і миру…
Чи важко? Звісно, важко. Чи можливо у наш непростий час
знаходити гроші на таку благодійність? Тут доводять, що цілком можливо, навіть
якщо постійно.
– У нас проста арифметика, – відповідає Алла Лазько. – У
коледжі навчається 700 студентів. Якщо кожен здасть по 1 гривні, то вже сімсот.
А ще ж є викладачі. І це вже щось…
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора та із сайта медколеджу.
На знак вдячності айдарівці подарували медколеджу свій прапор-захисник.
