У 70-х роках майбутній класик історичного роману шукав
на Ковельщині «живих бандерівців» і їздив на таємну розмову до колишньої
зв’язкової УПА із с. Скулин.
До Луцька навідався
письменник Василь Шкляр. Після виходу у світ роману «Чорний ворон, або
Залишенець» – живий класик, автор історичних національних бестселерів.
Найсвіжіший із них, роман «Маруся», прозаїк презентував на Волині.
…Майже повна глядацька зала
театру ляльок. Серед присутніх – багато відомих в області персон. Усе ж за
спиною чути нарікання, що зустріч погано анонсувалася. Виходить на сцену Шкляр.
Розмови стихають… Як на мене, з першого слова відчувається, що він – понад усе
історик та документаліст. Починає з теми національного українського відродження
початку ХХ ст. Знає минувшину досконало. Дивує, та й сам дивується паралелям. Чому?
Тому що виходить, що все з того, що переживає Україна нині, в її історії вже
було: і національні революції, і постання армії, і котли, і зрадливі переговори
з москалями, і герої – майже такі ж… Одній із них, повстанській отаманші
Олександрі Соколовській, що мала псевдо «Маруся», Василь Шкляр присвятив свій
новий історичний роман. 16-літньою дівчина вела військо до бою. Родичі її досі
живуть у селі на Житомирщині. Вважається, що вона загинула у боротьбі з
більшовиками. Але рідні переконані, що «Маруся» ще довго жила за кордоном.
Інакше чому тоді спецслужби шукали її сліди за кількадесят літ після
національно-визвольної війни – у 80-х?..
«Це, на мою думку, свідчить,
що гасло «Герої не вмирають» народ придумав не тепер… – переконаний Шкляр. – Ще
не давно я, розказуючи про таких патріотів, як «Маруся» чи «Чорний ворон»,
гадав, що нині в нас нема подібних героїв…»
…Луцьк – не перше місто, де
автор «Марусі» представляє свій роман. І скрізь читачі найчастіше запитують про
те, чи писатиме він про УПА: «Роман про УПА?.. Складнішої теми для мене нема. У
тій боротьбі було стільки зрад, стільки драматизму й трагедії… Тому я завжди
відмовлявся. Казав, що то треба добре знати діалекти гуцульські, галицькі, що я
з іншого краю, тому мені тут буде
складно. На що мені якось один чоловік відповів: «Ви не лукавте, УПА зродилася
на Волині, а там така ж мова, як у вас на Черкащині». Якщо Бог дасть сили, то я
напишу про УПА. Маю цікаві документи. Територіально це буде десь між Волинню і
Галичиною – на Тернопільщині. І ще: мене часто запитують, чому я не напишу про
Майдан, про нинішню війну. Скажу так: про цю війну ми повинні все запам’ятати і
задокументувати. Перш за все».
…Над своїми романами
письменник працює довго, зізнається: левова частка часу йде на вивчення
історичного матеріалу. Але образи здаються буквально вчорашніми. Ось, скажімо,
його «Маруся»: на червоному шлику її козацької шапки синім чорнилом були
виведені слова «Смерть ворогам України!». І написано це було до того, як
сучасні українські хлопці (та й дівчата) пішли в бій зі словами «Смерть
ворогам!». Автор бестселеру часто спілкується із бійцями полку «Азов»,
неодноразово бував у зоні АТО. До речі, як журналіст ще до активної
письменницької діяльності мав досвід роботи в інших гарячих точках.
«Багато зі сказаного вами
збувається. Дайте рецепт зцілення України!» – запитав хтось із присутніх лучан
під час зустрічі у театрі ляльок.
«Я вас здивую. Бо скажу
непопулярне. Я не прихильник України – від Сяну до Дону. Мені близька та
Україна, де є український дух. Недавно почув одну фразу: «Найгірше, що Путін
може нині зробити для нас, – це віддати Крим. Той совітський, зрусифікований
Крим мені не милий. Це – не Україна! Так само з Донбасом. Бачили одне з
останніх опитувань на Донеччині: «Як ви ставитеся до Путіна?» – «Харашо» – «А
до Порошенка?» – «А кто ето?»… Цим усе сказано. Вважаю, що в ХХІ столітті
держава вимірюється не квадратними кілометрами. Усе, що треба для існування
сильної української держави, у нас є!».
…І на завершення. Хоча Василь
Шкляр із того розпочав розмову з волинянами. Знаючи напевне, що тут, як і
скрізь, найперше запитають про банальне: «Яка мета вашого приїзду до Луцька і
чи були ви тут раніше?..», письменник розповів: «Колись давно, ще у студентські
роки, я вирішив мандрувати Україною. Розпочав із Луцька. Зійшов із поїзда і
здивувався: це було на ту пору єдине з бачених мною коли-небудь велике місто,
де всі без винятку розмовляють українською мовою. І то було перше велике диво.
І сталося так, що я забув на вокзалі фотоапарат. Повернувся до камери схову,
стою там такий розгублений, аж тут підходить до мене міліціонер, питає, що
сталося. Я розказав, а він мені: «Ось ваш фотоапарат, я його для вас зберіг».
Це було друге велике диво у Луцьку – такий міліціонер».
Згодом, 75-го, Василь Шкляр
навідався на Волинь знову: його старший брат Петро одружувався на дівчині із с.
Уховецьк Ковельського р-ну. Ось як це весілля згадує нині вже легендарний
письменник: «Сидів я на весіллі, придивлявся до сільських людей, слухав. Аж
підійшов потім до одного дідуся. Після третьої чарки наважився йому сказати: «Діду,
а можете мені показати…бандерівця?» Дід зіщулився, вдав, що не відає, що я з
нього хочу. А потім підкликав мене тихенько і каже: «Поїхали». Кіньми ми
попрямували до села Скулин. Там мене той дід познайомив із місцевою жителькою
Ганною Зеленою, зв’язковою УПА, що пала псевдо «Іва». Там ми з нею проговорили
усе весілля… Після цього на все життя до Волині у мене свій особливий
сентимент».
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
