–
А нашого Васильовича призвали в армію, – почув у відповідь на своє запитання
про долю відомого лісовода з Цуманського лісгоспу.
–
Буде хороший командир… – мовив тоді. – Але ліс по ньому сумуватиме… Васильович
– один із найцікавіших лісоводів України, має до цього особливий хист. Завжди
врівноважений, роздумливий, інтелігентний. Сказати, що він любить ліс, майже
нічого не сказати. Васильович його обожнює, почувається там, мов янгол на небі.
Якось помітив, що він бере на себе відповідальність за кожен саджанець, який
садить. Їх же тисячі, десятки тисяч… Маленькі, ще не окріплі одно-дворічки…
Сосонки, дубочки, берізки… Всі саджанці, які потрапляли до його рук, проходили
дуже ретельний догляд… Що з корінням, як тримається стовбурець?.. Помітив, що
декотрі корінці обрізує складаним ножиком… Якось не втримався і запитав:
«Навіщо так чините?» – «Вони заважатимуть росту… Деякі пошкоджені, інші –
присохли, ще котрісь – надто довгі: призагнуться і з часом стануть тягарем…» Уже
потім від колег і знайомих дізнався, що Васильович так само по-батьківськи
піклується і про своїх молодших колег… Дбає за їхній добробут, безпеку, умови
праці, навчання, навіть за вирішення якихось домашніх клопотів підопічних… А ще
він дуже любить учнівську молодь. Довгий час був відповідальним за роботу
шкільного лісництва – одного з найкращих в Україні… І ось зустрічаю його у
військовій формі. Підтягнутий, небагатослівний та… інтелігентний!
–
Тепер я прикордонник, – каже. – Проходжу службу на Західному напрямку, тут
повсюдно вздовж лінії кордону – ліси, тож почуваюся як дома.
…А
нещодавно надійшла звістка: Васильовича відправляють на Схід. Лісівники Волині,
як вже не раз бувало, зреагували на це по-лісівничи.
–
Васильовичу, що потрібно твоєму підрозділу? – поцікавився начальник
лісоуправління.
А
потрібно сказати, що Васильович – тепер старший офіцер і, як завжди,
клопочеться про своїх бійців: щоб нагодовані, взуті й зодягнуті були…
–
Що ж, – вирішили лісівники Волині, – забезпечимо усіх твоїх прикордонників
обмундируванням – літнім і зимовим, та сучасними аптечками.
І
слова свого дотримали. 24 лютого, коли адміністрація Держприкордонслужби в
розпорядження Луцького прикордонного загону у зв’язку з відправкою частини
бійців на Схід передавала 15 одиниць техніки (броньовані два «КрАЗи Кугуар» і
два «Volkswagen Amarok» поїдуть на східні рубежі), вручала квадроцикла одному з
дільничих інспекторів для службового користування, лісівники всім
прикордонникам підрозділу, яким командує Васильович, привезли по два комплекти
військової амуніції (зимової і літньої) та сучасні аптечки військовика. Всього
на 100 тисяч гривень.
–
Форма дуже зручна, – мовить Васильович, показуючи обновку. – Легка і тепла.
Інші підрозділи такої не мають.
Передав
слова вдячності від підлеглих: «Усі прикордонники дякують лісівникам за такий
потрібний і головне дуже своєчасний солдатський набір».
Охоронці
кордону вирушають на Схід, у перших його рядах – «лісові прикордонники»
Васильовича.
–
Переконаний, що особовий склад оперативно-бойової комендатури, які сьогодні
стоять у строю, гідні честі називатися прикордонниками, – звертався до них
начальник Луцького прикордонного загону підполковник Олександр Мейко. – Зараз
не час для сумнівів – зараз час захищати Батьківщину…
Бійцям
оперативно-бойової комендатури вручили бойове знамено підрозділу, яке
відправиться з ними в зону АТО. Під ним служитиме і Васильович зі своїми
бійцями… Лісівники Волині бажають командирові-лісівнику та його бойовим
побратимам повертатися живими і здоровими… При цьому із жалем кажуть:
«Незабаром розпочнеться лісокультурницька акція із садіння дерев, лісівникам,
Васильовичу, тебе не вистачатиме…» І людям, і лісові, і малим саджанцям…
Та
українець із наймирнішою професією – лісівник, в обов’язки якого входить
плекання дібров, борів та гаїв, їде на Схід. Їде на охорону Державного кордону
України.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
–
А нашого Васильовича призвали в армію, – почув у відповідь на своє запитання
про долю відомого лісовода з Цуманського лісгоспу.
–
Буде хороший командир… – мовив тоді. – Але ліс по ньому сумуватиме… Васильович
– один із найцікавіших лісоводів України, має до цього особливий хист. Завжди
врівноважений, роздумливий, інтелігентний. Сказати, що він любить ліс, майже
нічого не сказати. Васильович його обожнює, почувається там, мов янгол на небі.
Якось помітив, що він бере на себе відповідальність за кожен саджанець, який
садить. Їх же тисячі, десятки тисяч… Маленькі, ще не окріплі одно-дворічки…
Сосонки, дубочки, берізки… Всі саджанці, які потрапляли до його рук, проходили
дуже ретельний догляд… Що з корінням, як тримається стовбурець?.. Помітив, що
декотрі корінці обрізує складаним ножиком… Якось не втримався і запитав:
«Навіщо так чините?» – «Вони заважатимуть росту… Деякі пошкоджені, інші –
присохли, ще котрісь – надто довгі: призагнуться і з часом стануть тягарем…» Уже
потім від колег і знайомих дізнався, що Васильович так само по-батьківськи
піклується і про своїх молодших колег… Дбає за їхній добробут, безпеку, умови
праці, навчання, навіть за вирішення якихось домашніх клопотів підопічних… А ще
він дуже любить учнівську молодь. Довгий час був відповідальним за роботу
шкільного лісництва – одного з найкращих в Україні… І ось зустрічаю його у
військовій формі. Підтягнутий, небагатослівний та… інтелігентний!
–
Тепер я прикордонник, – каже. – Проходжу службу на Західному напрямку, тут
повсюдно вздовж лінії кордону – ліси, тож почуваюся як дома.
…А
нещодавно надійшла звістка: Васильовича відправляють на Схід. Лісівники Волині,
як вже не раз бувало, зреагували на це по-лісівничи.
–
Васильовичу, що потрібно твоєму підрозділу? – поцікавився начальник
лісоуправління.
А
потрібно сказати, що Васильович – тепер старший офіцер і, як завжди,
клопочеться про своїх бійців: щоб нагодовані, взуті й зодягнуті були…
–
Що ж, – вирішили лісівники Волині, – забезпечимо усіх твоїх прикордонників
обмундируванням – літнім і зимовим, та сучасними аптечками.
І
слова свого дотримали. 24 лютого, коли адміністрація Держприкордонслужби в
розпорядження Луцького прикордонного загону у зв’язку з відправкою частини
бійців на Схід передавала 15 одиниць техніки (броньовані два «КрАЗи Кугуар» і
два «Volkswagen Amarok» поїдуть на східні рубежі), вручала квадроцикла одному з
дільничих інспекторів для службового користування, лісівники всім
прикордонникам підрозділу, яким командує Васильович, привезли по два комплекти
військової амуніції (зимової і літньої) та сучасні аптечки військовика. Всього
на 100 тисяч гривень.
–
Форма дуже зручна, – мовить Васильович, показуючи обновку. – Легка і тепла.
Інші підрозділи такої не мають.
Передав
слова вдячності від підлеглих: «Усі прикордонники дякують лісівникам за такий
потрібний і головне дуже своєчасний солдатський набір».
Охоронці
кордону вирушають на Схід, у перших його рядах – «лісові прикордонники»
Васильовича.
–
Переконаний, що особовий склад оперативно-бойової комендатури, які сьогодні
стоять у строю, гідні честі називатися прикордонниками, – звертався до них
начальник Луцького прикордонного загону підполковник Олександр Мейко. – Зараз
не час для сумнівів – зараз час захищати Батьківщину…
Бійцям
оперативно-бойової комендатури вручили бойове знамено підрозділу, яке
відправиться з ними в зону АТО. Під ним служитиме і Васильович зі своїми
бійцями… Лісівники Волині бажають командирові-лісівнику та його бойовим
побратимам повертатися живими і здоровими… При цьому із жалем кажуть:
«Незабаром розпочнеться лісокультурницька акція із садіння дерев, лісівникам,
Васильовичу, тебе не вистачатиме…» І людям, і лісові, і малим саджанцям…
Та
українець із наймирнішою професією – лісівник, в обов’язки якого входить
плекання дібров, борів та гаїв, їде на Схід. Їде на охорону Державного кордону
України.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.