На мушці
росіян – Україна
Наша
незалежність та демократія стали більмом на оці кремлівського посіпаки Путіна.
Свою маячну ідею стерти з карти світу Україну вирішив реалізувати за допомогою
військового вторгнення на споконвік прапрадідівські землі українців.
Хто-зна чи не тече
в жилах диктатора половецька чи печенігівська кров, для яких Україна завжди
була ласим шматочком. Та мова не про цього шизофреника.
Минулої середи, коли здали черговий номер «Волинської
газети» у друк, пораділи за свою працю: він, без перебільшення, вдався на
славу. Вийшов змістовним та цікавим. Ніхто і в гадці не допустив, що це число
тижневика стане останнім у нашому мирному житті. Завтра вже була війна.
Дізналися про неї, коли прокинулися зранку. Що рашистський поводир ввергне світ
у нову війну в ХХІ столітті, не могло приснитися навіть у найжахливішому сні.
Та від реальності не втечеш. Непоправне сталося – моя Україна у великій
небезпеці. На шляху російської орди мужньо стали велети духу в армійській
уніформі. Світ подивований їх мужністю та стійкістю, щоправда, найбільше
підтримує словесно та ще зброєю. Україна сам на сам із підступним супостатом.
У неділю син Сергій попросив підвезти до військомату,
повернувся з-за кордону, аби приєднатися до лав захисників України. Порадів за
наших волинян, зусиллями яких облаштовано блокпости. Укріплення надійні та
зроблені добротно. Це справжнісінькі військові редути. Саме вони допоможуть
воїнам та тероборонцям перепинити шлях російській орді до намічених об’єктів.
Та не лише бетонні плити та інші засоби перетнуть путь
загарбницьким колонам. На їх шляху став весь український народ, який тепер
зрозумів, якими небезпечними можуть бути обійми «північних братів». Тепер світ
переконався, якою є спорідненість росіян та українців, про яку так багато
талдичив новітній цар московітів. Це якраз той випадок, коли доречними є слова
християнського вчення: захисти мене, Боже мій, від друзів моїх, а від ворогів я
захищуся сам.
Тепер, без сумніву, кожен українець зрозуміє суть заклику
Тараса Шевченка, який пролунав кілька століть тому: «Обнімиться ж, брати мої.
Прошу вас, благаю!»
Володимир
ПРИХОДЬКО.