Де шукати зниклого безвісти солдата та в який спосіб ідентифікувати тіло, яке в рамках обміну передали російські окупанти?
Зазвичай, найбільше горе та найскладніші поневіряння – в родин, чиї рідні вважаються зниклими безвісти за особливих обставин. В основному, це військовослужбовці Сил оборони, тіла яких побратими не можуть виявити чи під час ворожих ракетних обстрілів, чи внаслідок втрати бойових позицій на фронті. І навіть якщо, наприклад, із дрона хтось зафіксував, що воїн уже не подає ознак життя, або це підтверджують під час розслідувань ті, хто був поруч, переважає головний аргумент: немає тіла, людина має «статус 500»: зниклий безвісти. Це означає, що військовослужбовець може бути й живим, але в полоні, а також не виключено, що він уже загинув…
Виявляється, саме невідомість, розпач і надія й стають найважчим випробуванням для тих, хто продовжує чекати своїх рідних удома.
Утім, українське законодавство і після 3 років повномасштабного вторгнення в цій сфері вкрай недосконале.
Як усе відбувається на практиці?
Якщо воїн вирушив на бойове завдання і безслідно зник, або ж хтось ніби бачив, що його вбили, проте тіла евакуювати не валося, то відповідна військова част ина у місячний термін (інколи він продовжується ще на місяць) проводить службове розслідування і офіційно повіомляє про це ОТК та СП. Там у свою чергу зв’язуються з родичами та вручають відповідне сповіщення. Потім люди отримують витяг із централізованого електронного Реєстру осіб, зниклих безвісти.
На період, коли військовослужбовець перебуває в «Статусі 500», йому нараховуються всі види грошового забезпечення, половина з яких можуть отримати найрідніші. Решта акумулюється на його особистому рахунку аж до моменту, коли доля буде офіційно та юридично встановлена.
І навіть коли в рамках репарацій тіл окупанти передають українській стороні бездиханні тіла вбитих чи померлих, то й тут від ворога достовірної інформації не дочекаєшся. Ні хто в тому клятому чорному мішку, звідки доставили «вантаж 200» і за яких обставин знайшли…
Тому в обов’язковому порядку в близьких родичів беруть зразки ДНК, а потім проводять аналіз та порівняння з тілами. Їх, до речі, певними партіями доставляють із росії в Україну, а потім розподіляють пропорційно між Бюро судмедекспертизи всіх обласних центрів.
У поліції стверджують, що за письмовими заявами близьких родичів слідчі можуть надати дозвіл на візуальний огляд тіл. Але процедура це для стійких людей у моральному плані, т й ніхто не знає чи, наприклад, мобілізований на Волині неживий боєць знаходиться саме в Луцьку, а чи в якомусь іншому місті. Хоча трапляються випадки, що за особливими прикметами рідні такі впізнають своїх батьків, чоловіків, братів, синів…
Так чи інакше, в таких ситуаціях найкраще комунікувати з відповідними структурними підрозділами місцевих органів влади та Національної поліції. Там підкажуть законний і правильний алгоритм поведінки згорьованих родин.
Так само посприяють у максимальній результативності пошукових заходів на тій стороні, адже ч имало зі звільнених українських військовополонених раніше вважалися не тільки безвісти зниклими, але й існували припущення, що вони загинули.
62 948 людей на початок березня в Україні офіційно були визнані в статусі зниклих безвісти за особливих обставин. Про це повідомив в ексклюзивному інтерв’ю Українському Радіо Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Артур Добросердов.
Наразі встановлено місцезнаходження та ідентифіковано тіла 10 291 загиблого…4
Але вірити, шукати та боротися треба до останнього шансу. В цьому дуже важка суть «Статусу 500»…
Світлана КУЛЯ.
Ілюстративне фото «Українського радіо».