Звільнення Волині від «белых пирогов и хромовых
сапогов»: 17 вересня 1939 року сталінська військова машина перейшла кордон із
Другою Річчю Посполитою та почала наступ у Західну Україну. Так для українців
один окупант перетворився на іншого.
«Визвольний похід Червоної Армії у Західну
Україну й Західну Білорусь 1939 року». Так називали «Польську кампанію» за
часів СССР.
Напад
СССР на Польщу як «удар ножем в спину, що повністю змінив положення держави». Це –
точка зору сучасної польської держави.
Українська історіографія, випередивши багатьох державних
мужів і політиків, розцінює «вікопомний день возз’єднання єдинокровних
братів-українців» як фактичний вступ СССР у Другу світову війну на боці
гітлерівської Німеччини, в результаті чого до УРСР було приєднано значну
частину споконвічних західноукраїнських земель, але, як з’ясувалося після
війни, надовго втрачено етнічні українські землі між річками Західний Буг і
Вісла…
Але факт залишається фактом: буквально за кілька днів
красноармєйци, фактично не зустрічаючи опору з боку польського війська (бо отримали
відповідний наказ від свого командування: в бої з РККА не вступати), захопили
всю Волинь. Відстрілювалися лише поодинокі відділи поліції, прикордонників та
осадників…
Чому, врешті-решт, Волинь, як і решта Західної України,
станом на 17 вересня 1939 р. опинилися в складі Польщі? Все просто: після
спільної боротьби з більшовиками (союз Симона Петлюри і Юзефа Пілсудські)
передбачалося: в разі перемоги поляки отримають під контроль і Волинь, і
Галичину. Але в результаті пакту 1921 р. між Варшавою і Москвою уде Владімір
Лєнін віддав Польщі Західну України, встановивши кордон на Житомирщині. Панування
Другої Речі Посполитої на наших землях було, звичайно, легшим, ніж тоталітарний
режим Кремля в центральній і Східній Україні, але медом його ніхто не називав:
закривалися православні церкви, дітям не дозволяли навчатися рідною мовою,
навіть «Кобзар» Тараса Шевченка було заборонено для публічного читання…
23 серпня 1939 р. у Москві міністр закордонних справ
третього рейху фон Ріббентром і нарком Вячєслав Молотов підписали від імені
гітлерівської Німеччини та СССР «Договір про дружбу», а також – секретний
протокол до нього, де зазначалося: «У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до
складу Польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини і СССР буде приблизно
проходити лінією рік Нарев, Вісла і Сян. Питання, чи є у взаємних інтересах
бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї
держави, може бути остаточно з’ясоване лише протягом подальшого політичного
розвитку».
Тож коли фюрер почав 1 вересня 1939 р. наступ із Заходу,
Сталін, почекавши, виступив 17-го зі Сходу.
Коли останні вогнища спротиву поляків було придушено,
Берлін і Москва підписали ще один пакт. 28 вересня 1939 р. скріплено підписами
і печатками «Договір про дружбу і кордони», на підставі якого було остаточно
визначено лінію розмежування. Тож Любомль, який РККА захопила 25 вересня,
залишився в складі України, а от м. Грубешів та Люблін довелося віддати німцям…
Радість від спільного знищення Польської держави була такою великою, що гітлерівці і більшовики навіть влагтовували спільні військові паради. Найбільший був у Бресті, ще один відбувся в Ковелі.
А що в цій дивній війні вересня 1939-го в складі Війська
Польського брало участь чимало волинян, то це також незаперечний факт. І не
один дід потім розповідав онукам, як то воно було – воювати з німцями в
польському мундирі та ще й на українській землі… А ще не один старожил згадував
пророчу відповідь одного з радянських солдатів, який у відповідь на вигуки про
визволення сказав, як відрубав: «Освободілі ми вас: от бєлих пірагов і хромових
сапогов». Так і вийшло: на десятиліття запрацювала машина кремлівського терору…
Світлана КОМА.
На фото з архіву: солдати РККА і німецького вермахту на
вулицях м. Люблін.