Оксана Словік – вчителька початкових класів Луцького ліцею №27 – цьогоріч увійшла до ТОП-50 кращих вчителів України за версією Global Teacher Prize Ukraine 2020.
Про ще одну лауреатку цієї відзнаки, лучанку Світлану Трофимчук, «Волинська газета» розповідала» в статті «Уявляєте?! З учнями – на рівних!», опублікованій 3 вересня ц. р. Наразі настала пора детальніше познайомитися з Оксаною Словік.
«Моя мама є вчителькою початкових класів, тому з дитинства образ ідентичності педагога був завжди переді мною. Педагогіка стала дитячою мрією, і я, не вагаючись, вступила до педагогічного коледжу. Непростий був час. Як для країни загалом, так і для вчителя зокрема. Спостерігаючи, як навіть під час відпустки вчителі змушені заробляти у Польщі на полуниці, щоб діти мали змогу здобувати освіту, чи сприяючи вирішенню інших фінансових питань звичайної української сім”ї, я не прагнула йти працювати до школи. І після закінчення коледжу продовжила навчання на факультеті психології ВНУ. Проте, життя вносить свої корективи. Вже на другому курсі навчання почала працювати у школі вчителем початкових класів», – розповідає Оксана Словік.
«Це був 2000 рік, і мені було лише 20 літ. Поринаючи подумки у минуле, я радію. Адже вже тоді проводила ранкові зустрічі, хоча у нас вони так не називалися. Люблю пробувати щось нове, незвичне. Тренінги, японські кросворди та судоку були звичним заняттям моїх учнів. Парти у нас стояли «ялинкою» або у колі», – пригадує пані Оксана.
Проте, склалося так, що у житті вчительки була значна перерва її педагогічної діяльності, під час якої вона здобула різноманітний досвід: підприємницької діяльності, управління персоналом, психологічної практики, наукової діяльності, досвід виховання сина тощо:
«Минулий досвід вважаю безцінним, адже саме він допомагає мені «виходити за рамки школи», бачити світ ширшим, багатогранним…».
У своїй педагогічній діяльності вчителька прагне до того, щоб учні розвивали мислення, налаштоване на зміни.
«Напевно, найбільшими досягненнями вважатиму 25 сучасних, творчих, креативних, впевнених у собі учнів, які можуть вільно висловити і відстояти свою думку, переконати, вміють працювати в команді, домовлятися, визнавати свої помилки, здатні успішно соціалізуватися. Усією командою учасників освітнього процесу (разом із дітьми та батьками) невеликими кроками рухаємося у напрямку поставленої мети зростання та розвитку», – зазначає освітянка.
Вважає, що найвагомішим аспектом спільної роботи є особистісне зростання. Правильно буде сказати «…зростання всіх учасників освітнього процесу, що базується на вірі у кожну дитину, у її унікальність, талант, прояв поваги та любові; цьому сприяли проведення систематичних тренінгових занять, моментів, вправ та ігор, що мотивують (найважчий момент!), формують комунікативні навички, підвищують самооцінку». Зокрема, «Родинне свято талантів», яке було проведене восени 2018 р., на першому етапі формування спільноти класу (дітей, батьків та вчителя), участь у якому взяла кожна родина, показавши щось своє, індивідуальне, особисте (ліплення з глини, співи, танці, малювання, читання гуморесок, власних віршів, демонстрування фокусів) наглядно показує вищесказане. Радує те, що участь взяли всі (надалі у кожному заході була 100% задіяність кожної родини). Діти розкрилися, згуртувалися, стали ближчими один для одного, відчули себе спільнотою (батьки, до речі, також!)
«Мені імпонують заходи нового формату, коли дітям не потрібно заздалегідь готуватися, а потім хвилюватися під час свята, щоб не забути слова. Перед початком карантину у нас було Інтерактивне родинне свято, у якому взяли участь усі учасники освітнього процесу. Деякі сім′ї брали участь у повному складі. Під час інтерактивних ігор діти мали змогу грати у одній команді зі своїми батьками», – ділиться Оксана Словік.
Ще К. Д. Ушинський зазначав, що “вчитель має право навчати до тих пір, коли вчиться сам». Ці слова є невід′ємними у професійному житті освітянки. Вона постійно дізнається щось нове, втілює нові ідеї у своїй роботі, шукає нові підходи до дітей, застосовує сучасні технології та впроваджує нові практики.
Зокрема, вважає, що обізнаність учнів у сфері ІТ-технологій має бути присутньою у сучасних дітей. Тому третьокласники вже працюють з електронною поштою, Googlе Meet, classroom, classtime, віртуальною дошкою whiteboard.fi. Перекази з української мови під час карантину писали у електронних листах (чому ні, адже головним є викладення думки, діти в захваті?!), різноманітні завдання виконували у classroom, classtime, learningapps та на освітніх платформах, де працювали і до карантину. Саме тому дистанційне навчання не стало великою проблемою як для вчительки, так і для дітей.
«Метод проєктів, втілений в освітній процес, вважаю своєю гордістю, адже діти постійно просять придумати для них черговий проєкт (як індивідуальний так і груповий). Із задоволенням працюють над проєктами, знімають відео-блоги та рекламу, зокрема: «Мій блог про бактерії», «Я – режисер», «Хто Я», «Допомога прикметнику», «Мої досягнення», «Історія мого класу», серія проектів «Облаштуємо нашу планету»…
І про вишеньку на торті! Нею стала педагогіка партнерства. Нам всім вдалося згуртувати батьків та дітей (голосно сказано, але…). Як діти, так і батьки вважають, що ми є справжньою командою. Це наша спільна робота, спільний успіх заради майбутнього всіх і кожного. Нелегким був цей шлях. Він триває і досі, й продовжуватиметься… Все було важливим: і позакласні заходи сучасного формату, дні відкритих дверей у класі, дні батьківського самоврядування, круглі столи, екскурсії, тренінги тощо. Але, найголовнішим була віра у кожну дитину і прояв цієї віри! Щоб вона наділила собою кожне серце!
«Ми – те, що ми робимо! Що вважати професійними досягненнями? Для кожного вони свої, власні. Для мене найкращими професійними досягненнями є позитивні відгуки, відгуки вдячності учнів, їх батьків, колег, вчительської спільноти, громадськості. Коли читаєш схвальні відгуки твоєї роботи від учнів, батьків на сайті ліцею, у соціальних мережах, що може краще надихати на звершення?! Найвагомішим особистісним та й професійним досягненням водночас, вважаю розуміння, яке прийшло до мене не так давно, що я, як вчитель, маю приносити почуття щастя із собою. Почуття, яке окриляє, надихає, мотивує до нового, до звершень, до розвитку та прогресу. Твердо переконана, що досвід передається через особистість. Тому, вважаю, особистісний розвиток вчителя нероздільний із професійним. Адже кожному наступному крокові передує готовність до нього. А це вже досягнення. Більше сотні проведених уроків онлайн під час карантину, які сприяли освоєнню певних програм як особисто так і учнями – це неабияке досягнення”, – розповідає Оксана Словік.
Global Teacher Prize Ukraine – це світова щорічна премія вчителів, які зробили видатний внесок у професію. Премію засновано фондом Varkey GEMS Foundation, щоб підкреслити важливість педагогів і той факт, що в усьому світі їхні зусилля варті того, аби бути визнаними на найвищому рівні
На цю премію Оксана Словік була номінована ще минулого року, але на той момент вважає, що була не готова психологічно, і вирішила не заповнювати анкету. Цьогоріч педагогиня ділиться відчуттями, що її рівень професійної компетентності, психологічної готовності, життєва філософська позиція та інтелектуальний рівень, зрештою, дозволили графічно візуалізувати відповідь на кожне питання в анкети.
«Для мене бути у ТОП-50 – це вже перемога, але ж який солдат не хоче бути генералом?!», – зазначає пані Оксана.
Педагогиня вважає, що поліпшити вчительську професію та її статус можна через трансформацію свідомості суспільства, що вчитель одна з найвагоміших постатей в житті дитини. Великою мірою майбутнє дитини залежить від того, чим вчитель вже сьогодні наділяє своїх учнів: вірою в себе, свої сили, вмінням критично мислити, аналізувати, адекватною самооцінкою, вмінням взаємодіяти в команді, прищеплення навички вчитись і працювати завжди. Адже інформативна функція вчителя, як основна, вичерпала себе ще наприкінці минулого століття:
«Ми на правильному шляху, хоча й такому тернистому. Через впровадження необхідних карантинних обмежень, у зв’язку із Covid-19, а саме – дистанційного навчання, суспільство «почало розплющувати очі» на роботу вчителя, на її цінність, відчувши цю працю, якоюсь мірою, на собі».
«Що ми в змозі робити вже сьогодні, щоб підготувати своїх учнів до життя? Як зміниться світ до того моменту, коли вони закінчать школу? Чи будуть вони готові до справжнього життя, до його викликів?
Із впевненістю можна сказати, що, як мінімум, зміниться клімат. Найімовірніше кілька поколінь технологій ще істотніше змінять наше повсякдення і ринки праці. Відбудеться безліч драматичних і найнесподіваніших подій, які донедавна важко було навіть передбачити, швидше нафантазувати. Відповіді на те, як з цим бути, учні точно не знайдуть у підручниках.
Чи є щось таке, що буде актуальним завжди? Напевно, так. Людський ресурс дуже різноманітний і ми маємо зробити все, щоб його дослідити, саме дослідити, ще в шкільні роки, розширювати та вдосконалювати. Школа має прищепити дитині віру в себе, у свої сили, навчити дитину ідентифікувати себе в світі. І найголовніше: навчити пробувати і не боятися помилитися. Адже, неможливо дізнатися на що ти здатен – не спробувавши! І вчитися все життя. Кожної секунди кількість інформації зростає зі швидкістю геометричної прогресії і так легко лишитися позаду, зупинитися на одному місці. Нещодавно мені вдалося сформувати всього три узагальнюючі правила із широким індивідуальним змістом, які, я вважаю, має прищепити сучасна школа сучасному учню, успішному все своє життя: 1. Вір в себе! 2. Знай чого ти хочеш! 3. Навчайся і працюй завжди!», – запевняє Оксана Словік.
І з нею важко не погодитися.
Анна АРТЮХ.
На фото з особистого архіву Оксани СЛОВІК: учителька та учні – одне ціле!