Церква закликає: на Водохреща не
треба купатися часом зовсім без одягу, або з попереднім алкогольним
«підігрівом» та гучними гуляннями опісля…
Протягом останніх років 19 січня під час або після Великого водосвяття все
частіше спостерігаємо таку картину: у водоймах влаштовуються масові пірнання й
купання з метою «змити гріхи» в освяченій воді.
З цього приводу Православна Церква України звернулася до вірян:
«Улюблені брати і сестри, обмивання в ополонці на Водохреща ніяким чином не
призводить до духовного очищення і не «звільняє» від гріхів! Жодного церковного
припису для звершення такого дійства немає і, як твердять дослідники, в
українського народу воно не мало поширення.
У країнах грецької церковної традиції поширений звичай освячувати води через
кидання в них дерев’яного хреста, який чоловіки виловлюють з водойми. Але цей
звичай все ж не є власне купанням чи зануренням, та й кліматичні умови у
південних країнах суттєво відрізняються від України.
Дуже важливо розуміти суть християнського свята і не плутати його з модою,
традиціями, народними віруваннями, тим більше – із забобонами чи марновірством.
19 січня за новим стилем Православна Церква урочисто відзначає одне із
дванадесятих свят – Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа у
річці Йордан. У Священному Писанні сказано, що під час Хрещення на Ісуса Христа
з неба у вигляді голуба зійшов Святий Дух і пролунав Голос Бога-Отця. Тому це
свято ще називається Богоявленням, адже цього дня Господь явив людям Себе в
усій повноті як Трійця: Бог-Отець – голосом Своїм, Бог-Син – хрещенням в
Йордані і Святий Дух – сходженням у вигляді голуба.
На свято Богоявлення здійснюється особливий Чин освячення води, яка зветься
великою агіасмою, що в перекладі з грецької означає – святиня. Відповідно, і
ставлення до такої води, як і до будь-якої іншої святині, має бути шанобливим.
Українці здавна по-особливому ставилися до свяченої води: побожно зберігали її
біля ікон, берегли кожну краплинку, використовували її в особливих випадках.
Українські етнографи не фіксували у минулих століттях масових хрещенських
купань, тим паче у тому вигляді, як це відбувається нині – часом зовсім без
одягу, або з попереднім алкогольним «підігрівом» та гучними гуляннями опісля…
У велике свято Богоявлення ми дякуємо Богу, славимо Його, розуміючи, що
найбільша для нас святиня – це Господь, Який спонукає кожну людину до
внутрішніх змін в бік добра. Освячена вода – не чарівна, але має благодатні
(насамперед, для духа людини) властивості для тих, хто її з вірою приймає.
Занурення в ополонку ніколи не замінить Таїнства Сповіді та Причастя. Вода не
змиває гріхи, бо гріх – це не зовнішня проблема, а внутрішня хвороба душі. І
щоб зцілитися від неї, потрібно її спочатку виявити, від щирого серця покаятися
та змінитися за допомогою Божою.
І наостанок – кілька практичних порад щодо великої агіасми. На Водохреща
немає потреби просити священика «побризкати більше», адже нема поняття
«розбавленої святості». Нема потреби запасатися водою у найбільших бідонах чи
каністрах – адже той, хто принесе на водосвяття навіть найбільшу банку, але
разом із темними помислами і порожнім серцем, не отримає «більшої святості». Не
від кількості води залежить святість і міра отриманих дарів Божественної
благодаті, а від того, як ви наближаєтеся до Господа, від вашого способу життя,
ваших змін в душі, віри, ваших діл. І нарешті: Церква не забороняє пірнати у
зимову воду, це право і вибір для кожного. Головне – не перетворювати таке
купання на якийсь магічний ритуал, привід до пияцтва, гордості чи осудження
ближнього – наприклад, того, хто таки вирішив зануритись в ополонку, аби
випробувати своє тіло».
Зі святими отцями важко не погодитися: в багатьох випадках купання 19 січня
стало марнославством та ритуалом…
Наш кор.
На фото: під час Водохреща.