Великоомелянівський Карабах

Чому Карабах? Згадаємо, що збройне протистояння між Вірменією і Азербайджаном у Нагірному Карабасі, в першу чергу, сталося через те, що 80% його населення – вірмени, а територія належала Азербайджану.

Щось подібне склалося і в нашому випадку. І схожість не тільки в тому, що на згадуваній вище зустрічі громада одностайно виступила проти цього неочікуваного, нахабно розпочатого будівництва, через що назріває конфліктна ситуація. А ще й тому, що земля, на якій ще від часів СССР розміщений мікрорайон Луцька, досі належить Заборольській сільській раді.

Усе розпочалося з того, що влітку 2015 р. у центрі мікрорайону МКБ невідомими було розпочато будівництво культової споруди: викопано котлован під фундамент будівлі площею 300 кв. м, завглибшки 2-4 м, поряд вкопано хреста. У результаті проведення земляних робіт було знищено єдиний у мікрорайоні спортмайданчик біля ДЮСШ та кілька беріз. На дні котловану виявилася діюча теплотраса, яка була розрита з порушенням її ізоляції.

Після згадуваного у передмові зібрання присутні відразу спробували порозумітися з двома молодими «будівельниками» у довгих чорних спідницях, які стояли поруч біля свого котловану, і схилити їх до компромісу («Відступіться, все одно не допустимо…»). Усе закінчилося образами наших людей поважного віку, жінок тощо («Неканонічні невігласи, начиталися брошурок… Тільки спробуйте нам заважати, то…»). Стало зрозумілим, що мітингові діалоги, принизливі повчання і погрози з боку навіть не махрових російських попів, а від якихось їхніх українських «підпопиків» (щоб не вживати образливе – прихвоснів) приведуть до небажаного загострення конфлікту. Тим паче, що і з нашого боку відразу знайшлися аматори наступного разу вийти з ломами і лопатами та просто засипати їх котлован.

Ми вирішили відстоювати свою правду у правовому полі з метою не допустити, поки не пізно, продовження цього будівництва. Зрештою, сформувалася ініціативна група суспільно активних, проукраїнськи налаштованих мешканців, обурених нахабною спробою нав’язати нам спорудження культової споруди МП. Найперш провели опитування серед мешканців. Результат очікуваний –  майже одностайне «ні» будівництву цього храму в нашому районі. За це уже поставили підписи більше 50% членів нашої громади (619 підписів). Збір підписів продовжується. Віряни усіх конфесій району вул. Володимирської достатньо забезпечені розмаїттям культових споруд для справляння своїх духовних потреб. Поблизу – дві церкви КП, греко-католицький храм, молитовний дім протестантів, а також церква Св. Катерини Московського патріархату у с. Великий Омеляник, до якої віддаль від МКБ усього якихось 400 м.

Одночасно почали послідовно розбиратися, що ж це у нашому «карабасі» відбувається. Розпочали з письмового звернення до Заборольської сільської, Луцької районної та Луцької міської рад, а також до митрополита УПЦ МП. З одержаних відповідей з’ясувалося таке. Ще упродовж 2012 р. Заборольська сільська рада надала земельну ділянку 0,12 га, а Луцька районна рада – дозвільні документи і вихідні дані для проектування та будівництва церкви якійсь Свято-Миколаївській релігійній громаді УПЦ у с. Великий Омеляник. Зрозуміло, що ніякої відповіді від Московської митрополії ми не отримали.

Замість цього одержали прояви ворожості: залякування наших збирачів підписів; знищення наших плакатів на двох спеціально обладнаних інформаційних щитах; появу якихось настирливих незнайомців (не з нашого МКБ), які «встромляють носа» у будь-які наші дії біля котловану і, очевидно, охороняють його. Не маючи інформації, так би мовити, від першоджерела, нам удалося тільки з’ясувати, що замовником будівництва є якийсь, мабуть, мандруючий, тобто блудний ієромонах Ілля. Блудний – тому що митрополія не спромоглася підтвердити його повноваження, можна сказати, відхрестилася від нього. А може, це насправді так і є?

Посудіть самі, шановні читачі. Земельну ділянку і дозвільні документи обидві названі ради надали релігійній громаді УПЦ МП у с. Великий Омеляник. А далі (увага!) в рішенні сільради вказана адреса: вул. Володимирська, 104 Д у м. Луцьку. На перший погляд, усе виглядає законно: земля – наша, кому хочемо, тому й наділяємо. Вони наче і «не помітили», що в їхньому «міжколгоспі» протягом останніх десятиріч виріс цілий мікрорайон м. Луцька з двадцяти п’ятиповерхових житлових будинків. І  кілька тисяч його мешканців теж «не побачили».

Виконавчі органи Луцької міської ради ніякі дозвільні документи не видавали. І думкою мешканців мікрорайону ніхто не цікавився. Якщо хтось може погодитися, що його так «розводять», тобто з нього «роблять дурня», то нехай зголоситься. Більшість мешканців МКБ це просто обурило і спрацювало на спротив навіть більше, ніж факт, що церкву будує Московська митрополія. Ось так саме «карабахську» недоречність із володінням землею під міським кварталом і використали спритні будівельники разом зі «сліпими» чиновниками.

Далі – більше. Як «засліпило» – то це уже діагноз, невиліковно. У процесі видачі дозвільних документів, проектування і започаткування будівництва проглядаються численні очевидні порушення будівельного законодавства. 

У процесі збору підписів проти будівництва культової споруди у нашому кварталі довелося спілкуватися із сотнями мешканців. Із тими, хто підписався «ні» – ніяких проблем. Обізнані у темі, свідомі патріоти з проукраїнською державницькою позицією,  підтримували старання ініціативної групи, долучалися до збору підписів, обурювалися затаємниченими, злодійськими діями забудовників і продажних чиновників від влади. 

Багато що довелося почути і від тих, хто відмовлявся підписувати, тобто від невіруючих, прихожан, скептиків, обережних страхополохів, нейтральних байдужих боягузів, відвертих москвофілів, які на рівні егоїстичного міщанства бралися толкувати події і навіть Біблію. Через незнання історії та Святого Письма вони не завжди здатні були бути об’єктивними і повторювали слова, почуті з різних, зокрема пропагандистських проросійських телеканалів, а прихожани МП – від спеціально навчених попів прокремлівської церкви Кіріла.

У словах кожного, хто був «за» чи «проти» звучала своя суб’єктивна правда. Як узагальнення всіх наших переконувань, пояснень кожному окремо, кого старалися схилити до підпису «ні» (що не завжди удавалося), у цій публікації візьму на себе сміливість поділитися своєю правдою. Якщо вона виявиться хоч трохи ближчою до єдиної об’єктивної історичної правди (нехай судить читач), то свій обов’язок буду вважати виконаним.

Не маючи можливості в рамках газетної публікації давати обґрунтовані коментарі з посиланнями на істориків, богословів, священиків, згадаємо тільки про хронологію кількох історичних подій та фактів.

867-й – у Київській Русі за князя Аскольда було засновано першу християнську єпархію. У цей час там, де через 300 років вперше згадується Москва, у лісах ще бродили ведмеді.

988-й – хрещення Руси-України.

1018-й – у Києві нараховують понад 400 церков (зокрема Св. Софія, Десятинна тощо).

1272-й – на місці, де тоді ще був «бор и густой лес» збудовано першу в Москві дерев’яну церкву, нині відому як церква Спаса на Бору в Кремлі.

1326-й – Іваном Калитою у Москві закладена перша кам’яна церква Успіння Богородиці.

Порівняйте! Яким би «словоблудием» не заповнювали 300-400-літню різницю у приході Христової віри московські злодії історії Київської Руси-України, невблаганний безбрехливий її рушій – час відразу усе ставить на своє місце і дає відповіді на запитання: хто – початок, а хто – наслідок великоімперської брехні, пихи і чванства.

Ученими-богословами доведено, що жодних канонічних прав на Українську церкву Московський патріархат не має і ніколи не мав. Крапка! Усе, що він займає в Україні від ХVІІ ст. після Переяславської ради, захоплене імперською силою.

Марно сподіватися на розуміння та сприйняття моєї правди московськими прихвоснями. Хочу звернутися до тих парафіян, котрі свідомо чи несвідомо підтримують будівництво у нашому МКБ, так названої «каплиці з парафіяльними приміщеннями», надто схожої на двоповерховий котедж, якщо з неї зняти невеличку баньку.  Така назва споруди  площею 284 кв. м – це ще одне окозамилювання з боку шахраїв-будівельників. Якщо ви вважаєте себе вірянами, то невже ви не бачите, як у храмах Московського патріархату зневажаються ті повеління (заповіді) Бога, які точно вказують, що мусить робити людина і чого їй слід уникати. Йдучи до церкви чи просто проходячи поряд, зупиніться на хвильку біля будинку №102 (під вікнами якого викопано котлован), де віряни-протестанти на стіні вивісили гарно оформлений плакат із 10 заповідями Божими, і звірте з ними свої думки і кроки.

Будівництво так званої каплиці у центрі мікрорайону «Міжколгоспбуд» 

м. Луцька  може бути зупинене без судового розгляду.

До честі Луцької міської влади, завдяки професійності спеціалістів управління містобудування і архітектури (Л. В. Герасимюк, Я. В. Матвіїв та ін.), за підтримки нашого депутата О. П. Волинця, встановлено цілу низку незаперечних порушень будівельного законодавства. Це дає підставу для скасування чи зупинення дії рішень Заборольської сільської та Луцької районної рад щодо документації на виконання підготовчих робіт та декларації на ведення будівельних робіт. Про це направлено листа за підписом міського голови М. Я. Романюка на адресу Держархбудінспекції у Волинській області, яка повинна прийняти остаточні рішення та здійснити відповідні заходи.

«Шахрайбуд» зупинено! Але святкувати перемогу ще рано. Громада має примусити забудовників здійснити ремонтно-відновлювальні роботи щодо порушеної ізоляції діючої теплотраси, засипати котлован та провести рекультивацію поверхні під влаштування спортивних та дитячих майданчиків, відновити озеленення території.