У
Луцькому районі жодна сім’я не відмовила в допомозі бійцям-землякам.
І без
того маленький кабінет Володимира Смілого тепер здається ще тіснішим. На
кількох метрах квадратних – меблі, комп’ютер, папки документів і… бронежилети.
А все тому, що саме тут розмістився такий собі районний штаб, котрий фактично
координує співпрацю військових та цивільних.
– За
штатним розписом я поки що єдиний у райдержадміністрації спеціаліст із питань
зв’язків із правоохоронними органами, запобігання і виявлення корупції,
оборонної роботи та цивільного захисту, – пояснює Володимир Смілий. – Але тепер,
мабуть, нема такого працівника, який би не долучався до оборонної справи. По
декілька разів на день у «штаб-квартирі» збираються голова, заступники,
приїжджають селяни, підприємці, громадські активісти. Адже за тих 162 бійці,
котрих із Луччини призвали в армію, ми всім районом несемо відповідальність.
Що та
відповідальність не лише на словах, демонструють пакунки під вікном. Здавалося
б, нічого особливого: дві бандеролі в чорних пакетах. Але скотчем прикріплений папірець
із прізвищем, номером мобільного та адресою «Миколаївська область» підказує: у
пакунках – броньовані пластини. Саме на них та на Бога вся надія бійця і його
рідних.
Доки
розглядаю пакунки та пробую «на око» визначити їх вагу, у штабі постійно
вирішуються якісь питання, телефоном уточнюються дані. Благо, що комп’ютер
допомагає всю інформацію тримати «під рукою».
– Зате
рідні мобілізованих тепер можуть спати спокійніше, – побачивши мене, долучається
до розмови голова райдержадміністрації Юрій Цейко. – Зі 160 наших хлопців,
котрі нині в Харківській, Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях,
лише семеро лишаються без засобів захисту. Хоча невдовзі й вони отримають
бронежилети.
Така
оперативність, каже Юрій Цейко, – завдяки згуртованості людей Луцького р-ну.
Почувши клич про захист армії, кожне село і кожна хата в ньому не лишилися
осторонь. Складалися, хто скільки міг: і по 5 грн, і по сто. Це не кажучи за
продукти, одяг, засоби гігієни тощо.
У
Торчині, селах Смолигів, Одеради, Липини, Підгайці люди не стали чекати, доки
хтось, а самі купили бронежилети для всіх своїх хлопців та завезли на Схід.
Щоб, як-то кажуть, гарантовано в руки.
Серед
найбільш ініціативних називають співрозмовники такі сільські ради, як
Заборольська і Піддубцівська, які на потреби бійців зібрали по 14 тис. грн,
Радомишльська (13 тис. 500), Гіркополонківська й Рокинівська (по 12 тис.), Боратинська
й Городищенська (по 10 тис.), Баківцівська (8 тис.) і Білостоцька (6 тис.).
Трохи менші суми передали воякам жителі Лаврівської, Веселівської
Хорохоринської сільрад.
–
Поїздки з району на Схід відбуваються щотижня, – додає голова. – За
посередництва громадського активіста Романа Мартинюка із Володимира-Волинського
замовляємо засоби захисту бійцям, він їх прямо в Києві на заводі купує та везе
волинянам на передову.
Громади окремих
сіл самостійно домовляються за транспорт і багатотонними фурами курсують на
Схід.
Кілька
тижнів тому Юрій Цейко разом із колегами з районних держадміністрації та ради
теж завантажили «тіри» засобами захисту, тушонками-згущонками, предметами
гігієни та питною водою, котрої особливо бракує воякам.
Немалу
підтримку надали й підприємства району. Зокрема 19 тис. грн відрахувала на
потреби бійців фабрика солодощів «Ласка», директор якої Ольга Цейко – дружина
Юрія Феодосійовича.
Серед
сільськогосподарських товариств максимальна сума надійшла із «Раті», керівник
якого Віктор Шумський ніколи не скупився на хороші справи. По 5 тис. грн
виділили СГТОВ «Городище» Анатолія Никонюка, бізнесмени Сергій Забіяка та Юлія
Дмитрук. По 3 тис. грн дали Євгеній Кулай, Жора Галоян, Валентина Здрилюк,
Святослав Карбовський, Ігор Лукашук, Ростислав Войтюк і Олександр Голій. По 2
тис. грн – Віталій Заремба, Ігор Павлович, Анатолій Франчук, по 1 тис. –
Олександр Курдельчук та Олександр Цейко.
– Церква
теж не могла не долучитися до справи милосердя. На рахунок благодійного фонду Свято-Михайлівської
релігійної громади УПЦ КП із с. Гірка Полонка люди надіслали 27 тисяч, – додає
Володимир Смілий. – А отець Михайло із села Маяки особисто їздив до наших
бійців, сповідував, бесідував і, повернувшись із поїздки, сказав: бойовий дух
наших хлопців – на найвищому рівні!
Окрема подяка
за підтримку – Скандинавській місії в Україні. Завдяки її благодійному фонду
отримали бійці з Луцького р-ну засоби для надання першої невідкладної допомоги:
компактні аптечки, котрі зручно розмістити навіть усередині бойових машин, спеціальні
ноші, які вже перевірили в дії (п’ятеро мобілізованих із району отримали
поранення та перебувають на лікуванні).
– Ми, як
ніколи, переконалися: друзі перевіряються в біді, – з гордістю за земляків каже
Юрій Цейко. – Такої згуртованості, котру Луччина демонструє нині, не доводилося
раніше бачити. Кожен – від мільйонера до пенсіонера – хоче зробити свій внесок у
благородну справу. Адже розуміє: насамперед від нього залежить мирне і достойне
майбутнє України та Волині!
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.