Історію розвитку мисливства на Поліссі
Її можна умовно розділити на кілька періодів. І окрема – найяскравіша сторінка – роки перебування в Олиці (тепер селище Луцького району) князівського роду Радзивіллів. Про це пише Поліський лісовий офіс.
Із І по Х ст. Це були винятково полювання задля добування їжі та одягу. Без будь-яких стандартів чи правил. Небезпечна справа для людей та звірів, адже єдиним принципом було – виживає сильніший, вправніший або той, кому пощастить.
Х-ХVII ст. Період воєн. А в часи війни багато правил нівелюються. Не менше з них перетворюються в жорстоку систему.
В цей час у перерві між битвами відбувалися полювання. Виїзди організовувалися для збору солоної і копченої оленини. Процес також відбувався і як розвага та спосіб діяльності – це відображалося на печатках та гербах.
У 1528 р. (територія Волині перебуває у складі Великого князівства Литовського) з’являється Великий кодекс, який встановив розподіл тварин на великих та малих. Селянам надано право полювання на вовків, зайців, куріпок, лисиць, куниць, білок. А указом Сигізмунда Августа у 1557 р. дозволили ще й лови хижаків. Староста села міг утримувати спеціальну службу для цього. Великі полювання залишалися доступними лише для привілейованих осіб. Дичина в лісі сприймалася як належне, дароване природою.
Пізніше була організована мисливська служба (придворні мисливці, мисливці муніципальні, боровики, собачники, сокольники).
Дуже популярними серед знаті стали лови з соколами. Вони відбувалися з дотриманням численних правил. Мисливських птахів з опутенками на ногах тримали на руці, захищеною рукавицею із замші чи м’якої шкіри. На ногах у птаха були дзвіночки – щоб він не міг заховатися в кущах. Здобич у птахів забирали з допомогою вабила, яким також приманювали хижака, птаха, що промахнувся. Найсприятливіша для соколиних ловів пора року – осінь, хоча часто лови проводили навесні і влітку.
Третій період – це вже визначення полювання та зародження самого мисливства в правових рамках. І з ХVIII ст. відбувається переосмислення, що будь-які процеси у природі повинні відбуватися не просто з користю для людини, а й без істотної шкоди для лісів та їхніх мешканців.
Найвідоміші факти в наших краях, пов’язані з мисливством. З різних історичних періодів.
У часи Галиць-Волинського князівства в лісах під Луцьком любив полювати князь Данило. Саме під час ловів князь зі своїми воїнами побачив місце, на якому звів місто Холм (нині – Хелм, що в Польщі). Недаремно на гербі Хелма зображено ліси і ведмеді.
Істориками підтверджений і такий факт: перед війною з Тевтонським орденом король Ягайло у січні 1410 р. «влаштував відлов звірів біля Шацька, Любохин, Тура і Ратного, запасаючись м’ясом на ціле військо».
А Великий князь литовський Вітовт, приймаючи у Луцьку в 1429 році європейських правителів, «подавав на бенкетах, що тривали 7 днів, по 500 яловиць, 500 баранів, 500 вепрів, 100 зубрів, 100 лосів та іншу незліченну живність». Нагадаємо: тоді загалом до Луцька прибуло 15 тисяч осіб, що перевищувало населення міста в кілька разів!
Становлення мисливства на Поліссі (та й загалом в Україні) неможливо уявити без традицій у князівській родині Радзивіллів.
Понад 400 років на переважній частині території теперішнього національного природного парку «Цуманська пуща» (центральна, північна, південна) із селами Сильне, Берестяне, Цумань та іншими населеними пунктами із XVI ст. розташовувалися їхні мисливські угіддя. Загальна площа волинських володінь Радзивіллів сягала 140 тис. га. Полювали тут «на турів, зубрів, лосів, оленів, а також: білок, куниць, лисів, бобрів».
Цей період – розквіт Олики. Містечко навіть мало Магдебурське право. Історичні джерела свідчать про розвиток за багатьма напрямками, в тому числі ремісничими. Діяли закони.
Щодо прав власників лісів, то вони були захищені Другим Литовським Статутом 1566 р.
У наступному, прийнятому в 1567 р., король Сигізмунд Август затвердив «Устав та інструкцію господарським лісничим». Відтоді князівські пущі розділися на лісництва, на чолі яких постали лісничі. Стали діяти чіткі правила полювання. Було також складено перелік рідкісних звірів та птахів, яких необхідно охороняти.
У 1804 році князі Радзивілли зробили опис своїх лісових володінь. Крім кордонів Цуманської пущі, в описі є перелік «найпридатніших місць для полювання». У тих лісах є «звірина сарни, лиси, зайці, дикі свині на стежках трапляються».
В Олицьку ординацію Радзивіллів входило також Маневицьке лісництво. Воно було значно більшим за Цуманське. В архівах збереглися окремі прізвища лісників за 1868-1869 рр.: Йозеф Добжанський, брати Колодинські, Станіслав Куницький, Леон Красинський, Йозеф Ясинський. Оплата їхньої праці коливалася від 20 до 150 рублів на рік, що було досить суттєвою сумою.
Усі покоління Радзивіллів були знатними мисливцями. Вони організовували яскраві полювання, запрошували в гості поважних сусідів.
Серед мисливців були і чоловіки, і жінки. Підготовка до полювання відбувалася заздалегідь. У 1886 році князь Антон Радзивілл влаштував полювання для пруського спадкоємця престолу Вільгельма. І запросив відомого польського художника Юліана Фаллата. В результаті було створено серію полотен на мисливську тематику.
Також збереглися світлини, які ілюструють мисливські традиції князів Радзивіллів. На них зображені мисливські будиночки, багаті аристократичні застілля, впольована здобич.
Серед відомих мандрівників і мисливців був один із власників Олики Микола Радзивілл на прізвисько Сирітка. Саме йому належало започаткування мисливського салону в Олицькому замку. Тут були виставлені трофеї та зразки зброї найвідоміших світових виробників того часу.
Із 1921 р., коли Волинь унаслідок підписання Ризького мирного договору увійшла до складу Польщі, Радзивілли продовжували лишатися господарями Олики і Цуманської пущі (80 тис. га). Князі дбали про охорону лісів і дичину – зайців, козуль, кабанів, фінансували єгерську службу.
А в 1939 р. закінчилася більш ніж 400-річна історія володіння Радзивіллами Цуманською пущею. Усі маєтки та території Радзивіллів були націоналізовані радянським режимом.
Друга Світова війна зруйнувала всі досягнення мисливської галузі та відкинула її розвиток назад на кілька десятиліть.
Відновлення культури мисливства на Поліссі повертається навіть не одразу після війни. А зі створенням у 50-х роках нових лісогосподарських структур. Поступово будується діюча сучасна система, спрямована на розвиток, збереження та примноження.
Публікацію підготувала Світлана ДУМСЬКА.
P.S. Матеріал підготовлено з викоританням профільної літератури: книг “Волинському мисливцю і не тільки”, “Літопис волинського лісу”; газетних публікацій (“Волинська газета”) та інтернет-ресурсів.