Понад два мільйони гривень держава недоплатила жителям Маневицького, Любешівського та Камінь-Каширського р-нів.
Чиновники сьогодні згадують Чорнобиль тільки у дні сумної дати, покладаючи вінки, куплені за гроші платників податків. А от ті, хто від «мирного атома» постраждав, добре пам’ятають і про АЕС, і про обіцянки влади компенсувати збитки від отруєної землі і назавжди втраченого здоров’я.
Саме тому 2011 р. у так званій чорнобильській зоні Волині (куди входить Маневицький, Любешівський і Камінь-Каширський р-ни) пішов поголос: «Гробові гроші вам платили неправильно! Замість 2 гривень 10 копійок мало б кожному чорнобильцю нараховуватися щомісяця 40% од мінімалки».
І цей «поголос» мав цілком законні підстави. Виявилося, ще п’ятьма роками раніше депутати Верховної Ради подали в Конституційний Суд позов – і суд таки підтримав позицію нардепів. А позиція ось яка: постанова Кабміну про виплату чорнобильцям 2,10 «гробових» суперечить відповідному закону України, де чорним по білому написано:
«Громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах (…):
– у зоні гарантованого добровільного відселення – 40% від мінімальної заробітної
плати».
Відтак, суди зобов’язали виконавчу владу повернути людям гарантовані виплати.
Серед тих, хто вирішив «Раз положено – хай оддають», було й подружжя Сущів із с. Стобихівка Камінь-Каширського р-ну.
– Ми почули, що в Камені (м.Камінь-Каширський) є адвокати, які готові відстояти в суді наші права. Тому я зібрала всі документи, про які писалося в об’яві (паспорт, код, довідку із сільради про місце прописки і статус чорнобильця), завезла копії в райцентр до юристів і стала чекати, – пригадує Марія Несторівна.
Чоловік пані Марії, Юхим Дмитрович, не приховує: сваритися за «гробові» не хотів. Бо, мовляв, тільки дарма гроші витратиш на дорогу та суди.
За два роки пенсіонерка й сама віру втратила. Аж тут на тобі – у лютому 2014-го приходить лист!
– Так, мовляв, і так: у жовтні 2013 року Львівський апеляційний суд розглянув вашу позовну заяву «щодо стягнення компенсації громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення», і постановив Камінь-Каширському пенсійному фонду виплатити в повному обсязі всю належну мені та моєму чоловікові суму, – коментує написане жінка. – За весь вік ми з чоловіком ніякої помощі не мали (тілько раз за 72 роки мій Юхим Дмитрович узяв 700 гривень як дитина війни, а мені – двічі матері-героїні – виплатили дев’ять тисяч). Так ото як пісьмо получили, то не повірили написаному. Бо суд зобов’язав державу повернути мені 20 тисяч 300 гривень, а чоловікові – 11 тисяч 800 гривень! – пригадує Марія Несторівна.
Адвокати з Каменя-Каширського рекомендували лист із рішенням Апеляційного суду відвезти до Луцька у Державну виконавчу службу й чекати грошей. Пенсіонерка так і зробила. Проте… обіцяних коштів досі не отримала.
– Вже куди я тільки не зверталася, та ніхто мені толком нічого не об’яснив: підіть туди, зверніться сюди, – обурюється жінка. – То, думаю, може, хоч «Волинська газета» підкаже, де ті гроші видають. Чи, мо’, давно вже розікрали?
Звісно, гроші виплатити «Волинська газета» не може. А от дізнатися від профільних відомств процедуру отримання гарантованих виплат – будь ласка.
Заступник директора департаменту соцзахисту населення Волинської облдержадміністрації Олена Комар підтвердила: відповідним законом України щодо захисту чорнобильців дійсно було передбачено виплату щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати (зона гарантованого добровільного відселення). Натомість постановою Кабміну розмір компенсації для громадян, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, становив усього 2,10 грн.
Тривалий час волиняни з трьох «чорнобильських» районів не знали про їм гарантовані виплати. А коли дізналися, почали масово звертатися до управлінь соцзахисту населення Камінь-Каширського, Любешівського, Маневицького р-нів із вимогою віддати гроші, гарантовані згаданим вище законом.
«На основі відмов про виплату формувалися заяви в суди. Всього від громадян було подано 1293 позовних заяви на суму позовів 2 мільйони 250 тисяч гривень, – наводить цифри Олена Петрівна. – Позитивні рішення суду на користь громадян щодо виплати зазначеної компенсації були прийняті до всіх позовів. І для забезпечення виконання відповідних рішень судів із Державного бюджету України повинна бути виділена та ж таки сума – два мільйони 250 тисяч».
Проте оголосити про виплату – це одне, а знайти гроші для цих виплат – зовсім інше. Компенсації за рішенням суду не виплачувалися. Причина, як ви здогадалися, типова: бюджетні призначення для Волинської області на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту не передбачалися протягом 2012-2016 рр. Тож Державна казначейська служба (а саме вона формує реєстр судових рішень і проводить їх виконання) просто не мала з чого ті гроші взяти.
Щодо тих чорнобильців, які ще сподіваються отримати гарантовану владою компенсацію, то їх розчаруємо: із 1 січня 2015-го ст. 37 Закону щодо виплати щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування взагалі виключено!
Отож, як мовиться, помріяли – і досить.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.