Відмінник, винахідник, фантазер

Ще недавно Дмитро Дриль цікавився динозаврами й досліджував походження людства. Проте в якийсь момент хлопця від землі потягнуло до неба, далеких світил та загадкових чорних дір. І все це допомогло не лише втамувати цікавість, а й стати кращим серед волинських школярів знавцем астрономії.

– Чимало дізнавшись про динозаврів, я все одно не знайшов вичерпної відповіді: звідки з’явилися ці тварини? Чому безслідно зникли? Але точно зрозумів: подібна доля може спіткати й людей! – переконаний наш оповідач. – Уже зараз планета перевантажена. Землю з космосу постійно підстерігає небезпека. Тому людство мусить шукати альтернативу, найбільш реальна з яких – Марс.

Придумувати надсучасні космічні кораблі, збирати кращих із кращих на планеті Земля і створювати на Червоній планеті колонії найвитриваліших людей – ось над чим мають працювати сьогодні науковці, міркує хлопець.

Дмитро і сам би зголосився піти в добровольці. Навіть із ризиком ніколи більше не повернутися. Проте, каже, фізично не підходить, аби вижити в екстремальних умовах. Тому над порятунком людства лишається працювати тут, на Землі.

– Ще навчаючись у сьомому класі, я сконструював імітатор запуску ракети, – пригадує юнак. – Експеримент був цілком безпечним, адже проводився в Будинку школяра. Однак відтоді я багато чого іншого змайстрував. Займався радіоустановками: приймачами, передавачами. Серед останнього – іонізатор повітря. Це робота, завдяки якій здобув друге місце у всеукраїнському конкурсі винахідницьких і раціоналізаторських проектів еколого-натуралістичного напрямку « Природа – людина – виробництво – екологія».

І спершу хлопець демонструє відзнаку конкурсу, де власноруч поставили підписи президент Малої академії наук Станіслав Довгий і Президент Національної академії наук України Борис Патон, а потім розповідає про саму роботу:

– Загалом принцип дії мого винаходу простий: до двох наближених одна до одної голок підводиться струм, таким чином у те місце стікаються електрони, завдяки вентилятору проходить повітря через місце скупчення електронів, а ті, вступивши в дію з молекулами повітря, утворюють негативні іони. Ось таким чином отримуємо прекрасний засіб для лікування захворювань дихальної системи (навіть астми), слизових оболонок, шлунку.

Поки що винахід Дриля зберігається в Локачинському будинку школяра. А от удома хлопець може без проблем полагодити праску чи обігрівач. Та й пральну машину міг би змайструвати, бо там, каже, більше механіки, ніж електроніки. От тільки з матеріалами сутужно. Тому юнак більше над книгами сидить, аніж над винаходами.

І не просто сидить, а таку базу знань собі створює, що за результатами незалежного зовнішнього оцінювання набрав максимальних 200 балів із фізики! Якщо врахувати, що загалом по Україні такий результат отримали всього 40 випускників, то для Локачів це – справді показник.

– Репетиторів не наймав. Просто хорошу книгу придбав. Коли щось не розумів, ішов до свого вчителя фізики Олександра Татарина, який, власне, і закохав мене у фізику та астрономію, а ще – відкрив безмежний світ ІТ-технологій, – зізнається Дмитро. – Якби не Олександр Петрович, я б не став тим, ким є. Бо вчитель не лише пояснював нам шкільну програму, він зацікавив наукою!

Відколи юнак захопився фізикою, на шляху до вершини не раз спотикався. Починаючи з 8 класу, ніяк не міг потрапити бодай у трійку призерів на олімпіадах. Досвіду, каже, не вистачало. Але зараз навчився самодисципліни і якщо ставить якусь «планку», то неодмінно її досягає.

– Коли наприклад, готувався, до ЗНО, за декілька тижнів мусив «перелопатити» чимало інформації. Бувало, до третьої ночі засиджувався, аби не відстати від графіка. В останні дні підготовки числа й формули навіть снилися! В голові так усе перемішалося, що мимохіть здавалося: я знаю, що я нічого не знаю, – пригадує хлопець нещодавню напругу. – А ще ж потрібно було свої знання належно продемонструвати. Бо якось на обласній олімпіаді мав через те хвилювання конфуз: відразу написав задачу правильно, потім вирішив, що це надто просто, й урешті сам себе перемудрив.

Однак черговий життєвий рубікон Дмитро подолав блискуче: у шкільному атестаті «10» із англійської, «11» із української літератури, «12» із усіх інших предметів. На зовнішньому незалежному оцінюванні 177,5 бала з української, 197 балів із математики і 200 балів – із фізики.

– «Yes-s-s!!!» – вигукнув тоді, як побачив результати зовнішнього оцінювання. Адже це, вважай, автоматичне зарахування до будь-якого вишу України. Тож документи насамперед подавав у Київську політехніку і національний університет імені Тараса Шевченка, де зацікавили програмна та комп’ютерна інженерія. І тут, – переконаний оповідач, – можна буде стільки знань почерпнути, що й для польоту на Марс вистачить.

– Але я прагматик, – відразу ж опускає себе на землю. – Червону планету побачити, звісно, хотілося б. Та зараз ціль номер один – стати висококласним програмістом, аби після закінчення вишу працювати над створенням програмного забезпечення в якійсь потужній фірмі. Освою цей пласт знань – візьмуся нові вершини долати. Адже моє кредо – постійно розвиватися.