Зброю проти російських
окупантів та їхніх донбаських колабораціоністів готують до бою у лісах
Рівненщини, неподалік селища, де жив рідний дід одного з найбільших
українофобів сусідньої держави – Владіміра Жіріновського.
І цей факт, мабуть, не
географічна випадковість, а історична закономірність. Бо від Оржівських лісів,
де розташовується в/ч 4559, до м. Костопіль, у якому ще за царя дід-єврей
Владіміра Вольфовіча володів деревообробною фабрикою, фізично якихось кілька
десятків кілометрів, а морально – ціла прірва. Як, власне, тепер між Києвом та
Москвою – столицею держави, яка підняла зброю на братній український народ і
після силового загарбання Криму прагне відтяти ще один шматок нашої держави на
Донбасі.
Як зупинити та перемогти
агресора? На Волині, як і скрізь у державі, вже проведено третю хвилю
мобілізації. Проте і під час попередніх, і за нинішньої, дуже часто доводиться
чути: солдати та офіцери нашого війська, а також нечисленні добровольці,
зазвичай погано підготовлені та не мають на озброєнні необхідного спорядження
та техніки…
Де взяти бронежилети, каски,
уніформу, медичні аптечки, продукти харчування та інші необхідні речі, в
принципі, мирне українське населення вже знає: всім миром збирає гроші та купує
все необхідне. А як бути з важкою технікою та озброєнням, якого, на жаль, у
гастрономі не купиш і в лотерею не виграєш? Особливо, коли знаємо: за роки
Незалежності влада розбудовувала та зміцнювала які завгодно силові структури,
але тільки не армію та флот, де залишилося дуже мало боєздатних частин.
І ось тут справжньою
знахідкою й стала військова частина в лісах під Оржевом, якою командує
полковник Вадим Рудницький, який, до речі, в послужному списку особливо
гордиться записом про службу у складі 51-ї Володимир-Волинської окремої
мехбригади!
Найбільша в Західній Україні
база зі зберігання, відновлення та утилізації бойової техніки та спецобладнання
останніми роками переживала далеко не кращі часи: про що говорити, коли на все
і про все їй виділялося на місяць 50 л бензину, чи не основним видом транспорту
тут була кобила з возом, а щоб якось вижити, то фахівці відновлювали для
любителів екзотики техніку часів Другої світової війни? Мало того, минулої
осені тут побувала високопоставлена комісія на чолі з громадянином РФ, міністром
оборони України Павлом Лєбєдєвим, яка винесла вирок: за два роки всю техніку
розпродати, а яка залишиться – порізати на металобрухт!..
Наступ агресора в Криму та
початок активних бойових дій на Донбасі показав: без власної ремонтної бази
українське військо не може розраховувати на успіх ні на фронті, ні в тилу! Тому
за неповних 9 місяців у вч 4559 уже виконали… 15-х річних планів! Зрозуміло, що штатів ніхто не збільшував,
мобілізованих в армію фахівців катастрофічно не вистачало, і тому перед
полковником Рудницьким постало непросте питання: де взяти кваліфіковані робочі
руки?
Ніяка інша західноукраїнська
область і ніхто, крім Благодійного фонду «Волинь-2014» та керівника
«Волиньзернопродукту» Євгена Дудки, не знали, що відповісти командирові
частини. А тут не лише дали позитивну відповідь, але й направили добровольців,
які вже понад 3 тижні трудяться пліч-о-пліч із солдатами та цивільними
спеціалістами, повертаючи в бойовий стрій унікальну техніку та озброєння!
Чого тут тільки не повернули
в стрій із початку року! І танки Т-64БМ, і самохідні артсистеми «Акація», і БМП
та БРДМ різних модифікацій, і вантажівки, гармати та навіть кулемети… А
недавно, під час відвідин виробничих потужностей, довелося на власні очі
побачити техніку, якої як кари небесної бояться різноманітні вороги України.
Йдеться не стільки про всім відомі системи залпового вогню «Град» чи «Ураган»,
як про самохідну гаубицю «Піон», здатну вражати ворога на відстані до 55 км!
Один постріл цього 205-мм знаряддя смерті – і від цілої роти російських танків
чи донбаських сепаратистів залишаться лише уламки металу та фрагменти тіл…
Проте кожну одиницю зброї
треба привести до боєздатного стану. Тому тут працює і кузня, де трудиться
коваль Василь Омелянчук і якому вкрай потрібен напарник, і дільниця з пошиття
різноманітного спорядження, де особливо гордяться виготовленням шоломів для
танкістів: тут собівартість одного виробу сягає 200 грн, а в інших виробників –
удесятеро більше!
Кипить робота і в цеху, де
працюють токарі та фрезерувальники. Один із них – лучанин Олександр Бойко – із
числа наших добровольців. Олександр Михайлович, який свого часу відслужив
радіотелеграфістом 2 роки в підрозділі Ракетних військ стратегічного
призначення в Славуті, зараз виготовляє ті запчастини до техніки, які вже ніде
не купиш. Колишній молодший сержант не приховує: специфічне відрядження йому до
вподоби, готовий, як треба буде, ще приїхати, проте найбільше прагне, щоб війна
на Донбасі закінчилася нашою перемогою.
Про це ж мріють й інші
працівники «Волиньзернопродукту», які відновлюють бойову міць нашого війська в
в/ч 4559: Андрій Гунчук, Дмитро Зіковський та Віктор Лісовець. Скромні хлопці,
вони не хваляться, що крім перевірки паливних баків для автомобілів вони вже
повністю відновили кілька БМП, а також змонтували на вантажівках кузови для
перевезення особового складу в холодну пору року.
Окрім волинян-добровольців,
виявляється, в Оржівських лісах несуть нелегку службу й мобілізовані ще весною
солдати та сержанти ЗСУ. Ковельчанин Олексій Герасимчук, Микола Барабошко із Локачинського
р-ну, а також нововолинець Дмитро Рузін і Олександр Потинський із с. Ватин Горохівського
р-ну служать у рембригаді 51-ї ОМБ. Оскільки саме тут готують до війни та
відновлюють після бойових дій техніку для їхньої бригади, то військовослужбовці
в Оржівських лісах зайняті важкою працею весь Божий день. І зроблено їхніми
руками дуже багато! Гуркочуть двигуни танків, холодно виблискує сталь
скорострільних гармат, готові їхати в зону бойових дій вантажівки, пристосовані
для транспортування мінометних розрахунків… І все це – внесок цих та інших
солдатів бригади, котра зазнала чи не найбільших випробовувань на Донбасі! Але,
незважаючи ні на що, хлопці готові продовжувати свою нелегку службу, хоча й не
приховують: найбільша мрія – повернутися додому…
Ще одна особливість цієї
особливої військової частини – велика кількість цивільного населення, яке тут
служить. Жінок – чи не найбільше! Вони, як уже згадувалося, не лише вправні
кравчині та швачки, але й з успіхом опанували інші спеціальності. Особливе
захоплення, наприклад, викликають працівниці, які приводять до боєздатного
стану установки залпового вогню «Град», які там, у зоні АТО, в мужніх та
патріотичних руках наших чоловіків виконують надважливі бойові завдання.
А що дуже часто розмови наших
любителів «військового сафарі» (тобто короткочасних поїздок на Схід у супроводі
телекамер) про непідготовленість військової техніки та спорядження до ведення
успішних бойових дій не мають під собою ніякого ґрунту, підтверджує й невесела
доля одного з об’єктів для ремонтно-відновлювальних робіт, який повернувся з
війни. Самохідна артилерійська установка «Акація» вийшла з ладу через пожежу.
Але ви не знайдете на корпусі грізної машини слідів від ворожих куль та
снарядів… Бо інцидент виник унаслідок… куріння екіпажу всередині САУ… От і
спалахнула самохідка, добро, що хоч боєзапас не вибухнув…
Що ж, на війні виникають
різні ситуації. Але перемога на фронті кується в тилу. Зокрема у в/ч 4559, якою
командує полковник Вадим Рудницький. Тому поміч наших волонтерів тут цінують
особливо. Головне – не втрачати обертів. І було б дуже добре, наголошує
виконавчий директор Благодійного фонду «Волинь-2014» Віталій Карпюк, щоби
приклад волинян підхопили представники інших західноукраїнських областей.
Роман УСТИМЧУК.
Фото автора.
