Чи вірити звинуваченим у дезертирстві солдатам обіцянкам про припинення кримінального переслідування?
Як відомо, учасники національно-визвольної боротьби українського народу спочатку проти гітлерівських, а потім і проти більшовицьких окупантів, продовжували війну з ворогом і після офіційного завершення Другої світової війни. Відомо, що на Тернопільщині останній великий бій повстанців зі спецгрупою МГБ відбувся в 1960-ому.
Чимало з борців за незалежність переховувалися в криївках ледь не до 70-их років, а останній вояк УПА вийшов до людей уже після того, як почув про оголошення Неззалежності в 1991-ому.
Чи очікує подібна доля сотень волинян, які, в основному, в перші хвилі мобілізації потрапили до складу 51-ої ОМБР і виявилися в пеклі бойових дій із російськими агресорами?
Це питання залишається актуальним, адже в області продовжуються суди над військовослужбовцями, звинуваченими в дезертирстві.
Натомість Військова прокуратура оприлюднила заяву, якою спонукає підозрюваних не ховатися від правосуддя.
«Військові прокурори звертаються до усіх військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину або місце служби, з пропозицією скористатися шансом повернутися до повноцінного життя і добровільно звернутися до найближчої військової прокуратури із зізнанням та поясненням причин відсутності на військовій службі. У такому випадку, за відсутності тяжких наслідків або фактів вчинення інших злочинів, застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у ході досудового слідства ініційовано не буде. Закликаємо батьків, друзів, родичів військовослужбовців допомогти своїм близьким людям виправити свою, можливо, найбільшу помилку у житті, перестати переховуватися від слідства і відкрити для себе майбутнє», – говориться в офіційному повідомленні прокуратури.
Варто наголосити, що чимало мешканців області продовжують скептично ставитися до миролюбних заяв військових прокурорів. В усякому випадку, в багатьох селах «дезертири» й досі ховаються від чужих людей, бо остерігаються репресій.
У цьому сенсі актуальним видається вірш горохівчанки Лесі Кос, викладений у соцмережах і оприлюднений порталом «Нововолинськ діловий»:
«Бійцям 51 ОМБР присвячується
Ви з нами не були, в окопах не лежали,
Коли від «Градів» небеса цвіли, а друзів на шматочки розривало.
До вугільних пластів сочилась кров пролита,
Немає тих судів, щоб нас могли судити.
Бо їх там не було, ми ж голіруч… на танки,
Бо наш Генштаб назло під кулі клав останки.
Бо зраджували нас, бо свідки повтікали.
Ми дезертири, так?! Бо ми повиживали?!
Тепер у шоу ви ведете суперечки,
Під Іловайськом хто у більшу вскочив гречку.
Та вбито ту мораль, що може нас судити,
Лише холодна сталь нас може захистити.
Лиш слоган «зуб за зуб» нас може врятувати,
Не змовчить правдоруб, щоб в очі вам сказати:
“Ви «м’ясом» не були, це НАС перемісили,
Ви затишно жили, а ми самі щосили
Крізь ті котли пройшли, воскреслим «м’ясом» стали,
Ви з нами не повзли, це не у вас стріляли.
Це тільки наша кров у чорнозем стікала
В ту пору, коли ви все рішення шукали».
Сміялись небеса, та тільки не над нами,
Потріскані вуста просилися до мами…
Частини своїх тіл у пазли позбираєм,
Брудну солону кров із них повитираєм,
Та й викладемо з них імення Україна,
Не дезертири ми й не станем на коліна.
Номер бригади наш ви хоч сто раз міняйте,
Та «П’ятдесят Один» з грудей не виривайте.
Немає тих судів, щоб нас могли судити,
Бо ціль у нас одна – війну цю припинити!»
Роман УСТИМЧУК.
На фото з порталу «Нововолинськ діловий»: знімок із зони АТО солдата 51-ої ОМБР Ігоря Дині.