Господар
лісової пасіки
У лісах державного підприємства «Володимирське
лісомисливське господарство» доводилося бувати кілька разів, а ось у тих, що у
складі Луцького військового лісництва – вперше.
Уперше порозмовляли з людьми, які тут
працюють. Серед них і майстер лісу Володимирського військового лісництва
Георгій Дорощук.
– Георгію Дмитровичу, чим цікаві тутешні ліси і для Вас,
і для жителів поближніх населених пунктів?
– У лісі добре. Під моєю орудою
530 гектарів. Як в ліс прийшов, то думаю, як же мені діяти з тими 530 га. Це
для мене, колишнього військового, який жив лише за статутом, щось таке далеке й
туманне було. А тепер розумію, що це невелика ділянка. Головне, аби скрізь була
інформація і люди, які допомагають. З місцевим населенням треба дружити. Тоді
ніхто ніякої прикрості тобі не зробить.
– Чи є якісь обмеження у військовому лісництві для
цивільного населення у період, скажімо, збирання ягід чи грибів?
– Обмеження такі самі, як і в інших
лісах. Вони посилюються в пожежонебезпечний період. Нині заборонено заїжджати в
ліс власними автомобілями чи мотоциклами, розводити вогнища у місцях, які до
того не пристосовані. Курці, сподіваюся, добре знають, що цигарку обов’язково
загасити і недокурок присипати землею.
– Гриби, ягоди є у ваших лісах в достатній кількості?
– Гриби, звичайно, є, але скажу
чесно, людей більше, ніж грибів. У принципі так. Кругом населені пункти. Там
Ворчин, там П’ятидні, там Володимир, там Устилуг.
А лісу, якщо взяти, то й не так багато. Навіть і тисячі гектарів нема.
– Але люди йдуть у ліс не лише у ягідний чи грибний
період, дехто просто прагне набратися позитиву від природи, відпочити від
щоденних мирських турбот, а дехто (зауважуємо жартома) перевірити роботу
майстра лісу.
– Йдуть і відпочити, а може й з
метою перевірки, – не заперечує такої гіпотези Георгій Дмитрович.
– Цікаво, а що цей майстер щоденно в лісі робить? Чи
садить дерева, чи лише дивиться за ними та рахує їхню кількість? –
піджартовуємо.
– Різне буває, може й таку мету
хтось переслідує. Якось їду і дивлюся, а з боку хтось написав: крадуть ліс. І
машина їде, на якій здоровий дуб. Кажу до лісничого, що в нас дуба такого
діаметру нема, а пишуть, що ми тут крадемо ліс. А він сміється. «Дмитрович,
подивіться уважніше. Тополю везуть. Дорожники лагодили дорогу і зрізали
тополю». А люди відразу, що то дуб та ще й крадений. Сенсація неабияка. Випадки
різні трапляються. Буває таке, що й поліція приїжджає. Мовляв, нам надійшла
заявка, що ви тут щось незаконно робите. Будь ласка, дивіться. «Бачимо, що все
в порядку, але ж реагувати мусимо». Так, зрештою, й має бути.
– Ми побували на вашому проміжному складі, побачили і
ділову деревину, яка вже має відповідний метраж і на якій є бирки електронного
обліку, і дрова. Нині бачимо деревостани головного користування. Чи не так?
– Ні, ні, так. Це називається
дозрілий ліс. Він вродив і його треба вже збирати, як пшеницю чи іншу зернову
культуру. Іншої інформації щодо цієї ділянки, на жаль, не можу надати, оскільки
це не мій обхід. Це вже треба питати головного лісничого. Візуально можу
сказати, що тут йде санітарна рубка. Суціальна, оскільки сосни повністю
посохли. А щодо мого обходу, то дубового та стиглого лісу нема.
– А які породи переважають у вашому лісництві?
– Це в основному сосна, дуб та
береза. Мало не забув, ще маємо дуба червоного. Та перевагу віддаємо нашому
рідному, черешчатому. Багато лісів мішаних. Але й за ними треба дивитися, аби
порядок був скрізь.
Після оглядин кількох ділянок ми заглибилися в обхід
Георгія Дмитровича, де побачили й лісову пасіку, господарем якої знову-таки є
майстер лісу. Якщо відверто, то від побаченого та почутого лишилися лише
позитивні враження.
А ще подивувала почута від майстра лісу та пасічника
водночас розповідь про повадки його бджіл. Виявляється, вони не тільки сумлінні
трудівниці, а ще й неабиякі охоронці території, на якій розташована пасіка. Але
і це ще далеко не все. Крилаті комашки навчилися розпізнавати за запахом своїх
і чужих. «Якби сюди забрели кацапські зайди, – деталізував Георгій Дмитрович, –
то тут би вони лишилися навічно. Мої бджоли відразу накинулися на них і
найперше повиїдали очі». Господар надіється, що з часом ці крилаті патріоти
потраплять на фронт і там дадуть перцю оркам.
Володимир ПРИХОДЬКО.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото авторів.