Віктор Козак ризикнув випробувати довіру земляків під час довиборів у обласну раду 25 травня. Результати виборів на Ковельському окрузі №11 продемонстрували: тамтешній люд навіть після «щеплення» Революції гідності – прагматичний.
До нього в окрузі працював впливовий обранець Віталій Карпюк – заступник голови облдержадміністрації та член фракції Партії регіонів, який після розстрілів у столиці позбувся і партії, і депутатства з власної волі. Мало того, Віталій Володимирович як пішов, так більше й не озивається… Здавалося б, після такого на хвилі народного гніву та бажання змінити все, мандати мали б падати в руки опозиціонерів до влади Януковича, активістів Майдану, які провели зиму на площах якщо не столиці, то рідних міст чи селищ. Аж ні – громада округу з центром у Голобах віддає мандат безпартійному бізнесменові, який, до речі, родом із маленького села з віднедавна великою назвою – Майдан.
У біографії Віктора Козака – чимало цікавих нюансів. А от на що саме зважили люди, зробивши свій вибір? Почути відповідь на це запитання ми намагалися під час недавнього інтерв’ю у кулуарах обласної ради.
– Вікторе Теодосійовичу, ви, я так розумію, мешканцям Ковельщини добре знайомий?
– Думаю, так. Народився в селі на Ковельщині. Є такий населений пункт Майдан. До семи років жив там, а потім ми переїхали у Новий Мосир, де я вчився. Далі – Голоби, навчання… Пішов, словом у світ. Нині проживаю в Ковелі. Очолюю товариство з обмеженою відповідальністю «Ідея», яка займається перевезенням, будівництвом, ремонтом великих вантажних автомобілів…
– Як ви думаєте, чому виборці Ковельщини віддали голос саме вам? Адже ви, безпартійний підприємець, обійшли фермера та активіста Євромайдану Віктора Лук’янчука, який ходив «коридорами революції» під прапорами «Батьківщини», а балотувався від УНП, свободівця освітянина Віктора Ковальчука, директора санаторію «Турія» Віталія Донця, якого висували батьківщинівці…
– О, ви, бачу, обізнані… Хоча про це треба запитувати не мене, а людей. Сутність мого життя – в необхідності працювати. Не гасла, не крики, а реальні справи. От, для прикладу, з нуля створити підприємство, де 80 людей працює (а ТзОВ «Ідея» функціонує з 2003-го, – авт.), дати їм заробітну плату… Це не 80 працівників, а 80 сімей, які забезпечені! Така моя громадська позиція. І є, напевне, багато інших людських факторів, що вплинули на це.
– А політика впливає на вашу громадську позицію?
– Стояти осторонь політики в цей важкий час – неправильно. Позиції «моя хата скраю, я нічого не знаю» і «мене не зачіпайте» – недоречні. В політиці треба брати участь. У мене на це свої погляди. Я багато їздив за кордон. Є членом Ради регіону у Волинській та Рівненської областях учасників Асоціації міжнародних перевізників України. Побачив, який державний устрій у Польщі, Німеччині. Хотів би щось подібне мати у нас. Зараз ми обрали Президента. Йому нині треба допомогти. Ми бачимо, що найбільші «шкідники» держави – це політичні партії, які тягнуть на себе покривало. І виходить – лебідь, рак та щука. Хочуть продемонструвати свою важливість, показати, що вони є… Але насправді треба працювати. Думаю, моя діяльність буде пов’язана саме з необхідністю підтримати главу держави. Найперше нині – не вибори навіть, а зміни до Конституції. Бо якщо вибори відбудуться зараз, то прийдуть до влади ті ж люди. Треба змінити виборчу систему, багато інших позицій. Однак основне для країни – щоби платник податків був на першому місці, а тоді вже державний службовець – як найнятий ним же для забезпечення його нормальної роботи. Якщо ми цей принцип змінимо, тоді буде все гаразд. Коли ж цього не зробимо, значить – ще не доросли, значить – наступним поколінням судилося продовжувати тягнути нашого плуга.
– Спробую конкретизувати: ваші слова про підтримку Президента означають, що маєте намір приєднатися до «Солідарності», нової політичної сили, яка формується зараз на Волині та є пропрезидентською?
– Я був свого часу в одній партії. Це «Сильна Україна». Але її лідер нас зрадив. Не ми! Саме лідер.
– Несподівано це чути від 5-го номера у списку «Сильної України», під яким ви балотувалися 2010-го до облради.
– Це моя думка. Так, я балотувався до обласної ради. Але «заслуг» Тігіпка і того, що він пішов без нашого дозволу в Партію регіонів, провівши умовний з’їзд, ми не сприйняли. Як і подальших його дій. Він просто «зайшов у владу» для своїх інтересів. Я боюся знову наступити на ті ж граблі. Але в цей військовий час не виключаю, що буду підтримувати Петра Порошенка, навіть і його партію.
– Свого часу доводилося бачити ваше прізвище у переліку радників Бориса Клімчука, які працювали на громадських засадах. Що радили Борисові Петровичу?
– Усе дуже просто: жодного разу в кабінеті Бориса Петровича не був і нічого не радив. Думаю, мене таким чином хотіли купити, щоби взамін я підтримував те чи інше. Одного дня мені зателефонували, що треба прийти і забрати посвідчення радника. Ніколи з колишнім головою облдержадміністрації ні на які теми не спілкувався. От таким радником я був…
– Скажіть, чи починає ваш депутатський мандат працювати на громаду Ковельщини?
– Зараз моя друга сесія, не враховуючи позачергової. Я озвучив два депутатських запити, які дуже хочу втілити в життя. Не те, що озвучив… Не буду виступати, аби виступати. Минулого разу мій запит стосувався того, аби пасажирські поїзди «Ковель – Москва», «Ковель – Одеса», «Ковель – Чернівці» та «Ковель – Сімферополь» зупинялися на станції «Голоби» (а ця зупинка раніше, у старому графіку, була), то наступним моїм кроком буде зустріч із начальником Рівненської дирекції залізничних перевезень Іваном Груником. Поїду до нього, уже домовився. Запит він уже має, але будемо ще на цю тему розмовляти. Не треба чекати, поки хтось на твої слова відреагує, треба діяти. До цих питань варто комплексно підходити, щоби всі питання, які виникають стосовно залізниці, проговорити. Не будемо ж за кожну зупинку чи платформу їздити… Маємо інформацію від управління інфраструктури про те, які ще були звернення громадян із приводу роботи залізниці. З цим усім ідемо до Груника. Я сам залізничник і бачу вирішення проблем таким чином. Інший запит стосувався центру мого виборчого округу – селища Голоби, яке потерпає від підтоплення. Проблему знаю, моя фірма брала участь у ліквідації підтоплення там років п’ять тому. Якщо виділити зараз незначну суму, то це буде набагато дешевше, ніж потім шукати мільйони, коли вже зовсім затопить. Інший бік медалі – щоденна робота на місцях. Телефонні дзвінки, виїзди… Люди активно звертаються. Особливо щодо забезпечення засобами індивідуального захисту наших хлопців, які на Сході, чи допомоги їхнім родинам. Часто допомагаю в цьому. Сам закупляю ці всі речі та бронежилети, розгрузки. Навіть два автомобілі мого підприємства разом із водіями «призвані в армію». Зараз, вважаю, наше перше завдання – допомогти військовим.
– До речі, нещодавно відбулася позачергова сесія, депутати підтримали вимоги батьків військовослужбовців, перша з яких – запровадження воєнного стану. Дехто каже: це дивує…
– Дивує. Ми не можемо тут диктувати, як у цьому випадку чинити. Центральній владі, напевне, видніше, вводити воєнний стан чи ні. Я так думаю, що свідомим депутатам Верховної Ради він не вигідний. Бо як тоді запроваджувати зміни в країні?
– Але ви проголосували «за»?
– Так. Тому що у залі вже панувала така солідарна позиція. Тут іншої й не могло бути. Це є звернення, яке ми тільки пропонуємо розглянути. Напевне, зараз найпершу скрипку в цьому має зіграти Президент.
– Ви спілкувалися зі своїм попередником на цій депутатській посаді – екс-заступником голови облдержадміністрації і вашим земляком Віталієм Карпюком? Може, вітав із обранням?
– Ні.
– А плани на наступну каденцію?
– Я вже не буду стояти осторонь цих процесів. Раз почав – працюватиму.
Розмовляла Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.