Донедавна депутат облради Віктор
Прокопчук як керівник бізнес-структури «ЛУКОЙЛ-Україна» торгував на Волині та
Рівненщині нафтопродуктами російського походження (нині компанія продала всі
свої українські АЗС австрійській структурі) . Та це не завадило йому
продемонструвати в сесійній залі чітку, так би мовити, волинську позицію й натиснути
кнопку за визнання Росії агресором та за звернення до краян із проханням
ігнорувати російські товари.
Віктор
Прокопчук – уродженець Рожищенського р-ну, єдиний представник крупного бізнесу
в складі невеликої фракції «Наша Україна». Політичних симпатій не змінював із
2006-го. Тоді ж повірив в ідею самоідентифікації нації, пропаговану Віктором
Ющенком. З якими висновками готується завершити депутатську каденцію, чи має намір
випробовувати виборця на вірність удруге та під якими прапорами і як уживаються
в його сумлінні: «бізнесове інь» та «націоналістичне янь»?..
– Вікторе Миколайовичу, добиралася до
вашого робочого кабінету і, напевне, як тисячі людей, які проходять повз АЗС і
спостерігають, як стрімко змінюються ціни на пальне, замислилася: чому бензин –
такий заполітизований товар, а кожен нафтовий магнат іде у політику?
– Розумієте,
коли я приймав рішення йти у депутати, були серйозні проблеми з державою, контролюючими
органами. Можете собі уявити, що в мене на місяць траплялося 37 перевірок! Ми
йшли в політику не того, щоб отримати якісь дивіденди, а щоб мати можливість
якимось чином на це реагувати.
– Тобто – щоб лобіювати бізнес?
–
І це зокрема. Це сотні людей, які працюють. Але при тому всі абсолютно знали,
що в нас повністю легальний бізнес. Нема тіньових схем. Усім цим
перевіряльникам просто казали: штрафні санкції повинні бути. І от вони шукали
хоч якісь… Ефективність роботи податківців, на жаль, оцінюється тим, скільки
вони грошей принесуть «у дзьобі». Враховуючи те, що наш бізнес був легальним,
це було просто страшно.
– Невже ситуація змінилася?
– Досить
сильно. Легше стало в плані перевірок. Гірше – з податковими змінами.
Розумієте, вони так часто у нас відбуваються, що планувати якісь проекти майже
неможливо, бо ми не знаємо, яким буде законодавство завтра. І тлумачиться все
складно. Добре, що ввели адаптаційні періоди. Адже за Азарова ми дізнавалися про
прийнятий три місяці тому податок постфактум. Але як депутат і як людина я стверджую:
цю державу реформувати не можна. Цю державну машину потрібно звільнити і
найняти нову.
– От ви говорите про «державний рекет»,
а рівно рік тому назвали «рекетом» прихід до цього офісу молодих
революціонерів-патріотів із вимогою не продавати російського бензину. Новина
про це облетіла масу сайтів, особливо російськомовних… Як ви сьогодні на ту
ситуацію дивитеся, чим, зрештою, все закінчилося?
– Я
так і не зрозумів мети приходу тих хлопців. Можливо, «рекетом» я це назвав
зопалу, на емоціях… Але просто не люблю, коли мені ставлять умови. Ці хлопці,
повірте, мені дуже симпатичні. У них горять очі, вони мають бажання щось
змінити і щось зробити. Можливо, вони не знали як? Я хотів їх застерегти від подібних
дій з іншими людьми. Не зовсім розумію іншого: хто зробив із цього рядового
випадку таку сенсацію? Навіщо було створювати такий інформаційний привід, який
Росія дуже гарно використовувала? Це було явно тенденційно подано. Наступного
дня керівники цих молодих людей вибачилися. Хоча, чесно, там і предмету
вибачень не існувало.
– Як ви голосували під час недавньої позачергової
сесії облради? Там прийняли звернення до волинян із вимогою ігнорувати товари
російського походження, а ви керуєте підприємством із російським корінням і
працюєте з таким товаром…
– Я
голосував «за». Можливо, це питання трохи некоректно поставлене. Розумієте, є
речі принципові, а є ті, які непринципові… На сьогодні наша компанія («ЛУКОЙЛ-Україна»,
– авт.) продана. Ви, напевне, це
знаєте. Відбулося це рік тому… Бренд знятий, це має свої негативні наслідки. Ми
зараз дуже серйозно втрачаємо клієнта. Російський товар у нас виведений майже
повністю. Нова команда, яка зайшла в Україну – це менеджери польського
походження, власники – австрійці, тобто – то вже представники європейських
компаній. Практично чотири п’ятих товару, який ми тепер реалізуємо, – місцевого
походження.
– Десь таким шляхом, як і «Лукойл», пішли
російські банки, у відповідь на запити редакції стверджуючи, що то не російські
структури, а структури з іноземним капіталом… Якби на сесії постало питання про
ігнорування послуг російських банків, то ви б яку позицію зайняли?
– Приїхав
до мене товариш, який зараз живе в Канаді, а раніше мешкав у Німеччині, й
розповідає: «У нас почалося оздоровлення економіки – зникли аптеки та банки…» В
Німеччині існує три-чотири банки, які працюють як електронні центри. Така
кількість фінустанов, які нині є в Україні (чи аптек) непотрібна. До речі, як і
АЗС. Це спекулятивні речі.
– Каденція добігає кінця, що вам дало
депутатство?
– Я
менеджер і не можу робити щось просто так. Ніколи раніше не мав справи з державою.
Після розвалу Союзу, мого меланжевого комбінату, де я трудився, працював у
бізнесових структурах. Ці структури мають свою специфіку, свої правила.
Депутатство дало можливість побачити політику формування цих правил зсередини.
Я багато що змінив би. Можна сказати, як мої колеги, що тільки час згаяв.
Повірте, матеріального нічого не здобув. Я сказав вам чесно, чому став
депутатом, – щоб захисти свій бізнес. Хоча, як виявилося, це не допомогло.
– Нещодавно ви брали слово під час
офіційного представлення голови Рожищенської райдержадміністрації Інни
Гайворонської. Й коли говорили «співчувати вас чи вітати», згадалася фраза
одного з попередніх керівників: «Це такий район, де ніхто працювати не зможе». В
чому, на вашу думку, феномен Рожищенського району?
– Зараз
керівнику державної структури працювати надзвичайно складно. Показувати якісь
результати?.. Я не уявляю як. Тим паче, всі знають, що має бути реформа, а роль
голови адміністрації зведеться, фактично, до номінальної… Ви згадуєте
Рожищенський район, а чому не кажете про Маневицький? Там теж змінюються керівники
часто. Так скрізь. Рік-півтора – і заміна.
– А кого б тоді з голів
райдержадміністрацій ви відзначили б як справді мудрого ефективного керівника?
– Бачите,
я відносно недовго в районі. Повернувся на батьківщину 10 років тому.
– Уникаєте прізвищ?
– Та
ні. Кожна людина може бути і мудрою, і дурною одночасно. Все залежить від того,
яке завдання ставилося перед керівником, які йому давалися можливості. Але
зараз питання керівника, як на мене, це питання підготовки нормальної розумної організації
адміністративно-територіального устрою. Ситуація абсурдна: ми маємо більшість
сільських рад, бюджети яких не відповідають затратам. Є, наприклад, школи, що
забезпечені учнями майже так само, як і вчителями. І це все утримується. Комусь
треба буде зробити цю непопулярну, негарну справу – реформу. От того, хто це
зробить, я, напевне, і назву мудрим. Приходити на посаду, сідати в крісло,
підписувати папери, які тобі привезуть з Луцька чи Києва – де ж тут мудрість?
Зараз модно розказувати про залучення інвестицій. Як менеджер, керівник
підприємства хочу плакати, коли це чую. Які інвестиції там, де немає
інвестиційного клімату, де нема умов?!
– Кажуть, ви ініціюєте проект рішення
для розгляду на сесії облради про те, щоб кадрові призначення відбувалися
виключно за погодженням депутатів, а не за рішенням голови.
– Я
просто відновлюю це право. Сьогодні групка людей приймає рішення про те,
призначати людину на посаду чи ні. Не знаю, чи є в цьому елементи корупції. Але
це викликає цікаві питання: чому величезна кількість керівників – глибокі
пенсіонери? Чому нема ніякої кадрової роботи? Чому облрада усунулася від
керівництва своїми підприємствами? Чому ми не ставимо фінансових планів цим
структурам? Чому ми повинні фінансувати їх (якщо керівник займається бізнесом,
то він повинен бути прибутковим)? Це нікого не цікавить. Але всіх цікавить, на
скільки років мені завтра буде продовжено контракт… Керівництво облради зайняло
сьогодні цікаву позицію. Мовляв, нема коли щось змінювати, до кінця каденції
лишилося недовго. Натомість маємо ситуацію, коли продано велику кількість комунального
майна. Надзвичайно цікаві механізми його реалізації. До мене звертаються
виборці, що хочуть узяти участь в аукціоні. Я апелюю до облради: коли ж той
аукціон? Там кажуть, що всі матеріали передали в аукціонний центр. Центр,
виявляється, не має сайта, а має договори зякимись газетами, де повідомляє,
коли відбудеться аукціон. Дрібним шрифтом?! Хто це бачить? Той, хто знає. Ще
одна цікава справа. Ось наприклад, автомобіль SKODA Super b, років 8 машині, у
жовтні 2014-го було оцінено у 59 тисяч 965 гривень. Я б теж купив… Тому буду вимагати
створити на сайті облради рубрику «Реалізація майна, яке належить до управління
обласної ради», щоби це все було прозоро. Вимагаю надати інформацію про те, хто
виграв ці тендери, хто купив автомобілі, продані приміщення… Часто чую від
людей: «Що ви там робите? Тільки крадете!». Питання не в тому, що все вкрадено
до нас, а в тому, що так будуть говорити доти, доки існуватимуть подібні схеми,
не зрозумілі не тільки людям пересічним, а й мені – депутату. Бо я,
виявляється, як депутат не можу мати доступу до інформації про покупців цих
об’єктів.
– Відколи ви член «Нашої України»? Чому
ця партія вже майже рудимент історії?
– 2006-го
після Помаранчевої революції, вважаючи себе закоренілим скептиком і циніком, я повірив
, що буде щось зроблено. Дуже шаную пана Винниченка. Можливо, він був не найкращим
прем’єр-міністром, але у своїй цікавій праці «Як нам відродити націю» написав,
що основою будь-якої нації є її самоідентифікація. У свій час Юзеф Пілсудські
зібрав учених і мовив: «Сформуйте історію Польщі так, щоб мій народ гордився
нею». А що таке історія? Це точка зору переможців. 300 років ми не є
переможцями, тому користуємося історією, яку написали не зовсім доброзичливі до
нас люди. Формування національної ідеї дало б можливість самоідентифікуватися
нам як нації. Це поставило би психологічні бар’єри перед тим же «старшим братом».
Тоді в Рожищенському районі в «Нашу Україну» вступили хороші достойні люди, але
замість конкретики вийшли дискусії : НАТО не НАТО; Юля – добра, Вітя – поганий.
Ми підмінили реальні справи іграми в покращення.
– Недавно нардеп Ігор Гузь та колись
заступник Луцького міського голови, потім – тернопільського Владислав
Стемковський збирали політичний бомонд на круглий стіл із нагоди створення
громадської платформи «Інститут розвитку міста». Вас теж там помітили. Це дуже
пахне виборами, але чи не вважаєте ви, що актуальніше – інститут розвитку села
Копачівка?
– Я,
до речі, не ховався там. Чому – «помітили»?
– Добре – побачили…
– Я
менше знаю Ігоря Гузя, хіба як колегу по облраді, хороші стосунки у мене були
зі Стемковським. Це хлопці, які мають цікавий талант – узагальнювати і давати
висновки. Ви кажете про фонд розвитку Копачівки, Рожища чи рідного мого села
Єлізаветин?.. Прийде час, коли і ці проекти будуть. Сьогодні працювати серйозно
можна, тільки маючи солідну фінансову базу. Я недавно був учасником
економічного форму в Торуні (РП). Що мені не сподобалося: українці сідають і
починають розказувати, що в нас погано. Наші візаві спостерігають і мізкують:
«Що з ними говорити? У них уже все погано». Я абсолютно не згоден із цим. У нас
усе навпаки – добре. В нас кадри, є ресурси, є з чого почати. Ось приклад: до
мене прийшли поляки, кажуть: «Давай почнемо бізнес, я тобі дам два вагони
яблук». Нам не такий бізнес потрібен. Нам треба виростити два вагони яблук.
Проблема в іншому: той же поляк чи німець має доступ до кредитних ресурсів…
Тому треба створювати подібні проекти, бо це можливість залучити гроші. Були б
фінанси, ми і тут посадили б сад. Я, до речі, теж не зовсім згоден, що подібні
платформи треба створювати в Луцьку, брав би до уваги область. У Владислава Стемковського
є досвід залучення таких коштів. Цей досвід треба просто прорекламувати.
– Восени облрада буде іншою. Ви маєте
пропущення – якою? Адже симпатії виборця – непередбачувані. От, наприклад, у
Старовижівському районі така боротьба за депутатський мандат розгорнулася між
політичними силами, а вибрали… безпартійного підприємця.
– Прогнозувати
можна. Змінюється традиційно 30%. Біда – не в цьому. Є дуже серйозна проблема
українського виборця – це продажність. На сьогодні ми маємо облраду, в якій
половина депутатів просто не ходить на сесії. Це ті, які були вибрані!
Більшість людей у сесійній залі слабо розуміє процеси економічні, управлінські,
бюджетні. Це наслідок низької професійності й відсутності відповідальності
виборця за свій конкретний вибір, який досі має чітке прізвище та голосує на сесіях.
Розмовляла Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Віктор Прокопчук під час
сесії облради.