Олександр Корецький – видатний волинський іконописець. Він розписував козацьку церкву у Берестечку, Почаївську лавру у Почаєві, Володимирський собор в Києві і багато інших храмів по всій Україні. Але волиняни про славетного земляка, схоже, забули.
Дослідниця Катерина Мойсіюк вирішила заповнити цю трагічну прогалину та відгукнулася на подію та особистість у соцмережах. Зокрема, зазначила:
«З дитинства я багато про нього чула від свого діда, від мами – про особливий дух у родині, дух інтелігентності і справжнього українства, де переплітався живопис, українська пісня та поезія Тараса Шевченка; про його не тільки майстерність як живописця, а й про рідкісний тембр бас-профундо. А я ж, будучи малою, себе відчувала особливою, бо ж в нашій родині є такі імена! В бабусі на стіні висить невелика фотокопія ікони, яку писав Олександр Іванович для Почаївської лаври, як найцінніша реліквія.
Його талант і натхнення не розчинились, а залишились у великій іконописній спадщині, а ще у талановитій доньці та внуках.
На Горохівщині 2019 рік оголосили роком художника-іконописця Олександра Корецького.
Це видатний волинянин, про якого нам потрібно знати і пам’ятати».
Олександр Корецький народився 1919 р. у с. Скобелка в родині церковного старости. З дитинства проявив хист до малювання, тому його до іконописної майстерні Свято-Успенської Почаївської лаври.
Пресслужба Волинської єпархії ПЦУ про нього написала таке:
«У стінах монастиря йому прищепили велику любов до малярства. Навчався під керівництвом відомого іконописця Івана Вольського, художника київської лаврської школи. Тут він здобув базові знання з рисунка, опанував техніку олійного й темперного живопису, засвоїв закономірності стінопису, композиційні прийоми органічної монументалізації зображення. У Почаєві Олександр Корецький закінчив ще й три курси вечірньої богословської школи. Співав у великому архієрейському хорі.
На обдарованого юнака звернув увагу сам митрополит. Розмова з ним додала рішучості хлопцю. Перед Олександром Корецьким відкривалася велика перспектива навчання у Краківській академії мистецтв…».
Та Друга світова війна руйнує усі плани. З початком бойових дій Німеччини проти Польщі у 1939 році всіх учнів, котрі не прийняли чернецтва, відправили по домівках.
Олександр Корецький повертається в рідне село. Радянська окупаційна влада навіть запрошує його до художнього оформлення приміщень виборчої дільниці м. Горохова. Навесні 1941 року його призивають на службу в червону армію, а в червні під Коломиєю на Івано-Франківщині він потрапляє в німецький полон, звідки вдається врятуватися і повернутися додому.
По закінченні війни Олександра Корецького помітили. Обласна газета розповіла про нього як про молодого талановитого художника. Про це написала відома в Україні журналістка Олена Рябуха.
«Невдовзі йому випадає ще один шанс змінити долю. На Республіканському огляді-конкурсі народних талантів у Києві Олександра Корецького представляють Павлу Тичині, поетові, академіку, народному комісару освіти урср. Рекомендаційний лист Павла Тичини мав би допомогти йому при вступі до Київського художнього інституту і відкрити інші мистецькі світи»…
31 липня 1947 р. його заарештовують за зв’язок із ОУН і УПА й 14 місяців утримують у катівні нквд. Вирок – 10 років виправно-трудових таборів.
Хто знає закони тих часів, той підтвердить: засудили ні за що. Бо якби хоч у чомусь була провина, дали б 25 літ неволі чи навіть смертну кару. Мав би ще радіти: не звинуватили в зраді батьківщини (здався в полон гітлерівцям), не «пришили» симпатії до петлюрівців (Павло Тичина, як відомо, був у юності захисником УНР) і т. д.
Відбував художник термін у Мордовії, пізніше – в Солікамську. Працював на лісоповалі, під кінець табірного терміну – у створеній ГУЛАГовським начальством групі художників, котра займалась оформленням закладів культури й освіти.
Навесні 1956 р. після восьми літ неволі, повертається на рідну Волинь. А 3 листопада цього ж року кримінальна справа була переглянута, і Олександра Корецького реабілітовано. Починається нова велика сторінка творчої біографії художника.
Він помер у 1997 р., створивши чимало високохудожніх творів, але так повністю і не використавши свій потенціал Митця.
Остап КАЛИНА.
На фото Катерини МОЙСІЮК та пресслужби Волинської єпархії ПЦУ: фото Олександра Корецького та його епохи; картини митця.