Ланьцут
— це особливе місце в польсько-українському
минулому. Саме тут були сформовані
підрозділи 6-ї січової стрілецької
дивізії Марка Безручка, які 100 років
тому під Замостям зупинили більшовиків,
що прямували до Варшави і Європи. Про це розповіло Польське радіо.
Відновлення
ланьцутського кладовища – це результат
багаторічних зусиль істориків Олександра
Колянчука і Ярослава Ґємзи, співробітників
Посольства України у Польщі, організації
української меншини — Об’єднання
українців у Польщі, а також сприяння
центральних установ і, на останньому
етапі, — дієвої підтримки влади міста.
У заході взяли участь державні і
регіональні чиновники Польщі і України,
дипломати, нащадки петлюрівців,
священнослужителі різних конфесій та
громадські активісти.
До
Вашої уваги звіт з цієї урочистості; її
учасники: Олександр Колянчук — доктор
історичних наук, заступник голови
Південно-східного наукового інституту
в Перемишлі, Ярослав Ґємза — керівник
відділу церковного мистецтва Музею–Замок
у Ланьцуті, посол України в Польщі Андрій
Дещиця, віцеспікер Сейму РП Ришард
Терлецький, голова Українського інституту
національної пам’яті Антон Дробович,
Каміля Єнджицька — онука Федора Холявки
— українського воїна, який брав участь
у війні 1920 року, та Ярослав Речек —
секретар міста Ланьцута.
Посол
України в Польщі Андрій Дещиця:
—
Сьогодні ми віддаємо шану пам’яті
насамперед тим солдатам та офіцерам
армії УНР, які боролися під Замостям і
які не дозволили більшовицькому війську
під проводом Будьонного пробитися до
Варшави. Вшанувати їх — це наш обов’язок,
оскільки вони боролися за вільну Україну,
Польщу і Європу від більшовизму. Вони
— герої України і Польщі. Ми також
повинні пам’ятати про те, що наш союз
— це гарантія безпеки в Європі, безпеки
Польщі і України, безпеки й розвитку
наших вітчизн і народів. Я переконаний,
що пам’ять про тих, які полягли 100 років
тому, торуватиме шлях наших добросусідських
взаємин.
Віцемаршал
Сейму РП Ришард Терлецький:
—
Польща перемогла у тій війні, це була
велика звитяга поляків того часу.
Українцям не дано було перемогти. Польща
героїчно боролась у тій війні, проте не
отримала відповідної підтримки Заходу,
аби добити комуністичного монстра.
Протягом тих місяців від весни до осені
1920 року українські воїни мужньо боролися
разом з польськими товаришами по зброї.
Союз 100-річної давнини — це важлива
подія в історії наших народів і держав.
Українці допомогли нам виграти війну,
а ми могли лише безпорадно розвести
руками перед лицем їхньої трагедії.
Добрий Господи, візьми під свій покров
це місце та мужніх воїнів, які тут
спочивають. Добрий Господи, тримай під
своїм покровом Польщу і Україну.
Каміля
Єнджицька:
—
Я онука Федора Холявки — українського
воїна, який брав участь у війні 1920 року.
Опісля він одружився з моєю бабусею,
вони жили в Польщі, в них було 2 дітей,
одне з них — моя мама. Дідо помер у 1939
році, також від хвороб, що були результатом
участі у тій війні. Моя мама тривалий
час не розповідала про ті події, проте
я знала, що мій дідусь — українець. Це
не був секрет, але поза домівкою ми цього
не розголошували. І я дуже й дуже рада,
що про ті справи вже можна говорити, що
відбуваються такі урочистості, як
сьогоднішня. Моя мама померла рівно 14
місяців тому, але я знаю, що коли б вона
нині була тут з нами, то вона плакала б
так само, як я зараз плачу.
Ще
додамо, що голова синодального управління
військового духовенства Православної
церкви України митрополит Іоан вручив
церковні ордери тим, хто долучився до
спорудження меморіалу; їх отримали
посол Андрій Дещиця, д-р Олександр
Колянчук, бургомістр Ланьцута Рафал
Кумек, секретар міста Ярослав Речек,
мистецтвознавець і історик Музею-замку
в Ланьцуті Ярослав Ґємза, голова ОУП
Петро Тима та очільник Громадської
ініціативи з догляду за могилами воїнів
УНР у Варшаві Юрій Рейт. Перемишльсько-варшавський
митрополит УГКЦ Євген нагородив медалями
ім. Кирила і Методія осіб, які працювали
при відновленні меморіалу. Учасники
урочистості на ланьцутському цвинтарі
посадили калину.
Наш
кор.
Фото
з
сайту Польського радіо.