Лісівник під…
боком РАЕС
27 квітня
виповнилося 60 років лісничому Чорторийського лісництва ДП «Поліське ЛГ»
Валерію Оксенюку.
Журналісти «Волинської газети» неодноразово зустрічалися
з цим знаним особливим лісоводом, адже разом зі своїми колегами Валерій
Павлович доглядає ліси під самісінькими градирнями Рівненської атомної
електростанції. Тільки по волинський бік Стиру.
Бачили за роботою в лісоугіддях, на шкільних лінійках та
уроках у підшефній ЗОШ с. Старий Чорторийськ, де опікується учнівським лісництвом,
на різноманітних виробничих нарадах та семінарах. А цього разу отримали
звістку: «Валерій Павлович потрапив до лікарні».
Що ж сталося з цим козарлюгою-лісівником?
– Мабуть,
щось дуже вже допекло, що ліс покинули перед самісіньким ювілеєм?
– А-а, «царська хвороба», будь вона неладна. Ще коли
Кузнецовська атомна будувалася, дехто заявляв, що через 20-25 років можуть
виникати захворювання людей.
Хто бував у лісоугіддях Валерія Оксенюка, навколишніх
селах чи й просто проїжджав «бетонкою», знає, як це жити, працювати, ростити
дітей та доглядати стариків під прицільним «поглядом» атомки. РАЕС розташована
під боком у Волинської обл., у м. Вараш (до перейменування – Кузнецовськ). Градирні
Рівненської АЕС видно здалеку, адже висотою вони 150 метрів (із діаметром в
основі 120 метрів, а у верхові – 60). Шість таких велетнів, мов не зі світу
цього, пахкають в небо парою. І завжди думаєш про невидиму радіацію… Чи не
перевищує допустимих меж, як впливає на здоров’я людей, звірини і птаства,
малої комашні, лісу, лікувальних трав і зел?
– То Ви
вважаєте, що саме це й спричинило захворювання ноги?
– Ось вичитав в інтернеті, що при моїй «царській» хворобі потрібно
менше споживати м’яса. Харчування має бути збалансованим.
Валерій Павлович – з повстанського роду, бабуся з його
мамою (їй тоді був всього один рік) за діда відбули 5 років Сибіру, а як
загинув дід (мав багато нагород) та де його могила, до цього часу ніхто не
знає. Мама Анастасія Никифорівна (вона із 40-го року), повернувшись із
заслання, вийшла заміж за Павла Івановича (трохи старший за неї), досі разом
ділять радощі і горе, народили і виховали четверо синів – Валерія, Славіка,
Володимира (на жаль, помер) та Леоніда.
Не раз Валерій Оксенюк говорить про повстанчу долю
українства з найстарішим лісоводом Волині, майстром лісу Чорторийського
лісництва – Дмитром Захарчуком, який вже відзначив 77 років від роду. Він –
також син вояка УПА, бодай знає про останнє місце бою свого батька… Обхід
Дмитра Петровича займає 800 га, є чи не найкращим у лісгоспі. Тут завжди
порядок, мов у доброї господині в хаті.
– Не пригадую випадку, аби наш ветеран хоча б на день
лишив своє дітище без уваги, – мовить про нього Валерій Павлович. – Коли десь
треба у нагальних справах, завжди завчасно попередить. Порядок любить у всьому.
Ліс для нього – це друга домівка. Він би в ньому не тільки днював, а й ночував,
тільки рідні не дозволяють, – посміхається лісничий. – Та останнім часом і він щось
хворіє.
Так лісничий говорить про всіх своїх колег. Його висока
оцінка багато до чого зобов’язує. І, коли відверто, то люди дорожать нею.
Нікому ж не хочеться втрачати довіру, бо дається вона не просто так, а
приходить разом з працелюбністю та сумлінням.
Валерій Павлович любить людей. Він і лісівник, і пасічник
(син привіз 15 вуликів, дає їм раду), ще тримають з дружиною троє поросят, кролів,
курей, качок, ведуть господарку).
Переводимо розмову на лікування.
– Чи
задоволені роботою медперсоналу, умовами перебування у лікарні, фізпроцедурами,
харчуваннями?
– Усе добре і мене влаштовує. Ставлення до хворих дуже
ввічливе й толерантне, реагують на кожне прохання як лікарі, так і медсестри. Слова
вдячності хочу висловити і Вадиму Жуковичу, котрий мене лікує. Про нього добре
відгукуються й інші пацієнти, з якими довелося спілкуватися. Завдяки цьому
загострення вдалося зняти. Тепер нога так не турбує, тож незабаром знову повернуся
у царство лісових шатів.
Це його стиль життя: сказати добре слово, похвалити, пошанувати.
Ось і цього разу із вдячністю згадав усіх своїх безпосередніх колег –
директора-атовця Андрія Яцину, головного лісничого Анатолія Іщика, свого
помічника Сергія Хомича, майстрів лісу Дмитра Захарчука, Івана Шуліпу,
Володимира Мельничука, Володимира Трелю. Нещодавно прийшов молодий хлопець
Вадим Тимощук, який замінив Сергія Смичика. І про нього вже є добре слово:
«Трудяга! Відповідальний. Ловить усе на льоту. З нього буде добрий лісовод у
майбутньому…»
– Колектив дружній, кожен любить свою справу і до роботи
ставиться з душею, – мовить про колег. – По-іншому до природи не можна. Маємо
жити з нею в повній гармонії.
А ще не забуває похвалити вчителів підшефної школи, юннатів
шкільного лісництва:
– Допомагали заготовляти жолуді і шишки, прибирали ліс від
сміття, садили новолісся». Юні лісівники надзвичайно допомогли своїм шефам. Цьогоріч
при їх допомозі лісництво створило 40 га лісових культур, ще на 100 га
допомогли природному сприянню, тобто на гектар підсадили по 4 тис. саджанців.
Заводимо розмову про «лісові навантаження» – кожен
майстер лісу у порівняні з радянськими нормами має утричі, а то й більші
навантаження. Якщо колись обхід складав 300 га, тепер він – 800-1100. Це
«дерев’яний банк», де зберігається цінностей на 15 млн грн. А ще ж під ногами –
родовища бурштину. Тож майстер лісу такий собі державний банкір, що відповідає
за збереження умовних 20-30 млн грн. Як і до справжніх грошей, тут багато
охочих до дармового збагачення. Доводиться берегти це всенародне багатство
вдень і вночі. І на всюдиході не завжди поїдеш, бо бурштинокопач чи крадій лісу
почують двигун, доводиться берегти це лісовисько тихоходним способом. Добре, як
є конячка чи велосипед. Інакше «лісовий банкір», себто лісівник має обійти ці
угіддя піхотою…
– На те Ви й
лісовий чоловік, щоб багато ходити, – кажемо.
– Будемо ходити. З ногою, вважаю, порядок. Лікування
допомогло багато. Що то значить, коли спеціалісти на своєму місці! Так має бути
скрізь, у кожній галузі, тоді і в країні буде порядок.
– Яка площа
деревостанів у вашому лісництві?
– Зелені насадження займають 5,4 тисячі гектарів.
– Вам
доводиться і ночами сторожувати, і в рейдах бувати.
– Робота є робота. Наш обов’язок стерегти ліс, у тому
числі й ту його частину, де у невеликій кількості трапляється бурштин.
Розроблено відповідний графік, тож маємо його дотримуватися. На труднощі ніхто
не жаліється. Кожен знав, яку ношу доведеться брати на плечі.
– То у ваших
лісах і бурштин є?
– Місцями зустрічається. Через те мусимо чергувати згідно
із затвердженим графіком цілодобово. Це випадає раз у місяць.
– А якихось
ексцесів з шукачами легкої наживи не траплялося?
– У свій час гострі перепалки були. Зараз їх поменшало.
Щоб нагло хтось ішов, то такого нема. Усе-таки сторожування дає свої
результати.
– Багато
працівників лісової галузі обрано депутатами місцевих сільських рад. Що скажете
з цього приводу про себе?
– Я також депутат Цмінівської сільської ради. Ще раніше
був обранцем районної громади. Депутатом Комарівської сільської ради обраний
також майстер нашого лісництва Володимир Мельничук.
– Звідки у
Вас любов до лісу?
– Від батьків! – каже. – Тато, Павло Іванович, також
лісником попрацював років 40. І мама, Анастасія Никифорівна, весь час у лісі трудилася.
Вони уже трохи в літах, але, слава Богу, здорові. У парі більш як півстоліття.
Валерій Оксенюк народився у с. Світле Ковельського р-ну
27 квітня 1959 року. Там і досі мешкають його батьки.
Валерій Павлович жартує, що закінчував 3 школи: три класи
– у рідному селі, восьмирічку в сусідніх Сітличах, а ще 2 роки ходив у Підріжжя.
Закінчив Березнівський лісовий технікум, що на Рівненщині. Вищу освіту здобув у
Львівському лісотехнічному інституті без відриву від виробництва. Через рік
призвали в армію. Два роки строкової відбахкав у льотних частинах: півроку
учебки у Вапнярці Вінницької області, відтак – служба у вертольотному полку на
території «братньої» Росії.
– Наша частина займалася ремонтом вертольотів, –
пригадує. – Служба припала на роки афганської війни. Ще було бажання піти туди
і (посміхається) стати героєм. Приїхали вербувальники і вишикували нас на
плацу. Добровольцям запропонували вийти зі строю, я було намірився також
зробити крок уперед. Добре, що трапився мудрий командир і зупинив мене від
необачного вчинку: «Хлопче, якщо хочеш лишитися живим, то стій на місці і нікуди
не рипайся». Чи то доля така, чи Бог милував, але подібне було.
Після армії працював і вчився. З 1976 р. почався відлік
трудового стажу з посади лісоруба. Потім Валерій Оксенюк працював старшим
майстром, два роки інженером у лісництві. І ось уже більш як чверть століття
він обіймає пост лісничого.
У нього гарна і дружна сім’я. Дружина Наталія
Володимирівна понад 20 років працювала секретарем Цмінівської сільської ради,
на території якої і проживають, а вже більше 10 років – голова сільської ради.
– То у вас у
сім’ї одне начальство? – жартуємо.
– Виходить, що так, – підтримує такий тон розмови Валерій
Павлович, а тоді уже додає. – Шкода, що син Андрій не пішов стежкою батька та
діда, а могла б бути лісова династія Оксенюків. Одна надія на онука. Синова дружина
Ольга, яка також займається підприємництвом, на грудневого Миколая народила
мені внука, то Миколкою і назвали. Росте нам на втіху.
– Якби не
стали лісником, то ким би хотіли бути?
– Такого навіть не уявляю! Мабуть не тільки у лісівничій
сім’ї я народився, а ще й лісівником.
Ювілей Валерій Оксенюк справлятиме на Великдень удома. І
– слава Богу!
Володимир
ПРИХОДЬКО.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото: лісничий Чорторийського лісництва ДП «Поліське ЛГ»
Валерій Оксенюк.