Яна й
подумати не могла, що коли-небудь так закохається. Жагуча блондинка – вона
ніколи від чоловіків не мала відбою. Тому й міняла їх, як рукавички.
Але
Руслан був особливим. Із першої зустрічі він затуманив голову. І чому,
здавалося? Не дуже гарний. Не надто молодий. Просто якась внутрішня сила була в
ньому, отой чоловічий стрижень, котрий вабить і робить жінку рабою.
Спочатку
це був лише флірт. Вона – молоденька вчителька. Він – майор міліції, якого
недавно прислали в райцентр із чужої області. Зустрівшись на вулиці,
обмінювалися поглядами і скупим «Добридень». Але якось опинилися на одному
весіллі. Руслан запропонував провести темними вулицями. Й відтоді почалося.
Ой дівчата,
як він цілувався!.. Ніколи раніше Яна не знала нічого подібного: і ніжність, і
пристрасть, і якась тваринна жадоба.
– Ну, ти
й штучка, – заздрісно казали подруги. – Такого холостяка обкрутила.
– А що ви
думали! – сміялася Яна. Бо їй і справді подобалося, що «гроза всього району» запав
саме на неї, що виконував усі забаганки, що поруч із ним не боялася нікого й
нічого. Тож через пару місяців, у вдячність за все, подарувала йому не тільки
душу, але й тіло.
Коли закохані
переступили ЦЮ межу, Яна надіялася на слова «виходь за мене». Але час минав, а
руку й серце Руслан не пропонував. Дівчина стала помічати, що до безтями ревнує
коханця. Навіть тоді, коли він просто розмовляв із якимись жінками. «Все під контролем»,
– заспокоювала себе. Але розуміла: тепер контролює не вона, а він, чоловік у
погонах. Пальчиком поманить – Яна бігла до нього, як раба. А якщо не запрошував
– істерики влаштовувала.
–
Яночко, так не можна. Ти молода, вродлива. Нащо тобі старий холостяк? –
терпляче пояснював Руслан, коли після двох днів розлучень Яна (який
сором!) прибігла до нього на роботу. –
Прошу, знайди собі ровесника, вийди за нього, народи дітей. Хіба не кожна жінка
про це мріє?
– Кожна…
– шепотіла Яна. – То коли ти візьмеш мене… заміж?
І знову
не почувши відповіді, заливалася слізьми.
Із часом
чоловік дуже втомився. Не тільки від розмов – від Яни взагалі. А щоби спекатися дівчини, підіслав їй…
молоденького лейтенанта.
План був
простий: лейтенант буде проводити Яну, Руслан їх нібито випадково зустріне,
звинуватить дівчину у зраді і – справу закрито.
Але план
дав збій: Олександр (так було звати підлеглого) взяв і… закохався в молоденьку
вчительку.
– Ти що,
здурів?! – не міг повірити майор. – Та я вже рік її у хвіст і в гриву! А ти на «беушний» товар
поласився?!
– Не смій так про Яну! Я одружитися з нею хочу!
– Ну, ти
й бовдур! – скривився майор. – А зрештою… забирай собі ту підстилку.
Такого
Саша не зміг стерпіти. Розмахнувшись, так угрів майора, що той аж розпластався на
підлозі. І саме в цей час до кабінету забігла… Яна.
Через
прикриті двері вона все почула. Спершу хотіла заколоти майора його ж
канцелярськими ножицями. Але Саша вловив погляд дівчини. Схопив її обома руками
і просто виніс із кабінету.
Аби Яна
не наклала на себе руки, вирішив ні на мить її не залишати. Дівчині взяв у
школі відпустку. Сам написав рапорт на звільнення. І разом вони поїхали в
зимові Карпати.
А через
місяць Яна прийшла до лікаря, аби почути: «Вітаю, ви вагітна». Ту, яку один
обізвав підстилкою, іншому народила трьох синів. І ніколи більше Олександр із
Яною не згадували гіркого початку свого великого та вірного кохання.
Поліна
РУДЕНКО.