Водяний із “Західінкомбанку”

Одначе було би дійсно смішно, якби не хотілося плакати… в ситуації із ПАТ «Західінкомбанк». Бо якщо раніше здавалося все більш-менш простим: є ошукані вкладники, є фінансова установа, котра ніяк не візьметься виконувати свої зобов’язання щодо повернення грошей, то нині, виявляється, є ще й підводні течії, здатні навіть на водяних впливати… 

Питання в тому: хто ж і навіщо здіймає бурю в «банківському болоті», чи то пак – у трилітровій банці?

Про кризу після кризи, себто про проблеми ПАТ «Західінкомбанку» з невиплатою депозитних грошей «Волинська газета» писала не раз, із усіх сил намагалися знайти правду в непростій історії про привласнення коштів вкладників, а також з’ясувати, яка ж доля (ґрати чи безбідне життя у Норвегії) спіткала головного фігуранта – колишнього голову спостережної ради фінустанови Василя Гаврилишина. Одначе часи змінилися, й сьогодні персона пана Гаврилишина, із темних справ котрого почалися проблеми банку і проти котрого було порушено кримінальну справу за ч. 5 ст. 191 ККУ (привласнення майна у особливо великих розмірах), нікого особливо не цікавить. Навіть… правоохоронні структури. Одначе сказати, що ситуація вичерпала себе, язик не повертається. Навпаки – вона набула зовсім інших барв. 

Наслідком виходу у світ серії матеріалів став шквал дзвінків. На редакційний номер і на приватний (!) мобільний. Із журналістами воліли спілкуватися обдурені вкладники. Одначе настільки компетентні у банківських справах, що диктували контакти тих працівників ПАТ «Західінкомбанк», котрі могли би надати цікаву інформацію. Разом із тим банк, відповідаючи на офіційні звернення, оперував одними й тими ж фразами: «Правові норми унеможливлюють підтвердження чи спростування інформації, яка міститься у вашому запиті». Дивно…

Трохи пізніше банкіри змінили думку: офіційно повідомили, що не виплачують депозитних боргів не тому, що не хочуть, а тому, що не можуть. Зокрема нинішня голова правління ПАТ «Західінкомбанк» Галина Скиба зауважила: «Банк, як і його клієнти та вкладники, стали заручниками ситуації, коли окремі позичальники, отримавши в якості кредитів значні обсяги грошових коштів у докризовий період, наразі не виконують власні зобов’язання з обслуговування та погашення кредитів, чим порушують права та законні інтереси, як самого ПАТ «Західінкомбанк», так і вкладників банку». 

Згодом до редакції надійшов лист за підписами осіб, котрі входять до ініціативної групи вкладників. Відповідне послання спрямували 16 (!) адресатам, столичним і місцевим, зокрема Президентові України, Генпрокурору, міністрові юстиції, а також особисто… таким різним та колоритним Савікові Шустеру, Олегові Тягнибоку та навіть Олександрові Пирожику й Юрієві Везі, керівникам фракцій ВО «Свобода» у волинській обласній та Луцькій міській радах. У перших рядках листа коротко викладено суть проблеми: 

«У 2000 роках і раніше старші люди Луцька і Волині, а тепер пенсіонери та інваліди, вложили свої невеликі заощадження у місцевий «Західінкомбанк» здебільшого на поховання. Таких вкладників біля 15 тисяч. Ці кошти зазначений банк видав під кредити луцьким олігархам для розвитку їх бізнесу. На нашу думку, ці олігархи показали себе як непорядні люди, хапуги і злодії. Вони домовилися отримані кредити не повертати банку, а це значить, що і банк не може повернути вклади пенсіонерам та інвалідам». Далі зазначено і суму (загалом більше 100 млн грн), і самих позичальників. Звідкіля така інформація у… пенсіонерів та інвалідів – не сказано, натомість подано відомості, який олігарх яку суму позичив: нинішній нардеп Сергій Мартиняк – більше 30 млн грн, бізнесмен Василь Токарський – близько 27 млн грн, пан Кобак, директор ТзОВ «Луцький м’ясокомбінат №1» – 12 млн грн, Роман та Валерій Бондаруки, депутати Луцької міської ради – близько 30 млн грн. Одразу слід додати, що автори листа щось наплутали, бо Валерій та Роман Бондаруки, хоч і належать до касти луцьких обранців, одначе в родинних стосунках не перебувають. Натомість брати Бондаруки (Роман та Юрій, а останній – член виконкому Луцької міської ради) дійсно мають непорозуміння із ПАТ «Західінкомбанк» щодо невиконання кредитних зобов’язань. Депутат на суми 433810, 00 дол. США, 53300,00 євро, 2193088,90 грн, про що відомо із рішення Апеляційного суду Волинської обл. Щодо представника виконавчої гілки влади Луцька, то в червні 2013-го банк лише мав намір звертатися до послуг Феміди про стягнення заборгованості, а відтак інформація поки не перейшла в площину публічної. 

У вересні перелік імовірних боржників-олігархів поповнився ще кількома іменами. Комітет ошуканих вкладників до переліку «ворогів» записав ще одного Кобака (брата згаданого підприємця) й збільшив суму до 18 млн грн, та пана Рижука І. А., котрий не повернув 25 млн грн. Єдине, що жодних доказів того, що ці люди дійсно скористалися можливістю кредитування у «Західінкомбанку» й не повернули кошти, в зверненні не міститься. Натомість – купа нарікань на місцеву владу, бо вона… радить шукати правди у суді. Ошукані вкладники чомусь такий варіант не розглядають взагалі: «ми не жалуємося на банк, там голі рахунки і пусті сейфи… Юристи банку уже змучилися спілкуватися і працювати з олігархами. Їм ніхто в області не допомагає. Справитися з такою бандою вони самі не в змозі». Зазначено в посланні також, що голова облдержадміністрації Борис Клімчук «свідомо не хоче допомогти жінці-керівнику банку Скибі Г.У. стягнути кошти з шахраїв». Цікаво, в який спосіб має зробити це керівник виконавчої гілки влади краю, тоді як комерційні банки є юридично незалежними в своїй діяльності і не підпорядковуються навіть Нацбанку?

Із представниками «Західінкомбанку» (хоча вони письмово повідомили, що готові до розмови) поспілкуватися, аби з’ясувати, звідкіля у представників комітету відомості про боржників та суми неповерненого, не вдалося. Журналістам просто призначали зустрічі, а потім їх скасовували. Отаке воно, слово банкірів: хоч у банк на депозит поклади! 

А при цьому буцімто ошукані вкладники продовжувати телефонувати в редакцію із запитаннями: коли ж представник видання піде… на розмову до «Західінкомбанку»? Разом із тим увесь цей час фінансова установа, де сейфи ніби – порожні, успішно функціонує й годує цілий штат працівників разом із новою, вже негаврилишинською верхівкою. 

А що ж ті, кого називають олігархами? Сергій Мартиняк та Василь Токарський звинувачення відкинули, про що повідомили письмово. Прес-служба народного депутата України написала, що в 2005 р. пан Мартиняк дійсно уклав кредитний договір із «Західінкомбанком» на 20000,00 тис. дол. США, одначе всі зобов’язання позичальник виконав у 2010-му. Натомість фінансова установа своєчасно не звільнила з-під застави майно. Тому панові Мартиняку довелося відстоювати своє у суді. А відтак «ухвалою суду підтверджено і те, що банк не заперечує того, що всі умови договорів Мартиняком С. В. виконано належним чином». Зазначили в прес-службі нардепа й наступне: «Нас непокоїть розповсюдження завідомо недостовірної інформації щодо причин невиплати коштів вкладникам. Вбачаємо в цьому відволікання уваги громадськості від істинних причин неповернення банком коштів…». 

На повному виконанні зобов’язань перед банком акцентував і Василь Токарський. На підтвердження надав копію листа ПАТ «Західінкомбанку», де й сказано, що борги за кредитом і відсотками відсутні. Насамкінець додав: лист від комітету ошуканих вкладників вважає політичним замовленням, мета котрого – скомпрометувати. Тим більше, що перша серія звинувачень Василя Васильовича спалахнула буквально за тиждень до виборів депутата міськради в Привокзальному районі Луцька.

…Більше світла на ситуацію 26 вересня пролили під час засідання постійної комісії облради з питань депутатської діяльності, місцевого самоврядування, захисту прав людини, законності, боротьби зі злочинністю облради. 

До обранців Волині від імені комітету ошуканих вкладників звернувся лучанин Володимир Лизун. За його словами, дві сотні «інвесторів» банку просять розглянуту проблему неповернення вкладів у сесійній залі обласної ради, сподіваючись, що розголос допоможе справі. Отож, на засідання прибули представники, так би мовити, усіх зацікавлених сторін: голова правління банку Галина Скиба з головним бухгалтером фінустанови Русланом Козачуком, заступник начальника управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Волинській області Анатолій Клехо та сам Володимир Лизун. Скаржник, узявши до рук аркуш папера, прочитав: «Просимо і вимагаємо, аби керівник банку доповіла з трибуни, а депутати послухали, обговорили і в межах повноважень прийняли рішення».

Найбільше присутніх цікавила позиція виконавчої служби облуправління юстиції, яка мала б гаряче добиватися виконання рішення численних судів, які стають на бік фізичних осіб. 

Анатолій Клехо заявив, що виконавча служба не може гарантувати повернення вкладів саме членам комітету. Мовляв, можуть стягнути гроші з позичальників на користь самої фінустанови: «Наскільки мені відомо, комітет ошуканих вкладників складається саме з людей пенсійного віку, які на сьогоднішній день не зверталися до судів (що потім заперечив Володимир Лизун, вказавши, що 90% членів комітету пройшли суди, – авт.). Вони намагаються повернути свої депозити шляхом спонукання людей, які свого часу взяли кредити в цьому банку і їх не віддають. Тому чим ми тут допоможемо? Допомогти ми можемо лише виконати рішення судів у стягненні коштів на користь «Західінкомбанку». 

За словами Анатолія Клехи, у виконавчій службі області наразі є 1200 виконавчих документів про стягнення коштів із «Західінкомбанку» на користь фізичних осіб на загальну суму 68 млн грн: « Якщо ми стягнули, скажімо, з Романа Бондарука гроші, то, минаючи банк, ми маємо право їх розподілити між людьми, які мають на руках рішення судів. Але ще раз нагадаю: сьогодні розглядаємо звернення людей, які не мають таких рішень і які створили цей комітет, щоб надати публічного розголосу проблемі й таким чином спонукати позичальників віддати кредити. Ці кредити мають специфічний характер. Тому що не Мартиняк, скажімо, особисто брав ці гроші, а його якась фірма, яка не виключено, що на сьогодні є банкрутом. Не Токарський брав гроші в банку, а юридична фірма. Не Бондарук, а теж юридична фірма. Щодо Бондаруків, то свого часу вони уклали договір іпотеки із «Західінкомбанком»: брали в банку гроші від фірми «Промбуд 5», заставивши гуртожиток на Ковельській, 3 з людьми, які там живуть! Прокуратура, слава Богу, в цьому випадку скасувала договір іпотеки. Виходить, що на сьогодні ні на Романові Бондаруку, ні на його братові – жодного майна нема. Як стягнути з них кошти, коли це неможливо? А ми провели перевірку їхнього майнового стану. Щодо Мартиняка, то навіть рішень судів на сьогодні відповідних нема, аби виконавча служба могла вживати якихось заходів. Як і по Токарському. Є лише рішення суду про стягнення коштів із Луцького м’ясокомбінату №1. За керівниками цього підприємства Кобаками як за юридичними особами теж нічого не зареєстровано».

Галина Скиба теж продемонструвала членам комісії готовність говорити про проблеми банку. Фінустанова, за її словами, перебуває в стані оздоровлення і досі працює в режимі «великих обмежень». Хоча 200 працівників банку, як з’ясувалося згодом, справно отримують зарплату. Ресурсів на миттєве повернення депозитів фізичним особам не вистачає, однак дещицю грошей час від часу таки віддають людям. З 2009 р. банк виплатив понад 700 млн грн., а після тимчасової адміністрації (коли вже була підписана угода за участі нового інвестора) фізичним особам повернули понад 100 млн депозитів. Тому говорити, що банк не виконує зобов’язання – неправильно, каже Галина Скиба. На її думку, зараз – час «починати активні дії в кримінальній площині». До прокуратури і міліції підготовлена і подана низка заяви щодо розслідування справ про шахрайські дії під час отримання численних кредитів.

Згодом під час чергового пленарного засідання сесії облради депутат-нашоукраїнець та послідовний юрист Сергій Слабенко, як і обіцяв на комісії, «взявся за тему». Зокрема адресував запитання до прокурора області Андрія Параки: як прокуратура захищає і чи збирається взагалі захистити інтереси ошуканих фізичних осіб? Правда, на попередньому засіданні, відповідаючи на подібне запитання депутата Володимира Навроцького, Андрій Парака повідомляв про те, що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань є матеріали щодо «Західінкомбанку». Слідчо-оперативна група працює. Навіть обшук на підприємствах, до яких мають відношення недобросовісні позичальники, уже проведено. Прокурор області з трибуни облради навіть пообіцяв, що «прокуратура докладе максимум зусиль, аби повернути вкладникам депозити». 

От тільки – яким чином, якщо у позичальників – за документами в коморах вітер свище? У виконавчій службі переконані: єдиний шлях віддати людям гроші – «стимулювати» когось із осіб, яким банк Гаврилишина свого часу позичив найбільше коштів». Прізвища відомі. Однак чому банк озвучує лише окремих позичальників? Навряд чи цей список складається лише із зазначених осіб? І чому тільки їх треба «стимулювати»? Очевидно, нинішнім власникам фінустанови, де Галина Скиба всього-на-всього рядовий виконавець, вигідно тримати кредиторів на гачку. Тримати – ціною інтересів пенсіонерів-позичальників, які готові оббивати пороги судів, прокуратур, самого банку, органів влади та газети, танцюючи тим часом під дудку того ж «Західінкомбанку». 

Тож рядові вкладники – двічі в заручниках? Спочатку їх перед розбитим коритом поставив Василь Гаврилишин зі своєю дружиною Наталею, тепер ціною нехтування їхніми інтересами намагається стати з колін врятований за державні гроші та згодом оновлений «Західінкомбанк» на чолі з пані Скибою? І для чого за зачиненими дверима в березні цього року в луцькому офісі збиралися акціонери фінустанови? Яку напрацювали схему виведення банку зі скрути?

Насамкінець зі сказаного Галиною Скибою на комісії варто відзначити і ще одну фразу: «Щодо ліквідації, повернення коштів через Фонд гарантування вкладів… Якщо через деякий час не відбудеться ніяких змін, можливо, це один зі сценаріїв розвитку. Коли буде визнано, що банк вичерпав можливості оздоровлення, інвестори вичерпали всі можливості, які вони вважають доцільними у цьому напрямку, може, так колись і буде… Фізичні особи отримають кошти через фонд гарантування. Повернення боргів ляже на плечі держави. А всі, хто забрав десятки мільйонів із цього банку для оцих кредитів, підуть із чистою совістю на свободу…».

От і виходить, що це тільки в російській народній казці, за мотивами якої створили мультик «Летючий корабель» Іванко-сажотрус закохується в царівну Забаву, яку злий і жадібний цар-батько хотів видати заміж за багатія Полкана. Красуня сказала, що побереться з тим, хто збудує летючий корабель. І добрий Водяний допоміг сажотрусові та царівні.

А хто виступить в ролі чудотворця, щоб витягнути з «банківського болота» гроші вкладників та примусить повернути чуже майно позичальників? Бо якщо є добрий Водяний, то треба ж знайти і підступного та хтивого Полкана…