Аварійна зупинка біля невеликого села в Локачинському
р-ні відкрила очі на руїну значно більшого масштабу. Буквально за
резервація, де ніяке виробництво не діє, а люди виживають, як можуть…
Як часто буває в українських
реаліях, усе почалося з… тракториста. За класикою жанру, він у подібних
випадках повинен бути напідпитку, але чи минулої зими був невідомий спеціаліст
із розчищення доріг від снігу «під мухою», а чи тверезим, як скельце, невідомо.
Проте факт залишається фактом: вміло орудуючи гігантською лопатою, він…
промахнувся на добрий десяток метрів і протаранив автобусну зупинку біля
Войнина. Сліди зіткнення БАТа («большой артилерийский тягач», БАТ, це
багатотонна броньована машина, створена на базі танка Т-64) та «малої
архітектурної форми» були такими очевидними, що приховати їх не було можливості
навіть за велетенськими кучугурами снігу.
Але місцева влада не побачила
цієї руїни навіть тоді, коли весняне сонечко розтопило кучугури, а на полях
зазеленіли посіви… І, можливо, так би й бовваніла на околиці села ця понівечена
зупинка для пасажирів і досі, коли б кілька місяців тому повз Войнин не
проїжджали журналісти «Волинської газети». Особливо вразила стара агітаційна
продукція однієї з партій, яка на момент руйнації автопавільйону перебувала при
владі: це ж треба – навіть руїну навчилися використовувати для «просування в
маси» своєї «керівної та спрямовуючої ідеології»!
Коротка замітка під
заголовком «Коли результат – руїна і… краса», надрукована ще 25 грудня 2014 р.,
викликала значний резонанс. Ті, хто був при владі, але вже її втратив,
заходилися розповідати про грандіозні і часом навіть підтверджені фактами
результати розбудови району. Але доля автобусної зупинки, що в будь-який момент
могла рухнути на голови випадковим пасажирам, виявилася, так би мовити, «за
кадром». Тому, щоб з’ясувати, коли ж ця руїна перестане загрожувати мирному
населенню, редакція й звернулася з запитами в усі можливі інстанції.
Справа для місцевого
начальства виявилася такою складною, що її ґрунтовно вивчали майже місяць. І
нарешті повідомили про висновки.
Керівник апарату Локачинської
райдержадміністрації Анатолій Бернадський за повної відсутності будь-яких інших
керівників виконавчої влади району (попередніх позвільняли, нових не
призначили) роз’яснив: «За інформацією Служби автомобільних доріг у Волинській
області, їхніми працівниками проведено огляд стану автопавільйону в с. Войнин
на автомобільній дорозі сполученням Локачі – Хорів – Старий Загорів – Конюхи –
Привітне – Войнин – Шельвів – Затурці та виявлено руйнування та дефекти, що
несумісні з подальшою його експлуатацією. Автопавільйон визнано аварійним, і
комісія вирішила його демонтувати, що й було зроблено 30 січня 2015 р. Окрім
цього, автопавільйон перебував на ділянці дороги, де на цей час не їдуть
маршрутні автобуси».
Ще знайшлося місце і для
оптимістичної інформації: «Відповідно до теперішніх маршрутів автобусів та
наявності резерву смуги відводу на початку села, саме там, де зупиняється
автобус, буде облаштовано автобусну зупинку у подальшому, зі спорудженням
автопавільйону».
Дещо точніше про перспективи
злощасної зупинки сповістив голова Локачинської райради Василь Демидюк, який
надав копію відповіді начальника філії «Горохівський автодор» А. І. Тарасюка:
«У подальшому заїзний карман із посадочною площадкою буде побудований в с.
Войнин за погодженням місця розташування із сільською радою в третьому кварталі
2015 р.».
І ось, маючи на руках
неспростовні докази намагання керівництва районної ради та райдержадміністрації
вирішити цю проблему законним способом і з користю для місцевого населення,
мусимо констатувати: з боку Шельвівського сільського голови Миколи Цвіля спостерігається
повна нездатність (або небажання) вирішувати повсякденні проблеми своїх виборців,
адже відповіді від цього адресата «Волинська газета» так і не дочекалася.
А цими днями журналісти знову
побувала в с. Войнин Локачинського р-ну. Це село, як і Шельвів, Гранатів і
Садівські Дубини, входить до однієї сільради.
Насамперед, пересвідчилися,
що аварійної зупинки на краю села вже дійсно немає: демонтували так акуратно,
що й сліду не залишилося.
Подивилися, де саме планують
створити новий автобусний павільйон. Виявилося, не в долинці, як раніше, а на
горбочку, біля кількаповерхового житлового будинку. А поруч із ним – ще одна
унікальна як для наших часів «мала архітектурна форма»: згадка про існування в
цьому селі кілька десятиліть тому колгоспу під замріяно-патріотичною назвою
«Зоря». Великі та облуплені символи старої тоталітарної влади – серп і молот –
яскраво засвідчували, що «в «ті часи» господарство було чималеньким і
виготовляло не одну тонну сільгосппродукції. То, може, шельвівськім депутатам
руки до ремонту якоїсь там зупинки не доходять, бо вони вдень і вночі
займаються розвитком аграрного виробництва у Войнині?!
Далебі! Екскурсія в «лігво
царства колективної праці вільних селян» нагадувала ознайомлення з павільйоном
зйомок фільму жахів… Вибиті двері тваринницьких комплексів… Залишки скромних
пікніків місцевих гурманів у колись виробничих приміщеннях… Порожні корівники,
де господарюють лише вітер і холод… Безнадія…
І – про культуру. Точніше,
про її залишки в Войнині. Неподалік майбутнього розташування автобусної зупинки
– меморіальний комплекс на честь загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни
односельців. Біля нього – клуб із бібліотекою в одному й тому ж приміщенні.
Подекуди в ньому розбиті вікна… На дверях – замок… Сходи біля входу нагадують
смугу перешкод… Листя, що впало на землю ще восени, накрило колись асфальтовані
доріжки товстим шаром, який красномовно засвідчує, що людська нога тут не ступала
вже давненько… Поодинокий місцевий житель каже, що «бібліотека робить», але
коли саме – лише знизав плечима… Видно, що войнинці вже давно навчилися шукати
втіху поза книжковими фондами…
Що правда, то правда: «Зорі» у
Войнині тихі-тихі… І що майже рік поблизу цього села в усіх на виду стояла
зруйнована автобусна зупинка – не випадковість, а, мабуть, закономірність. Бо
коли за якихось
від Луцька маємо населений пункт, перспективи існування якого стають усе туманнішими,
тоді й виникає слушне запитання: а про яке асоційоване членство України в
Європейському Союзі, чорти забирай, можна взагалі говорити? Так живуть хіба за
Уральським хребтом.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора: серпасто-молоткасте минуле “Зорі”, біля якого планують розмістити нову автобусну зупинку; клуб та бібліотека у Войнині, руїни колишнього колективного господарства.