На запитання, чи привіз із Волновахи якісні
фотографії, Ігор Чорнуха чесно зізнається: не для піару ж туди їздив! Тож
ніяких фотосесій там не проводив… Але вражень отримав дуже багато! Особливо,
коли передавав бійцям придбані на їхнє прохання спорядження та амуніцію, так
необхідну для ефективного підтримання боєготовності буквально на лінії фронту!
Отже, щойно волинська
делегація повернулася з Донбасу, ми зустрілися з гендиректором ПАТ
«Луцьксантехмонтаж №536», депутатом облради від Луцького округу №38 Ігорем
Чорнухою, щоб детальніше поговорити про те, як партнерські стосунки між Луцьком
та Волновахою знову наповнилися цілком конкретним змістом.
– Нас зустріли безпосередньо
на блокпосту між Дніпропетровською та Донецькою областями. І хоча військові
заздалегідь знали про візит волинян до Волновахи, процедура перевірки
документів та транспортного засобу відбувалася за всіма вимогами військового
часу, – розповідає Ігор Вікторович. – Ми вирішили подарувати солдатам продукти
харчування, але от що здивувало: хлопці, дізнавшись, куди саме прямуємо,
попросили нічого їм не залишати. «Везіть у Волноваху, там це все набагато
потрібніше, ніж тут», – сказали. А потім у супроводі співробітників армійської
комендатури, вже пізно вночі, ми приїхали в місто, де, зауважу, також довелося
пройти ретельну перевірку на кількох блокпостах. І вже із самісінького ранку розпочалося
виконання дуже насиченої дводенної програми візиту… Взагалі, про сніданок в
одному з кафе можна було б і не згадувати, якби не одна дуже приємна зустріч.
Одна з працівниць, довідавшись, що ми з Луцька, не могла приховати захоплення:
виявляється, дві її доньки зараз навчаються в Східноєвропейському національному
університеті! Поцікавилися: чого з навчальних закладів усієї України вони
вибрали саме наш, луцький? І почули доволі цікаву відповідь: «З усіх питань,
які треба було вирішувати, ми ніяк не могли знайти розуміння – ні в Донецьку,
ні десь інде. А на Волині моїх дітей прийняли як рідних!». Ну, а далі нас
очікувала зустріч у міськраді, де в актовому залі відбулася зустріч із
вимушеними переселенцями. В основному були жінки з дітьми, хоча й чоловіки
прийшли. Насамперед виступив місцевий народний депутат Дмитро Лубінець. Потім –
мер Луцька Микола Романюк та Волноваський міський голова Сергій Демченко. А на
завершення зустрічі ми роздавали вантаж допомоги, який паралельно з нами
доставила з Волині багатотонна вантажівка. Кожен із дорослих отримав доволі
масивний пакунок продуктів харчування та засобів особистої гігієни, а діти ще й
вибрали собі іграшки.
– Заходи безпеки якісь уживалися?
– Ми ж розуміємо, що
Волноваха – фактично український форпост на Сході. Це місто розташоване дуже
близько до лінії фронту, тому, зрозуміло, що військові подбали, аби на цивільну
делегацію з Волині ніхто не накинув недобрим оком… До речі, в супроводі бійців
ми й вирушили за межі міста, до місця, де 22 травня минулого року загинули
військовослужбовці з Волині, серед яких, на жаль, був і працівник нашого
підприємства Віталій Махновець… Оскільки ця територія перебуває вже за
крайнім українським блокпостом, то, зрозуміло, навіть в умовах перемир’я
сподіватися на порядність сепаратистів та російських найманців не доводиться. А
раз так, то участь у відкритті пам’ятного хреста взяло обмежене коло
осіб. Тим приємніше, що обряд освячення провів особисто архієпископ Донецький
та Маріупольський Української православної церкви Київського патріархату
Сергій. До речі, після цієї хвилюючої миті відбулася ще одна – не менш
пам’ятна! Зібравшись повертатися у Волноваху, ми поспілкувалися з українськими
військовими. І хлопці кажуть: є серед них волиняни, а один – унікальний!
Ігор Чорнуха (фото з архіву редакції)
– Чому?
– Бо в лучанина Степана
Бойка, який раніше працював на «Модерн-експо», за годину до нашої зустрічі
дитина народилася! Уявляєте?! Ми стоїмо на місці кривавого бою волинян, який
відбувся майже рік тому, і саме в цю мить дізнаємося, що в представника нової
генерації українського війська саме в цю мить народжується дитина! Звичайно, ми
земляка привітали, а вже дорогою Микола Романюк зателефонував у Луцьк, у
пологовому будинку знайшли щасливу породіллю і передали їй вітання від не менш
щасливого чоловіка!
– Хоч і приємно це чути, але якось негарно: ви
поїхали, а він залишився…
– Де там залишився! З іншими
військовими разом із нами він прибув у Волноваху, а потім Микола Романюк та
наша делегація таки знайшли спосіб переконати командування, аби надало Степанові
Бойку короткотривалу відпустку додому. Тому уже до Луцька ми їхали разом зі новоспеченим
батьком. Дорогою він багато розповідав про своє цивільне та військове життя.
Особливо запам’яталося, що і цього мобілізованого військовослужбовця, і всіх
інших забезпечив необхідним спорядженням для служби в зоні АТО керівник
підприємства Петро Пилипюк.
– Відомо, що господарі організували вам гарний
концерт.
– Так, це була урочиста
зустріч. Ще мені сподобався виступ Миколи Романюка, який відтворив тональність
думок усіх волинян. Микола Ярославович говорив не тільки всім зрозумілі слова
про необхідність налагодження дружніх стосунків між Сходом і Заходом, але й
намагався передати присутнім позитивні емоції! Ну, а поки відбувалася
урочистість, депутат міськради Валерій Бондарук зустрічався з місцевими
медиками, яким привезли споряджений на Волині вантаж медикаментів. Окрім цього,
з допомогою наших сільгосппідприємств ми зібрали та передали владі Волновахи
значну партію продуктів харчування: там перебуває доволі багато вимушених
переселенців, яким вкрай потрібна допомога. Та й місцеве населення на неї давно
заслуговує… До речі, ми побували й на блокпосту, де внаслідок ворожого вогню
загинули в маршрутці мирні люди. Їхню пам’ять також вшанували…
– Кажуть, ви й на передовій побували?
– Наступного дня вранці ми виїхали
на позиції 72-ї окремої мехбригади. Де саме дислокується підрозділ, самі
розумієте, розповісти не можу. Але буквально з окопів ми бачили село, окуповане
ворогом. І хоча пострілів та вибухів не було, повітря буквально наповнене
тривожним очікуванням… Доки політики вірять у здоровий глузд всіх учасників
Мінських переговорів та сподіваються на мирне вирішення конфлікту, там, на
фронті, наші військові будь-якої миті очікують ворожої атаки, а тому постійно
готові до бою… Для мене особисто саме цей пункт візиту на Донбас був чи не
найбільш важливий, адже на прохання командування купив та привіз необхідне для
військових спорядження: генератори, домкрати для потужної техніки, ремонтні
набори ключів, біноклі, рації тощо… І особисто побачив, що все це дуже потрібне
для наших захисників, зокрема – волинян! Один із них – Тарас, який просив його
прізвища не озвучувати, передавав вітання усім рідним та колегам та рідним. А
особливе – керівникові підшипникового заводу Володимирові Цибульському, котрий
також допоміг йому поїхати на війну повністю одягнутим та спорядженим.
– Мир на Донбасі буде найближчим часом?
– Це не від нас залежить… Усі
в очікуванні. Наші військові у постійній бойовій готовності. У більшості
цивільних, із якими довелося спілкуватися, відчувається ще процес осмислення
того, що відбувається, усвідомлення необхідності знайти своє місце в новому
українському суспільстві. Але ворожості не помітно, і це – головне. Переконаний, що такі візити з Волині, в якому
я мав честь брати участь, справді зроблять і нашу спільну перемогу ближчою, і
єдність України міцнішою.
Розмовляв Роман УСТИМЧУК.
На титульному фото із сайта “Маріуполь ТV” : волинська делегація під час встановлення та освячення пам’ ятного хреста.
Встановлено хрест на місці загибелі
наших бійців під Волновахою…
Кількамісячні удари на сполох нарешті дали результат!
Серія публікацій «Волинської газети» з приводу необхідності встановлення на
місці загибелі 22 травня 2014 р. біля с. Благодатне (околиця м. Волноваха) 16
військовослужбовців окремої батальйонно-тактичної групи 51-ї ОМБР під
командуванням майора Леоніда Полінкевича таки увінчалася логічним розв’язанням
проблеми: 13 березня місцева влада спільно з волинською делегацією на чолі з
Луцьким міським головою Миколою Романюком та депутатом облради від Луцького
округу №37 Ігорем Чорнухою взяли участь у відкритті та освяченні пам’ятного
хреста.
Що саме Ігор Чорнуха відвідав
далеку Волноваху – не випадковість, а закономірність. Адже двоє працівників
його підприємства «Луцьксантехмонтаж №536» 22 травня 2014 р. виявилися
буквально в епіцентрі кривавих подій. На превеликий жаль, у результаті нападу
бойовиків мобілізований в армію електрик Віталій Махновець загинув, а ще один
робітник – Андрій Олексюк – був поранений. Зрозуміло, що їхні родини отримали
належну допомогу не тільки від органів влади, але й від підприємства, звідки
пішли в зону АТО Віталій Махновець і Андрій Олексюк.
Урочистості з нагоди
відкриття пам’ятного знаку організувала місцева влада на чолі з Волноваським
міським головою Сергієм Демченком, який недавно побував у Луцьку, де підписав
договір про співпрацю між двома містами та серед іншого відвідав кладовище в с.
Гаразджа Луцького р-ну, де поховані полеглі під Благодатним солдати…
Територію на місці кривавого
побоїща на Донбасі облаштували місцеві, вклавши біля виготовленої з бутового
каменю основи пам’ятника тротуарну плитку. Наші ж привезли з Волині
виготовлений тут дубовий хрест.
Луцький міський голова Микола
Романюк серед іншого сказав і про те, що люди не повинні дозволяти ділити себе
на західняків та східняків, бо неоголошена Росією війна мала б нас усіх навчити
цінувати мир і дружбу. Тому особливо цінним був один із траурних вінків із
написом «От жителей Волновахи»…
Логічним доповненням до
програми візиту став і промо-концерт у Волноваському центрі культури і довкілля
під назвою«Ми тримаємо Україну разом», на якому побували місцеві керівники та
члени делегації з Волині.
Серед інших на місці
встановлення пам’ятного хреста побував і народний депутат від цього донецького
краю Дмитро Лубінець, який із Сергієм Демченком пару тижнів тому також відвідував
Луцьк. А от його соратник по фракції «Народного фронту» Ігор Лапін (Луцький
округ №22) у цей період нікуди не їздив, бо разом із нардепом Ігорем Гузем та
заступником Тернопільського міського голови, екс-чиновником Луцької міськради
Владиславом Стемковським спочатку мав репрезентувати в обласному центрі Волині
створення якоїсь громадської організації, скерованої на майбутні вибори…Проте,
врешті-решт, і там не з’явився…
Тепер нашим правоохоронним
органам та спецслужбам залишилося вирішити ще одну порушену «Волинською
газетою» проблему: виявити та затримати всіх причетних до розстрілу наших
військовослужбовців як із числа терористів, так і серед їхніх спільників із
місцевого населення, адже нечуваний за цинізмом та жорстокістю злочин має,
врешті-решт, бути розкритим.
Роман УСТИМЧУК.
Майор Леонід Полінкевич, який разом зі своїми солдатами загинув під
Волновахою 22 травня 2014 р.