Волинська обласна рада 8 вересня на позачерговій сесії ухвалила рішення, яким засудила постанови двох палат польського парламенту про одностороннє визнання братовбивчого конфлікту на Волині та інших землях, де проживали етнічні українці та поляки, виключно геноцидом проти поляків під час Другої світової війни. Крім цього, українським державним інституціям рекомендовано висловити офіційну позицію держави щодо цих антиукраїнських проявів та забезпечити справедливе висвітлення перебігу конфлікту під назвою «Волинська різня» і в закордонних медіа.
Дискусії розгорілися ще ті. З різних причин нинішні депутати не хотіли сваритися з польською стороною, вважаючи, що це – не на часі.
Представляючи проект рішення, перший заступник голови облради Олександр Пирожик («Свобода») зачитав його текст із невеликими поправками, внесеними за кільках хвилин до розгляду питання, і закликав колег підтримати його. Загадавши про схожі рішення в 2003 і 2013 рр., Олександр Веніамінович наголосив: «Волинська обласна рада повинна бути послідовною в польсько-українському питанні періоду Другої світової війни!».
Наприклад, Святослав Кравчук («Наш край») по суті своїй підтримуючи заяву з осудом антиукраїнських постанов польських парламентарів, вважав, що наразі «не потрібно повертатися до старих конфліктів і ятрити старі рани».
«Треба бути виваженими!», – акцентував Олександр Курилюк («УКРОП»).
Михайло Бегаль («БПП «Солідарність») закликав не голосувати за рішення взагалі. Мовляв, вистачає нам супостата в вигляді Росії. «З Півночі в нас також не дуже добрий дядько, керований Кремлем. Тому не треба плодити нових ворогів у вигляді Польської держави», – акцентував.
Володимир Кучер (Радикальна партія Олега Ляшка) навпаки переконував:
«Якщо промовчимо з а таких обставин, то й україни як такої скоро не буде. Якщо адекватно не реагуватимемо на недружні прояви поляків, то вони нас узагалі за людей не вважатимуть!».
Нагадавши, що профільний парламентський комітет уже проголосував за проект постанови щодо рішень польської сторони, але до голосування в стінах Верховної Ради України так і не дійшло, Сергій Слабенко («Батьківщина») припустив, що того голосування взагалі може не бути. Він похвалив власноруч розроблений проект рішення з цього приводу, а щодо «сводобівського» зауважив:
«Нам же ж з цими сусідами й далі треба якось жити…».
Атмосфера в залі загострилася, тому до трибуни підійшов лідер фракції «Свободи» Анатолій Вітів.
Його промова була тривалою і полум’яною. Він поцікавився, чи розуміють колеги, якими в разі їхньої бездіяльності будуть для України наслідки недружнього рішення польської сторони? Він нагадав: у 1943-ому польська Армія Крайова на Волині мала основне завдання: відновити Другу Річ Посподлитою в кордонах,я кі існували до 17 вересня 1939 року.
«Якби наші хлопці в лісі не було на той час, то ми б зараз були не в Україні, а на території Польщі!», – підкреслив.
Вирішальним виявився виступ голови облради і лідера найбільшої фракції «УКРОПу» Ігоря Палиці. Він наголосив, що адекватну реакцію на антиукраїнські прояви польського парламенту треба давати також і на Волині. «Це дуже серйозне питання. І нехай колеги в цьому залі голосують, як вважають за потрібне!».
Згодом Ігор Петрович таки проголосував за узгоджений проект рішення.
Його також підтримали депутати: Олег Бегаль, Олександр Бик, Володимир Бондар, Микола Буліга, Анатолій Бусько, Анатолій Вітів, Анатолій Грицюк, Володимир Дейна, Володимир Дибель, Валерій Дунайчук, Сергій Духницький, Віталій Заремба, Олександр Зінчук, Галина Йовик, Роман Крпюк, Валентина Касарда, Людмила Кирда, Віктор Козак, Володимир Козак, Ігор Лех, Любов Ліпич, Олександр Омельчук, Григорій Павлович, Олександр Пирожик, Юрій Поліщук, Юрій Ройко, Вячеслав Рубльов, Сергій Сівак, Сергій Слабенко, Василь Столяр, Людмила Тимощук, Андрій Турак, Юрій Цейко, Володимир Яренчук.
Проти: Сергій Леонтьєв.
Утрималися: Володимир Гунччик, Михайло Бегаль, Юрій Гупало, Святослав Кравчук, Валерій Курстак, Петро Савчук, Михайло Скопюк, Анатолій Філюк, Надія Хвищун, Валентин Чернецький.
Не голосували: Борис Бабійчук, Микола Бущук, Ірина Вахович, Валерій Діброва, Віталій Кварцяний, Іван Киричик, Володимир Кметь, Олег Кух, Алла Лісова.
Відсутніми виявилися під час голосування депутати Вячеслав Богдан, Костянтин Зінкевич, Михайло Імберовський, Сергій Котюх, Роман Микитюк, Олексій Панасюк, Віктор Радчук, Леонід Стефанович.
У результаті рішення «Про звернення Волинської обласної ради щодо рішення польського парламенту про визнання подій 1943-1945 рр. на Волині геноцидом» проголосувало 35 депутатів. Таким чином, воно набрало законної сили, а голова облради Ігор Палиця скерує його у відповідні державні інституції для адекватного реагування.
Ось текст звернення, затверджений депутатами:
«З року в рік навколо подій так званої «Волинської трагедії» нагнітається антиукраїнська істерія, яка штучно підігрівається польською стороною. Зрештою, 22 липня 2016 року польський Сейм поквапливо приймає юридично абсурдне та історично необґрунтоване рішення, в якому звинувачує українців у геноциді.
Польські політики вдаються до маніпуляцій і посилаються на сфабриковані факти, які не відображають справжньої картини подій на Волині та у Західній Україні в роки Другої світової війни. Вони нав’язують власну версію подій на Волині, яка покликана дискредитувати право українців на власну державу.
Як свідчать історичні факти, збройний конфлікт 1942-1944 років була розв’язана з ініціативи саме польської сторони, яка не хотіла визнавати за українцями права бути господарями у власному домі. І лише всенародний опір польським окупантам дав змогу Волині уникнути трагічної долі Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння, де українці були знищені та вигнані зі своїх етнічних земель. Саме завдяки активним діям воїнів УПА вдалося захистити від спалення польськими військовими загонами сотень волинських сіл, а волиняни уникли долі українців, які стали жертвами операції «Вісла».
Для кожного зі свідомих українців УПА – єдина організована збройна сила, яка за відсутності Української держави стала на захист українців супроти насильства і терору німецького, совєцького та польського окупаційних режимів. Нині значна частина українських воїнів, які захищають від московської агресії не лише східноукраїнські землі, але й цивілізаційні межі Європи, вважають себе послідовниками ОУН-УПА. І ми нікому не дозволимо вказувати нам, хто є нашими національними героями!
Захист власної території – це не геноцид, а національно-визвольна боротьба. Боротьба українців за створення власної держави на своїх етнічних землях не могла бути геноцидом. Ознаки геноциду містять дії офіційної польської влади по відношенню до українців, які проживали на своїх етнічних територіях Волині, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння. А це – сотні тисяч жертв серед українців, полеглих від рук польських збройних формувань під час протистояння 1943-44 років, знищених або вигнаних з їхньої історичної батьківщини.
Ознаки етнічних чисток носить операція «Вісла», вчинена офіційною польською владою задля штучної зміни етнічного складу певних територій, що була організована офіційною владою Польщі. Польща досі не вибачилась і не покаялась за багатолітню політику пацифікації, акції з примусового переселення українців, які були депортовані зі своїх історичних територій, аби заселити їх поляками.
Назвавши боротьбу українців за свою незалежність геноцидом, Польща поставила під сумнів основоположне право кожного народу на самовизначення та опір агресорам та окупантам. Ігноруючи причини збройного конфлікту, участь польських збройних формувань в акціях етнічних чисток та фізичного знищення українського населення на території споконвічних українських земель, замовчуючи історичну правду, польська сторона відійшла від принципів рівноправності і добросусідства, нехтуючи всіма напрацьованими за два десятиліття кроками до порозуміння.
Україна та українці ще в 2003 році стали на шлях примирення та порозуміння між двома сусідніми народами. Ми дали можливість полякам встановити монумент пам’яті загиблим поблизу села Павлівка Іваничівського району Волині – в обмін на обіцянку польської влади встановити аналогічний пам’ятник у селі Сагринь Грубешівського повіту Люблінського воєводства, де поховано більше тисячі українців. Попри те, що з української сторони зроблене все необхідне, на жаль, цей комплекс з вини польської сторони досі не відкритий, загиблих у Сагрині поляки так належно і не вшанували.
Натомість у Польщі в останні роки відбувається наруга над тими нечисельними пам’ятниками воякам УПА, які були тут встановлені раніше. У березні цього року такий ганебний факт мав місце поблизу села Молодичі у Підкарпатському воєводстві на сході Польщі, роком раніше аналогічні акти вандалізму зафіксовані поблизу сіл Радружі, Грущовиці та Вежбіці. Хоча боротьба з пам’ятниками та пам’яттю – це шлях у нікуди, це речі, протилежні поняттям честі, гідності та шляхетності.
На Волині досі живі свідки страшних звірств польських збройних угруповань проти мирного українського населення. Сьогодні вони та їхні нащадки активно повстають проти наруги над історичною пам’яттю, національною честю та гідністю. Волинь про це пам’ятає і пам’ятатиме завжди. Чи, може, хтось думає, що волиняни забули про такі криваві трагедії, як поблизу села Гайове Ківерцівського району, де влітку 1943 року відбулося масове знищення сотень беззбройних українців польськими збройними формуваннями спільно з червоними російськими партизанами?
Подібні трагедії особливо болючі в час, коли Україна веде збройну боротьбу проти свого одвічного ворога – Кремля, на сході та півдні нашої країни.
Волинська облрада вимагає:
– визнати факти, що носять ознаки масових етнічних чисток, організованих поляками проти українського населення на території Західної України, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння з метою зміни етнічної карти регіону;
– засудити операцію «Вісла» як приклад репресивної політики Польщі;
– засудити багатовікову колоніальну, загарбницьку політику польської держави Річ Посполита, яка прагнула не допустити права української нації на самовизначення та здійснювала політику національного і соціального гноблення;
– закликати польську сторону будувати відносини на принципах рівноправності, примирення та порозуміння, а не на перекручуванні і замовчуванні історичних фактів.
– фінансування з Державного бюджету України програм щодо історичних та експертних досліджень питань українсько-польських відносин та збереження української національної пам’яті;
– фінансування з державного та місцевих бюджетів досліджень, пов’язаних із польсько-українською історією;
– створення Експертної групи з істориків та громадських діячів щодо пошуку польсько-українського порозуміння;
– належного реагування на прояви ксенофобії щодо українців на території інших країн, зокрема у Польщі;
– проведення належної інформаційної політики у питаннях висвітлення в інших країнах правдивої історії української національно-визвольної боротьби у ХХ столітті».
Характерна особливість: якщо представники різних фракцій голосували по-різному, то «Самопоміч» фактично в повному складі виявилася відстороненою від визначення своєї позиції щодо подій трагічного минулого.
«У подібних питання українцям треба поводитися акуратно, але в жодному разі ні перед ким не можна опускати голову!», – підсумував результати голосування Ігор Палиця.
Світлана КОМА.
На фото за газети “Сегодня”: один із хаарктерних монументів у Порльщі на честь польських жертв братовбивчого конфлікту, де про українських полеглих не згадується жожним словом…