Віддати останню шану Борисові Клімчуку йшли люди різного віку, статусу та соціального походження. Люди йшли навіть на милицях, а дехто із немовлятами в калясках…
Сум, сльози і невимовна туга… Аби передати це, слів замало.
Тож люди прощаються мовчки. Одні цілують руки, інші низько вклоняться. Плачуть навіть чоловіки. 5 вересня на Театральному майдані Луцьку, в приміщення облмуздрамтеатру, недавно відреконструйованого за наполягання саме Бориса Клімчука, тисячі людей. Процедура прощання, розрахована на 2 години, затягнулася ще майже не годину. А люди все йшли і йшли… Владика Ніфонт із УПЦ відправив траурне богослужіння, а невимовні нотки скорботу доповнювала натхненна гра «Кантабіле»…
– Він любив свою землю… Він умів відгородити її навіть від найбільших збурень. І найяскравіше це показали лютневі події на Київському майдані. Саме тоді, аби уникнути кровопролиття, Борис Петрович преклонив коліно перед своїм народом. Перед земляками, заради яких він жив, – вважає митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл.
– Він часто звертався до мене – «Учителю». Але я завжди казав: «Якщо так, то дуже радий, що ти, мій учню, зумів перерости свого вчителя», – розповідає Володимир Блаженчук, який працював Представником Президента у Волинській області, а Борис Петрович – головою облради.
– Смерть прийшла до нього раптово. Страшний діагноз ми виявили позаминулої суботи. І хвороба, як не прикро, виявилася сильнішою. Людина, на жаль, умирає. Але її справи продовжують жити! – каже головний лікар обласної клінічної лікарні Іван Сидор.
Тим часом труну з тілом Бориса Петровича винесли на майдан і встеленою квітами дорогою занесли в автомобіль, який на чолі величезної процесії рушив у с. Воля Любитівська Ковельського р-ну, у рідне село Бориса Клімчука, де його відспівають та поховають…
Вічна пам’ять…
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора та Петра КРИВОШЕЯ.
