Ішов Володимир-Волинський, а на зустріч
йому Мар’янівна. Взяв він її під Локачі. Та й подалися вони разом на Устилуг.
Пройшли
Заболоття, минули Борки, та й сіли під Малою Глушею.
Спершу
про Любомль говорили та різні Маневичі (бо ж Любешів між ними, самі розумієте).
А в якісь Цміни він Шацьк її за Цумань! А вона Турійськ йому в Рожище. Та так,
що аж Пнівне вилізло.
– Ах
ти ж, Стара Вижво! – заволав, як Кукуріки.
– Ковель
тобі в бік, Свинарин! Як далі такий будеш, то піду до Іваничів.
Та
невдовзі Мирне в них настало. Вийняли з торби Горохів. Маковичі й Сирники на
десерт лишили. А як Добре поїли, роздобріли.
– Ти
ж мій Сокіл… – заворкотала.
–А
ти – моя Видраниця…
Поцілувалися
та й пообіцяли, що довіку тепер буде в них Любче.
Поліна
РУДЕНКО.