На краєчку Каховського р-ну Херсонської обл. є село Волинське. У 30-х роках усіх більш-менш заможних людей із нього виселили на сибіри, а заселили… волинянами. А заодно й назву змінили. Нинішні мешканці запевняють, що тепер волинянами там і не пахне. Але ми спробували знайти деякі сліди.
Про існування в українському просторі Волинської сільської ради я дізналася майже випадково: гортаючи сторінки чергового номеру журналу НСЖУ «Журналіст України», натрапила на інтерв’ю редактора херсонської обласної газети «Новий день» Анатолія Жупини. Поміж іншого він згадав про відрядження до с. Волинське Каховського р-ну. Там, у таврійських степах?.. Волинське?.. Перше, що спало на думку: це мусить бути щось безпосередньо нам близьке. Так і вийшло.
Силою не будеш милою
Власне, «волинська сторінка» в історії цієї місцини – не найбільш радісна. Бо західняки прибули у село тоді, коли вільнолюбні душі тамтешніх селян, що зростали у розлогих українських степах й почували себе господарями на своїй землі, намагалися «запрягти» в колгоспне ярмо… А до цього – було собі село, яке називали Шліпанка. Дивну назву здобуло від прізвища німецького генерала Шліппе, якому в кінці 18 ст. цариця Катерина продала землі в Таврійській губернії. 1816-го на ці території прибуло чимало німців… – з метою нібито навчити наших селян мудро вести господарство. Так на місці нинішнього Волинського будує свій маєток німець Геслер, який надбав на ту пору тисячу десятин орної землі та 10 десятин виноградників. 1918-го після «визволення цих земель Червоною армією» жителів почали гонити з хуторів. Тож із понад десятка поселень утворилося одне. Люди назвали його Шліпанка. А згодом воно отримало й нову офіційну назву – Федорівка ІІ. Через десяток літ, у січні 1929-го, на цих таврійських землях постає зернотрест «Червоний Перекоп». І все, чим багаті місцеві господарі, «просять» – до колгоспу… Колективізації місцевий люд не зрадів ні на Сході, ні на Півдні, ні на Заході. Федорівські господарі, зрозуміло, чинили опір системі й запрягатися в колгоспи ой як не хотіли. Та з ними, як-то кажуть, не панькалися. Всіх непокірних виселили в Сибір. Натомість у їхні ж домівки поселили… волинян. Очевидно, йдеться про одну із популярних тогочасних програм із переселення. Поліщуки спокушалися на привабливі пропозиції хазяйнувати на родючих землях і їхали піднімати «червоні» колгоспи. До Федорівки прибули десятки родин із Волині. Чомусь, як згадують нині тамтешні старожили, волиняни одразу зайнялися торгівлею дьогтем. Радянська влада так воліла почати життя у Федорівці з нової червоної сторінки, що навіть переназвала її на Волинське.
Видно, не зовсім добре жилося нашим землякам на Херсонщині. Не застали там «обіцяного раю» і, за твердженням нинішніх жителів Волинського, більшість із них повернулася додому ще до Другої світової… У нас же, на Волині, нерідко й нині можна почути згадки про те, як у часи розбудови колгоспів селяни поліських районів, тієї ж Любешівщини, виїжджали в Крим чи на Херсонщину. До речі, чи не з тих часів в окремих районах нашої області в радянські роки прижилася мода їздити «на сезони» в тому ж напрямку?
А далі – «розбудова трудового соціалізму», як пишуть літописи каховських буднів. 1976-го в с. Волинське заснували радгосп ім. генерала Карбишева. Мабуть, це стало підставою для майбутнього створення цілісінької Волинської сільської ради. Херсонський облвиконком прийняв таке рішення 16 липня 1982-го, включивши до її складу два села – Волинське та Остапенка, які таким чином відокремили від сусідньої Розолюксембурзької сільради.
Зі створенням радгоспу місцеве населення укотре «розбавили» переселенцями: цього разу це були «мешканці різних куточків Радянського Союзу». Їх у 1976 р. до села приїхало чимало (аж стільки, що тут відразу зросла гостра потреба у дитячому садочку). Так системно із херсонських степів вивітрювали, думається, все українське. Зрештою, є сільська рада – мала бути інфраструктура. В радянський період у Волинському звели школу на 600 місць, чималий садок, ФАП, Будинок культури…
Скільки не ліпили «соціалістичний» рай у Волинському – марно. Як-то кажуть, невістка – чужа кістка… Садочок, який так завзято будували під чергових переселенців, не діє. Школа, яку зводили на шість сотень дітей, тепер учить тільки чотири десятки… Але в селі досі стоїть бюст генерала Карбишева (хоча за повідомленнями тамтешніх ЗМІ, пам’ятник Леніну і бюст Рози Люксембург на території сусідньої Розолюксембурзької сільради вже повалили).
У пошуках земляків телефонуємо до Волинської сільської ради Каховського р-ну. Здалося: на тому кінці дроту журналістам зраділи. Принаймні секретар сільської ради (а сільський голова Андрій Нізкіх саме перебував у відпустці) Віра Круглова охоче погодилася провести заочну екскурсію. Хоча сама – не місцева. Але, за збігом обставин навіть має родичів на Волині! Віра Михайлівна каже, що дуже жалкує, що таку цікаву історію села Волинське не описали раніше. Позаяк зовсім недавно ініціативні жителі взялися зводити до купи скупі відомості про минуле. Сама жінка приїхала сюди лише 1979-го, однак пам’ятає, як школярі мали збирати каміння на полях «совхозу», що лишилося від хутірських обійсть. І зазначає: якщо у 80-х у Волинській сільраді проживало до 800 людей, то нині на два села (а входить до неї і невеличка Остапенка) – 590. Вже нині Остапенка є не на всіх картах: на два десятки обійсть там людей – трохи більше 60.
Леніни падають, хлопці служать, а молоко – за 3,45
Чим живуть люди у Волинському? «Корови тримають!» – перше, що на це відповідає Віра Круглова. Дивуємося: Волинське на Каховщині – чи не наймолочніше село із рекордною для цих країв кількістю ВРХ (416 голів). Можливо, то і є саме той «волинський» слід у добробуті степовиків, що зостався у спадок від поліщуків? Хтозна… Почувши це, одразу цікавлюся, за якою ціною в тамтешніх селян купують молоко. Виявляється: ціну 3 грн 45 коп. жителі Волинського вважають мізерною. А дізнавшись, що в нас вона – на рівні 2 грн 70 коп., Віра Круглова каже: «Ну, так ми вам ще й позаздрити можемо! Сіна ж на Волині – хоч греблю гати. А ми тут його – купляємо. Тюк сіна на кілограмів 10 коштує 32 гривні, тюк соломи – 15. От і порахуйте!».
Землю у Волинському обробляють кілька агропідприємств. Із майже 9 тисяч га орних площ, 1222 – зрошується. Частину землі агробізнесмени орендують у селян, але платять, розповідають, так собі… Тому люди надіються на себе: тримають багато птиці, свиней. Поголів’я овець на території сільради сягає майже 5 тис. голів. А от телят, зізнається Віра Михайлівна, «навчилися не продавати за копійки». Більшість господарів, знаючи, скільки вартує телятина, молодняк пускає під ніж.
Політична ж обстановка у селі – спокійна. Хоча багато хто має родичів в Росії, дії окупанта – засуджують. 15 хлопців із Волинського вже провели в зону АТО. Насправді Волинське – не так уже й далеко від війни: село перебуває у зоні ризику, звідти до Маріуполя кілометрів 170… І причину всіх бід на Сході там знають і визнають: «Коли керував Янукович, люди за гроші голосували. У нас тоді було так: половина на половину. Зараз, хто звик тоді панувати, кажуть, що їм ця влада не підходить».
…Не знаю, чи прийде коли в голови корінних мешканців с. Волинське ідея відновити колишню назву населеного пункту, чи вони так і волітимуть жити під насадженим совітами ойконімом? У будь-якому випадку, якщо адмінреформі таки судиться статися, Волинської сільської ради як такої не буде. Як старанно служителі червоних режимів не прагнули вивітрити з цих таврійських земель хазяйське вільнолюбство й збудувати соціалізм під кашкетом генерала Карбишева з допомогою програм переселення, не вийшло. Однак місцеві хороші господарі тут були й будуть. А саме з волинської сторінки життєпису колишньої Шліпанки можна зробити висновок: намагання замінити непокірних «куркулів» покірними торговцями дьогтем зіграли з палкими нинішніми послідовниками сталінського режиму – путінськими стратегами – злий жарт. Бо навряд чи загарбники у березні минулого року сподівалися, що сонячна Херсонщина, яка межує з Кримом, так затято стане боронити свою недоторканність, а на сурми окупантів відгукнеться українським «Ще не вмерла..». Можливо, частка заслуги у цьому тих предків частини місцевих жителів, котрі десятки літ тому прибули у херсонські степи з лісів, де зродилася УПА?
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото Віри КРУГЛОВОЇ і Володимира МЕНИСЕНКА: приміщення Волинської сільської ради; жителі с. Остапенка.