75 років тому Волинь втратила ще один народ, який століттями жив на нашій щедрій землі та допомагав їй бути європейською. Йдеться про чехів, яких депортували.
10 липня 1946 р. комуністичні Прага і Москва скріпили підписами договір про репатріацію – взаємне переселення населення між Чехословацькою Соціалістичною Республікою і СССР. Він обумовлював повернення на історичну батьківщину волинських чехів, а росіян, українців і білорусів, які були громадянами Чехословаччини, – в «Країну Рад»… Договір про право на оптацію – вибір громадянства і переселення в Чехословаччину осіб чеського і словацького походження, які проживають на території Волині (СССР) – в Москві підписали посол ЧСCР Іржі Горак із боку Чехословаччини і член ЦК ВКП (б), депутат Верховної Ради СССР Соломон Лозовський – зі сторони Кремля.
Так почалася трагедія доль народів і людей…. Унаслідок цього в 1947 р. у Чехословаччину переїхало понад 40 тис. етнічних чехів. Репатріантів розселили в районах міст Брунтал, Нови Ічин, Опава, в Судетах, звідки вже депортували етнічних німців… До переїзду волинських чехів підштовхнув негативний досвід зіткнення з радянським режимом та інстинкт самозбереження..
«Ці люди були вже третім поколінням емігрантів, нащадками приблизно 600 чеських сімей, що переселилися в 60-ті і 70-ті роки XIX ст. із Австро-Угорщини в Волинську губернію Російської імперії (сьогодні це область на північному заході України, поруч із кордонами з Польщею і Білоруссю). Влада царської Росії надавали переселенцям недорогі і родючі землі. В їхніх селищах зберігалася рідна культура: там говорили по-чеськи, працювали чеські вчителі, відзначалися національні свята», – нагадує «Чеське радіо».
Але все змінила Друга світова війна. Нацисти, які внаслідок окупації Чехії повністю онімечили й так густо заселену німцями Судетську область, програли країнам Антигітлерівської коаліції. Відтак, німці були змушені їхати на свою історичну Батьківщину.
У той же час вивільнені від людей території Прага мала кимось заселяти, і в цьому був її інтерес в поверненні волинських німців. Москва ж хотіла під соусом репатріації загарбати в свої руки емігрантів, які після більшовицького перевороту 1917 р., Громадянської війни та Української національної революції 1917-1921 рр. опинилися саме в Чехії. Звичайно, щоб їх знищити, а не використати їхні знання та досвід на користь СССР.
Відтак, волинські чехи, яких справді було чимало на території Волинської, Рівненської, Тернопільської і навіть Житомирської обл., виявилися простою розмінною монетою в геополітичних ігрищах більшовиків Іосіфа Сталіна.
Але переговори тривали більше року. Зусилля щодо забезпечення репатріації влади ЧССР почали робити ще в червні 1945 р. на прохання самих волинських чехів, які воювали на Східному фронті в складі 1-го Чехословацького армійського корпусу, сформованого в СССР з 40 тис. волинських чехів. 12 тис., у тому числі 600 жінок, вступили до лав цього військового з’єднання. А 8 травня 1945 р. у лавах цього корпусу в Прагу увійшли 3 тис. 900 волинських чехів. Ще приблизно 2 тис. 300 солдатів із Волині перебувало в госпіталях на території СССР і Чехословаччини. Майже 4 тис. загинули в боях із гітлерівцями…
Велика частина тих, що вижили, солдатів вирішили залишитися на історичній Батьківщині і чекати приїзду в Чехію своїх сімей. Проєкт «Пам’ять народу» повідомляє:
«Укладення угоди про репатріацію гальмувалося небажанням радянського уряду виплатити волинським чехам гроші за їхні земельні ділянки. На Волині у них були великі господарства, вони розводили худобу, вирощували хміль та інші культури. 10 тис. 502 сім’ї, що нараховують у цілому 34 тис. 10 осіб, відмовилися від свого майна, вирішивши поїхати в Чехословаччину навіть без гарантії фінансової компенсації».
Словом, тікали світ за очі буквально в тому, що могли на себе одягнути і з тим, що поміщалося в кілька валіз…
Першими вирушили сім’ї військових. У другу чергу їхали селяни, а потім ремісники, робітники й інші. Перший транспорт вийшов з м. Дубна Рівненської обл. 30 січня 1947 р., а останні – 10 травня 1947 г. Таким чином, репатріація зайняла 109 днів. Після в’їзду на територію ЧСР волинські чехи втрачали радянське громадянство і ставали громадянами Чехословаччини. Велика частина волинських чехів знайшла новий будинок в Судетській області, де вже не стало німців…
З тих пір на Волині багато що змінилося. Етнічних чехів залишилося дуже мало, вони, в основному, гуртуються в національно-культурному товаристві «Матіце Волинська», маючи офіс в Інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів. У тій самій споруді, до до 1939 р. була ошатна чеська школа.
А по невеличких містечках та селах ще подекуди вціліли старі чеські будівлі. Як, наприклад, у турійському с. Купичів, яке до 1947 р. переважно складалося з чехів і де жило хіба кілька польських та українських родин.
Власне, крім «Матіце Волинської» про важливий слід чехів у розвитку Волині зараз мало хто й пам’ятає…
Роман УСТИМЧУК.
На фото «Чеського радіо» і автора: посвідчення переселенця; один із залізничних «телячих» вагонів, якими вивозили волинських чехів; бійці 1 чехословацького корпусу генерала Людвіга Свободи на фронті; наші колишні співвітчизники в м. Прага, 1946 р.