Кілька
секретів, як упіймати удачу за хвіст, – від фартової Ганни Євпак.
Починалося все так. Коли в рамках
передплатної кампанії ми завітали в с. Галузія на Маневиччині, то одразу
запідозрили, що ця жінка, як кажуть на Поліссі, щось знає. Ганна Євпак
передплатила газету – одразу виграла тортівницю. Та ж квитанція стала для неї
щасливою вдруге у редакції – має вже набір посуду від «Волинської газети». А
коли розговорилися, то з’ясувалося, що вона грибниця і господиня на все село.
Очевидно,
ті таємні знання у галузійських жінок у крові. Бо коли балакали з начальницею
відділення пошти Зоряною… та листоношею Світланою…., то я врешті запитала: «У
вас тут усі такі?». «Такі» у цьому випадку означає – щирі, позитивні та
хазяйновиті. Бо в цих жінок – на поличках усе гарненько в ряд, у погребі повно
запасів, діти ростуть вихованими і доглянутими, на роботі клеїться та й за
словом у кишеню не лізуть.
А
скромність таки прикрашає. Чи вражає. Наша переможниця каже: «Немає мені чого
про себе розказувати». Потім раптом після короткої паузи: «Я п’ятеро діток
виховала». От воно, головне жіноче щастя… А інше – то клопоти.
Тепер
у неї діти розлетілися, правда, недалеко, лишилася удвох із чоловіком Петром. Усі
мають свої домівки, забезпечені, коротко пояснює жінка. От уже потішили 11-ма
онуками. Тож на свята коли приїздять усі до батьківської хати, то гам у
подвір’ї стоїть іще той.
Ганна
Іванівна все життя працювала у школі – діток годувала. Вдома – своїх п’ятеро,
на роботі – ще гурт, теж своїх. І так 38 літ.
Зараз,
коли думає про це, то уявляє, що було непросто, а тоді якось і не стояло
питання, легко чи ні, – часу на думи-гадання не вистачало. Каже: чоловік
допомагав в усьому.
А
щодо грибів… Звісно, на Маневиччині, дуже щедрій на ліси, нема таких, хто «тихо
не полює». Вони в цій справі передові, як і в збиранні чорниць та лохини. Але ж
відмінність у тому, що хтось із напівповною торбинкою додому повертається, а
Ганна Іванівна – з повнісінькими коробами! І ходять же тим самим лісом.
Жінка
зізнається, що сама не розуміє, як у неї це виходить. Просто знає місця, де
ростуть білі, лисички, інші гриби – і йде туди. А якщо збирає, то й готувати
вміє по-всякому. Щось іде на продаж, щось – спочатку сушить, а потім уже на
продаж. А інше – в банку.
Сушить
вона тільки білі і жовті гриби. Щоби вдалися на славу, то треба знати кілька
секретів. Наша господиня для цього готує піч. Топить. Коли добряче
прогрівається, вигрібає жар. На низ кладе дрова, туди – гриби. Піч, каже,
закривати не можна – треба почекати, щоб вийшов пар. А тоді зачинити заслінку.
Якщо піч закрити одразу, то гриби стануться геть чорними.
Справа
ця клопітка, звісно, але сухі гриби недешево вартують.
Ще
жінка дуже смачно маринує зелениці. Варить їх недовго у підсоленій злегка воді
– приблизно півгодини. Але перед тим вимочує в солі. Тоді заливає маринадом –
хто який рецепт знає. Коли вже закатує в банки, то ллє трішки оцту.
Дуже
смачний і фарш із зелениць. Відварені перекручує, а тоді, посолені, в банку.
Потім відкриваєте, додаєте підсмажену цибульку – і ліпите вареники чи готуєте
іншу смакоту.
Ганна
Іванівна пригадує, що колись вони їздили по гриби з чоловіком іще до роботи.
Тобто вставала вона о 4-й, готувала сніданок, обід і вечерю для чималого гурту,
а тоді – в ліс. О пів на 9-ту після всього мчала на роботу. Так старалися, бо ж
дітей мали, хотілося дати якийсь старт у житті. Звісно, за кілька років таки
заробили чимало – на дві машини, уточнює Ганна Іванівна, але все поклали… на
книжку. Але історія ця не із сумним завершенням – діти галузійських Євпаків
однаково все мають.
–
Отак я прожила, – підсумовує.
–
Весело, – кажу у відповідь.
Себе
ж ловлю на думці, що вже добре розумію, про що «відає» наша переможниця. Але позичити,
хай навіть і зовсім трохи, її таємного дару чомусь не хочеться.
Світлана
ДУМСЬКА.
Фото
автора.