Луцький гарнізонний військовий госпіталь відзначив 75-річчя з одноденним запізненням. І на це була вагома причина.
Вітальну програму перенесли з 23 червня на наступний день. Причина – вагома: рівно 75 років тому в Західній Україні (і в Луцьку в тому числі) кати з НКВД і «партсовактіва» політв’язнів у тюрмах). Тому після Дня трауру в Палаці культура м. Луцька відбулися заплановані урочистості з нагоди ювілейної дати шпиталю, який в роки російьско-української війни став основним джерелом порятунку поранених і скалічених у зоні АТО військовослужбовців і добровольців.
Запрошеним та працівникам військової медустанови насамперед показали стрічку з історією шпиталю від часів початку «Великої Вітчизняної війни» і до наших днів. Щоправда, в ній не показали епізоду, коли в часи правління президента-втікача через Громадську раду при облдержадміністрації намагалися «протягнути» ідею повної ліквідації гарнізонного госпіталю, мотивуючи це необхідністю економити бюджетні кошти та зосередити увагу на лікуванні військовослужбовців в обласному госпіталі ветеранів війни і праці. На щастя, цю нерозумну ідею втілити в життя ніхто не встиг, і госпіталь залишився.
Основний акцент було зроблено на героїчній роботі медиків після травня 2014-го, коли з Донбасу почали масово поступати поранені українські солдати з числа мобілізованих волинян. Оскільки профільне міністерство та інші органи влади довели в матеріально-технічному плані госпіталь до ручки, то його начальникові, полковникові медслужби Олександрові Хоменкові довелося сподіватися на допомогу волонтерів і благодійників. В усякому випадку, сучасний операційний стіл придбав за свої гроші один із фундаторів Благодійного фонду «Волинь-2014», голова наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Віктор Чорнуха, а сучасний реанімобіль передав із Німеччини співголова організації «Мости в Україну», голова Спілки ветеранів вермахту округу Детмольд Карл-Герман Крог…
«Так складалися обставини, що мені доводилося і залишати посаду начальника госпіталю, і повертатися. Вдруге прийшовши, мені дісталися порожні полиці на медскладі і порожні рахунки в банку. І це не через те, що їх розтринькували: не було нічого, бо держава нічого не виділяла… – наголосив у виступі Олександр Хоменко, який пройшов війну в Афганістані не як тиловий щур, а як практикуючий хірург. Зі сцени він особливо наголосив: завдяки самовідданій роботі вдалося за 2 роки боїв на Сході врятували життя та здоров’я понад 3500 наших хлопців.
Наш кор.
На фото порталу «ВолиньPost»: виступає полковник Хоменко.