Ікони в людських оселях одвіку знаходяться на найпочеснішому
місці. Ці хатні обереги, мов сонце чи зорі, таємничо світять десь із кутка чи
висоти. Є ікони шлюбні, що виблискують за склом фольгою і квітами. Але це не
стародавні ікони, зображені на дереві чи металі. Це здебільшого літографії чи
кольорові гравюри з Почаєва або ж інших монастирських майстерень.
У 50-ті роки, коли поширилась фотографічна справа, поряд
з сімейними портретами родичів з’явилося багато фотографічних трохи
підмальованих ікон. Їх за гроші робили художники-аматори.
Давні ікони можна було побачити в с. Губин, Сенкевичівка,
старих дерев’яних храмах Полісся, Волині, Холмщини. Анна Харко молилася до
старовинних ікон, якими світилися стара, а відтак і нова церква Казанської
Богородиці в с. Ощів, що біля Грубешова. Їх писали професійні іконописці, або ж
сільські малярі-самоуки. Як художник Салоха, що також малював ікони як для
людей, так і для церкви.
У Третьяківській галереї поряд із живописом можна було
побачити мозаїчну голову янгола з Михайлівського монастиря в Києві. В
Успенському соборі Кремля світилася насиченим колоритом сонячних барв
Вишгородська Богородиця. Доступні були для огляду і Почаївські святині. У
радянські часи в Росії у м. Кострома партійне керівництво в приміщенні жіночого
монастиря облаштувало музей ікон – це трактувалося як збереження історії,
традицій і культури. Всім відомий термін «руская ікона». В с. Ковальово під
Новгородом було реставровано розписи 14 століття, що постраждали під час Другої
світової війни. На Волині ж Свято-Загорівський монастир, що постраждав у війну,
був відданий на милість дощів і негоди, хоч там знаходилися розписи Йова Конзелевича,
датовані ХХVІІ ст., не гірші, аніж
твори Мікеланджело чи Рафаеля. Хоча усім було відомо, що попри свідомого
руйнування цих дивовижних святинь Українського Православ’я і пам’яток культури
світового значення, заохочувалася робота так званих «художників», що заробляли
гроші по церквах виконанням замовлень на «халтуру». У той же час, як згадував
народний художник України Олександр Байдуков, з церков під різними приводами
видалялися ікони відомих волинських іконописців. Так сталося з розписом храму
поблизу Ковеля, який свого часу відвідувала Леся Українка: у 60-х роках ХХ ст.
викинуті старовинні ікони лежали на землі. Художник боявся їх брати, хоч знав,
що то історичні реліквії.
З часом про старовинні ікони заговорили вчені,
мистецтвознавці, історики. Завдяки фільму «Андрій Рубльов» широкому загалу стали
відомі такі зразки іконопису як «Трійця». А ікона «Ярославська Оранта» святого
іконописця Аліпія Печерського зі стародавнього Києва перемандрувала навіть на
сторінки книжкового видання. Втім, чимало святинь все ж безповоротно було
втрачено для молитовного, історичного і культурного життя.
Зараз врятовані старовинні ікони можна побачити у музеях,
навіть найдавнішу Холмську Божу Матір прихожани різних конфесій приходять
вшанувати до Волинського музею іконопису. Вони наділені даром зцілювати хворих
або ж давати певні дари дорослим і дітям, людям різних професій. Чимало ікон
присвячено Христовому Воскресінню. У ці дні вони світитимуть нам із храмів та
домашніх молебниць, зміцнюючи віру у Христове Воскресіння, даючи життєдайну
наснагу і допомогу у всякій добрій справі.
Іван Бойко.