У луцькому військовому госпіталі перебувають хворі і
поранені внаслідок Антитерористичної операції на Сході. Ветеран ракетних і
прикордонних військ майор Валерій Пневський, якого прийшов провідати, показує
молодого військовика із гіпсом на нозі.
– Ось про кого потрібно писати. Це наші герої!
Втім Юрій Степанюк із Володимира-Волинського скромно
змахує пачкою відомостей із круглими печатками:
– Це накладні на ліки, які на Схід України передав житель
Володимира-Волинського Роман Мартинюк. Цей чоловік закинув свій бізнес і
допомагає зараз нашій армії. Разом із Костянтином Зінкевичем ремонтують і
заправляють пальним бойові машини, шукають спонсорів, купують військове
спорядження. А це ось возив на Схід ліки для поранених. Тут 65 найменувань. Як
бачите, для цього ще й хтось печатки вимагає…
Ми сидимо на лавці перед старим, ще дореволюційної
побудови, госпітальним корпусом. Іван Яковініч, котрий на одному з полігонів
отримав запалення легень, бідкається:
– Тисячу гривень виділив на лікування госпіталь, а тисячу
шістсот довелося платити із сімейного бюджету…
Молодий чоловік живе у с. Мельники Шацького р-ну, де не
так просто знайти роботу, а хворобу отримав у польових армійських умовах.
Здавалося б, уряд і армія мали взяти всі витрати щодо його лікування на себе,
але так не сталося.
Хлопці просто при мені телефонують своїм
володимир-волинським дивізійникам, які стоять у ці хвилини хто на блокпостах,
хто перед залізничними платформами. Звідусіль вісті не вельми втішні. Наші
герої, часто молоді необстріляні хлопці, не мають не тільки військової
амуніції, озброєння, засобів зв’язку, належного харчування та медичного
забезпечення, а й простого людського ставлення.
– Наші солдати повинні бути захищені, – каже Валерій
Миколайович. – Мати мільйонні страхові полюси на випадок хвороби і поранень.
Зараз колектив госпіталю під керівництвом заслуженого лікаря України полковника
медичної служби Олександра Хоменка робить усе можливе і неможливе, щоби
поставити на ноги хворих і поранених військовослужбовців. Але й госпіталь сам
ледь виживає, держава майже не виділяє йому грошей на ліки. Зараз після бою до
Луцька везуть 15 поранених, для їхнього лікування треба ліки… Багато ліків!
– Потрібна допомога! – просить госпіталь. – Врятуймо
поранених!
Сергій ЦЮРИЦЬ.