Вшанували загиблих захисників України

З цієї нагоди у Луцьку відбулися поминальні заходи. Волиняни прийшли на Театральну площу міста із квітами, які поклали до пам’ятного фотостенду «Герої Небесної Сотні – Загинули за Єдність України».

Участь в урочистих заходах взяли українські військові, їхні родини, духовенство, представники влади та громадськості. 

Попри представників влади, депутатів, громадськості пам’ять українських захисників вшанували і лісівники – начальник Волинського ОУЛМГ Олександр Кватирко, його заступники, працівники управління. Цього дня у всіх районах області їх колеги віддали шану родинам загиблих Героїв, відвідавши кожну із таких сімей.

…Спочатку була молитва.

Митрополит Луцький та Волинський Михаїл зазначив, що це літо наповнюється багатьма подіями різного змісту. Але від сьогоднішньої болить душа.

Ми пам’ятаємо…

Після покладання квітів до фотостенду присутні спільно виконали Державний Гімн України.

Впродовж цього дня в місті обмежено проведення розважальних заходів, а Державний Прапор України на будинках та спорудах органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій міста приспущено.

Довідково. 29 серпня 2019 року – п’ята річниця початку виходу українських військових з Іловайського котла Донецької області.

Бої за Іловайськ тривали з 6 серпня по 3 вересня 2014 року.

Відтепер День пам’яті захисників України відзначатиметься щороку. Пам’ятну дату своїм Указом встановив Президент України Володимир Зеленський. Про підписання документа глава держави поінформував під час урочистостей 24 серпня.

Подаємо розповідь про одного із українських Героїв – любомльчанина Анатолія Федчишина.

Як жив 

і загинув лісівник-воїн Анатолій Федчишин…

Він раніше за інших усвідомив, що Україна потребує захисту, і разом із братом Володимиром у березні 2014-го пішов її захищати. Був солдатом Збройних сил України, командиром Рівненської мобільної штурмової розвідгрупи Добровольчого корпусу «Правого Сектору» (батальйон територіальної оборони «Дніпро-2»).

За його плечима вже було близько 60 бойових епізодів, коли в одному з боїв зазнав поранення, лікувався в дніпропетровському госпіталі, звідки повернувся на Донеччину, коли підрозділ вів бої за Іловайськ. Мав псевдо «Білий». 10 серпня 2014 року ще з 12-ма бійцями під керівництвом Валентина Манька допомагали «Азову» у штурмі селище, ведучи бій за Іловайськ. У нього поцілив ворожий снайпер.

Тоді ж загинув Олег Тарасюк та воїни «Кривбасу» Сергій Бонцевич й Олександр Палій, але поставлене завдання розвідгрупа виконала.

Анатолій Федчишин у 2001 році закінчив Шацький лісний технікум за спеціальністю лісове господарство. Після служби в армії у 2002 році пішов працювати в ДП «Любомльське лісове господарство» майстром, де працювали свого часу його батько й дід, згодом — кранівником ККС. Був членом Любомльської районної організації «Правого сектора» Волині.

– Анатолій – Герой! – такими словами жителі його рідного містечка Любомль проводжали українського патріота від батьківської домівки до останнього місця спочинку на міському цвинтарі.

Здавалося, провести Героя в останню путь вийшли жителі усього міста.

В Анатолія Федчишина залишилися батьки, дружина Галина та дві доньки —Вікторія, 2007 р. н. та Дарина, 2010 р. н., брат Володимир, сестра Ольга. В Любомлі відкрито стелу, де серед семи вшанованих Героїв, є й Анатолій Федчишин. Пам’ять про нього бережуть і лісівники Волині. Працівники ДП «Любомльське ЛГ», де працювали дід, батько та сам Анатолій, взяли шефство над сім’єю Героя. Та біль утрати, на жаль, не применшиш навіть із роками.

– За цих 5 років, як поруч немає Анатолія, біль втрати не стих, – зізнається сестра Героя – Ольга Савош. Із хвилюванням у голосі вона пригадує брата. Адже він для усіх був світлою, хорошою, доброю людиною, сином, братом, чоловіком та батьком. Спокійний, врівноважений, завжди із позитивним настроєм, завжди відгукнеться, готовий прийти на допомогу і підтримати. Тому його мужнього плеча опори, м’якого погляду так не вистачає сьогодні…

– Ми просили Толю, як після поранення був, щоб повертався – донечки ждуть, але він переконливо сказав, що це не обговорюється: ми тут потрібні, державу треба боронити, – пригадує братові слова старша сестра-волонтерка Ольга і додає: – Я це розуміла, бо для нас з дитинства слово «Батьківщина» було вагомим. І сім’я для Анатолія була святою, за себе не думав, а лиш про рідних: маму і тата, дружину і дітей, про їхній спокій…

– Наш добровольчий батальйон воював за Іловайськ, йшли гарячі бої, – згадуючи ті трагічні і водночас героїчні серпневі дні, якось розповів брат Володимир. – Коли не озирнуся, а брат за спиною, прикриває, завжди поруч. Того дня, 10 серпня, Анатолій з другом були на вже звільненій території, коли раптом з’явився чеченський диверсійний автобус, почалась стрілянина, і ворожа куля смертельно поранила Тараса з Рівного.

Анатолій тоді одразу поцілив у чеченця, який, як виявилось пізніше, був їхнім провідником, головним тренером кадировських снайперів. Звісно ж, такої втрати ворог простити не міг. Підстерегли, зробили два постріли, зрозуміли, що в Толі бронежилет, тоді поцілили із заборонених бронебійних запальних патронів. Від таких броник не рятує…

Впродовж усього часу, як не стало Анатолія, сім’єю героя опікуються любомльські лісівники. Допомагають дровами, коштами, шкільним приладдям… Не забувають привітати у знакові для родини і держави дні.

Сестра Ольга від імені усієї родини дякує держпідприємству «Любомльське лісове господарство» за підтримку і допомогу та за пам’ять, яку разом бережуть. А запам’ятався він лісівникам своєю доброю вдачею та працьовитістю.

– Приходив на зміну, завжди усміхався, – пригадує начальник лісокомплексу Сергій Дудар, який працював із Анатолієм Федчишиним. – Перший з усіма вітався, подавав руку, цікавився, як справи, від нього ішли світло і спокій. Мав веселу вдачу, умів підбадьорити під час роботи. Анатолій мало ділився своїми особистими думками, тому про його такі рішучі патріотичні переконання зрозуміли, коли записався у добровольці та пішов воювати.  Він був скромний, небалакучий, ніколи не сперечався, сумлінно виконував свою роботу.

– Толик був дуже виконавський, що начальник скаже, як треба – значить, так і буде, – мовить майстер нижнього складу Віталій Солом’янюк. – До нього усі колеги прислухались, поважали. Він умів підібрати потрібне слово у потрібний момент, що робітники послухають і усе зроблять, без суперечок. Він умів знаходити спільну мову із кожним, був спокійним, але дії його були чіткі і розумні.

Ім’я Анатолія Федчишина вписане до історії України, закарбоване на меморіальній дошці у Любомлі, занесене у літопис держлісгоспу, увійшло до фотостенду загиблих лісівників України.

…Анатолій Федчишин нагороджений посмертно Пам’ятним нагрудним знаком «Іловайськ-2014», відзнакою «Мужність. Честь. Закон» та  нагородою добровольчого українського корпусу правого сектора «Бойовий хрест корпусу».