Виграш, а не розіграш

Якось за буденними клопотами, особливо у селі, часу на всілякі курорти не вистачає – діти, робота, картопля, полуниця, хліб, косовиця, корова, свиня й інше сільське начиння шансів на розглядання зірок у небі не лишають. І Світлана Балецька, листоноша із Сошичного Камінь-Каширського р-ну, коли головний редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк привіз путівку у санаторій та ще й на 21 день, не знала сама – радіти чи плакати (публікація від 30 квітня ц. р. «Із Сошичного – у «Лісову пісню»!). Мовляв, які там курорти посеред гарячих трудових днів? Але тепер якщо наступного року пані Світлана вже сама буде купувати путівку, то ви, сусіди і родичі, не дивуйтеся – як-то кажуть, до хорошого швидко звикають.

«Волинська газета» обіцяла: переможницю акції з дому забере, до санаторію доставить. Тож редакційному автомобілю довелося легко і швидко здолати дорогу із Луцька до Сошичного, із Камінь-Каширщини – у Шацький р-н, а тоді назад до Луцька. 

Спочатку на подвір’ї дому Балецьких прощаємося із Настею та Віталиком, котрі вперше лишаються без пильного ока мами з татом.

– Я їм їсти наготувала – трохи випічки, трохи у морозильній камері. Вони у мене молодці, тож упораються. Тим більше, батьки наглядатимуть, – каже мама Світлана, хоча неозброєним оком видно: хвилюється – ще й як.

Дорога швидкою видалася тільки на словах, а насправді їдемо – розмовляємо про все на світі.

Спочатку – про те, де родина Балецьких раніше була. Світлана каже, що далі Камінь-Каширська вони й, у принципі, не їздили. Пригадує, як колись, іще школяркою, відвідала санаторій в Алушті, море побачила раз – та й на тому кінець. 

Говорили і про роботу, звісно. Але не про будні, а про те, як листоноша Світлана вміє створити своїм клієнтам свято.

– До мене люди часто йдуть і просять, аби відправила їхню передплатну квитанцію у редакцію, – розповідає жінка. – Я всім допомагаю. То цього року багато хто з моєї легкої руки отримав приз. От один передплатник – настінний годинник, інший – парасольку. Далі знову приходять результати розіграшу – наш місцевий бізнесмен виграє термос (то не з моєї дільниці, іншої листоноші), а з мого знову – кухонний набір. Я дзвоню йому і кажу: «Ви попали у розіграш». А він, мовляв, який іще розіграш? Я потім: «Ой, у виграш!». Не вірять люди, що отак легко можна щось отримати. А коли вже сама виграла путівку, то й узагалі сказали, ніби вмію щось. То йдуть і просять, аби саме я передплатила газету і квитанцію надіслала.

За балачками дорога минула – ми серед царства шацьких озер. Від Пісочного, коло якого розкинулися корпуси Волинського обласного санаторію «Лісова пісня», ще віяло прохолодою. Купальний сезон там досі не відкрився, але на пірсі було чимало люду – є чим помилуватися. Навдивовижу чисте лісове повітря та джерельна вода озера з великим вмістом срібла й гліцерину – вже заради цього у «Лісову пісню» варто поїхати, бо такого не знайдете ніде. 

Разом із Балецькими йдемо реєструватися. Тут почуваєшся – наче вдома серед рідних людей. Світлану та Анатолія одразу запитують, до котрих лікарів їм потрібно, які процедури бажають пройти.

Світлана вирішила спробувати коли не все, то хоча б те, що зможе. Тож вийшло так, що поміж усілякими процедурами вона встигала ходити ще хіба у їдальню. 

Масажі, аромотерапія, кімната психологічного розвантаження, різні ванни, цілющі грязі, а поміж цим – прогулянки на свіжому повітрі. І дискотеки, звісно, Балецькі стороною не минали. Світлана каже, що відривалися на повну. 

– Там розкішний кінозал, у ньому ми й розважалися, – розповідає. – А ще я тут пройшла УДЗ. Трішки доплатила за це, але втричі менше, ніж це коштує у нашій райлікарні. І головне: таке ставлення персоналу, що хочеться прийти ще і ще. Знаєте, тут так обслуговують, наче ми – ВІП-персони.

Анатолій лише жартує: мовляв, не повірите, але ще жодного разу не ходив у магазин, аби докупити їжу. Словом, у «Лісовій пісні» достатньо і головне – дуже смачно – нагодують кожного. 

Зараз у здравниці – наче у вулику. Заїзд майже завершився. А зважаючи на те, що розрахований санаторій на 420 місць, то люду вистачає. Проте, зауважує Світлана, ніхто нікому не заважає: хочеш усамітнитися – будь ласка, хочеш розваг – теж довго шукати не треба.

Без перебільшення: «Лісова пісня» сьогодні – провідний український курорт із сучасною структурою лікування і відпочинку, потужною медичною базою, комфортними номерами та різноманітними розвагами.

І особливе місце належить мінеральній воді «Моршинській» – зовсім не тій, яка розлита у пластикових пляшках, а природній, збагаченій усіма корисними мінералами. 

Якщо ж не любите воду, то вам запропонують фіточаї – і тут уже на будь-який смак. Що і для чого вживаєте, розкажуть і працівники, і ознайомчі стенди. 

Любителям почитати – бібліотека, спортсменам – не лише фітнес-зал, а й спортивні майданчики, теніс, більярд. А ще – човни, катамарани, велосипеди, всі умови створені і любителям риболовлі.

Гості санаторію мають чудову нагоду побувати на багатьох екскурсіях, зокрема на території Шацького природного національного парку, до якого входить 32 озера, відвідати музей-садибу Лесі Українки в Колодяжному Ковельського р-ну та резиденцію волинських князів «Зимна вода» у Зимному Володимир-Волинського.

– Ми постійно розвиваємося, розбудовуємося, запозичаємо гарний досвід і вдосконалюємося, – каже багаторічний директор санаторію Віктор Карпук. – А ще нам допомагає природа – вона розкішна. Тим більше, санаторій розміщений в екологічно чистій зоні, адже найближчі промислові об’єкти розташовані за 100 км, і це створює дійсно унікальні умови для оздоровлення. До нас їдуть із Білорусі, Польщі, не кажучи вже про Україну. Ми мусимо тримати марку і задовольняти потреби людей, адже вони на це сподіваються, коли обирають серед інших саме нашу здравницю.

…Коли Балецькі поселялися і розпаковували речі в кімнаті, Світлана зізналася, що вони давно мріють про третю дитинку. Але поки у неї не дозволяє здоров’я. Тож уся надія тепер – на чудодійність «Лісової пісні»…