Бути самим собою – так гучно сказано і так просто пишеться! Звучить одночасно легко для сприйняття і важко для виконання. Чому? І що це, бути самим собою, коли пишучи це, ти сам не свій?
Як щодо тебе? Скажеш: « Ні, це не про мене, я ось такий, який є!».
Так, повірю… Але, можливо, не зараз, не сьогодні і не завжди, але хоч раз у житті ти не був собою. Згадай, як тебе питали, що ти слухаєш? Яка твоя улюблена музика? І тільки, якщо твій музичний смак не відповідає стандартам,то ти і твої музичні уподобання стають об’єктами насміхань, і тебе таврують як людину з помилкою у ДНК… І ти починаєш вигадувати, що найкраща мелодія та, котру слухає більшість. Або той, хто запитує… Правда ж, це не вигадка?
Прошу: досить малювати картинки наших життів замість нас, будувати очікування заввишки в Еверест і вимагати «нормальності». Ми живемо не для чужих очей і вух, і не думки, яку народжує мозок у черепній коробці, яку прикрашають ті ж вуха і очі. Треба вириватись і – нарешті! – вирватись із цієї страшної системи «нормальності», тобто, тієї системи, що керує нашими почуттями, нашою поведінкою і вимагає відповідності в усіх своїх пунктах існування в суспільстві, тобто – системи людського «ДСТУ».
Так, на вас будуть показувати пальцем, вас будуть ламати на кожному кроці , вам будуть казати, що ви ні про що і ні для чого, але це ні про що не говорить ! Вони будуть повчати, як треба говорити, а ви озвучуйте те, що на душі горить, залишайтеся собою за будь-яких обставин.
Тому немає насправді нічого складного. Не буду тим, що хочуть бачити інші. Не писатиму те, що хочуть почути знову ж інші… Весь час ті інші , а як же ж я, як же ж ти, а як же ми всі? Досить існувати тільки у схвальному віддзеркаленні світу, який ховається по той бік дзеркала життя.
Ольга ДАНИЛЮК,
учениця 11 класу Луцької спеціалізованої ЗОШ №1.
На фото автора: першовереснева лінійка в рідній школі.