Одне з найдавніших міст України, яке має багатовікову історію, сповнену величних подій та культурних надбань. Перші згадки про Луцьк датуються 1085 роком, коли місто вже було важливим центром на Волині. Місто затишних вулиць, привітних людей, середньовічного замка, щирої пісні на вулиці Лесі Українки та костелу, що манить туристів. Луцьк — це не просто місце на карті, це серце та домівка багатьох українців. Тих, хто сьогодні творить нашу історію та тих, хто боронить нашу землю.
Сьогодні, коли рідне місто святкує свою 939 річницю, ми вирішили запитати в лучан, що для них рідне місто? За що вони його люблять?
Юлія САВЧУК
засновниця та волонтерка БФ «АНГАР.Україна», актриса театру «ГаРмИдЕр», режисерка документального фільму “Погляд у майбутнє”
Мій Луцьк. Тут повітря має особливий аромат, який заряджає енергією. Кожна вуличка і будівля – частина великої історії, яку хочеться розповідати. Тут легко знайти натхнення, наче це місто створене спеціально для того, щоб пробуджувати уяву і дарувати нові ідеї. Мій Луцьк — це місце, де кожна деталь на своєму місці, і де кожна прогулянка — це як знімання сцени в ідеальному фільмі.
Це динамічне місто, яке з кожним днем стає ще кращим, місто, яке завжди готове здивувати й надихнути, стаючи ще більш яскравим і цікавим з кожним днем. Люблю, Мій Лу.
Роман СІНІЦИН (БАЛАН),
військовослужбовець ЗСУ, засновник туристичного сайту lowcost.ua, ультраса ФК “Волинь”, активіст громадської ініціативи “Хто замовив Катерину Гандзюк”, раніше — координатор військового напряму фонду Сергія Притули.
Луцьк для мене це про спокій і зрозумілість. Інші міста доводиться досліджувати, а Луцьк усвідомлений з дитинства і тому тут спокійно.
Луцьк це самопожертву сотень Героїв-лучан, які віддали життя за Україну. Луцьк це про історію та майбутнє.
Наталія ЧАЙКОВСЬКА,
письменниця – фіналістка, володарка спецвідзнак “Коронації слова”
Луцьк – місто затишку, місто атмосфери, яка навіює спокій. Невелике, навіть маленьке у порівнянні з іншими обласними центрами, воно дуже комфортне для життя.
Тут пройшли мої студентські роки, тут народилися і ростуть мої діти, тут мій дім. А місто, де дім і сім’я, поволі стає частинкою тебе.
Саме тут я пишу свої книжки, а коли шукаю релаксу, гуляю старим містом, або ж шукаю усамітнення в парках. Луцьк – частинка мене.
Олександр ПИРОЖИК,
військовослужбовець ЗСУ, сержант, депутат Волинської обласної ради
Луцьк – це моя домівка. Він назавжди залишиться містом моєї студентської юності, перших проб журналістського пера та подальшого професійного зростання. Це для мене місто самореалізації, адже всі свої злети й падіння я пов’язую саме з Луцьком.
Зрештою, це місто моєї любові та кохання, місто моєї сім’ї та моїх дітей. Саме тому в лютому 2022-го я без вагань став до лав Луцької тероборони ЗСУ, аби захищати від рашистської навали наші українські цінності та свою домівку, якою для мене є Луцька громада. Тепер доводиться захищати всю Україну, бо якщо не зупинимо їх тут, на східному фронті, вони будуть скрізь, прийдуть і в мою домівку. Ми цього не допустимо. І якщо дасть Бог, обов’язково повернемося, з омріяною найбільшою українською Перемогою. Аби й надалі любити та розвивати наш Луцьк.
Наталія Благовірна,
проректорка з навчально-виховної роботи та комунікації ВНУ імені Лесі Українки поділилась ж такими враженнями.
Я не корінна містянка. Цьогоріч у серпні виповнилось 25 років відтоді, як живу тут. Це місто трьох поколінь мого чоловіка, і де народились троє наших дітей.
Луцьк ставав моїм поволі. Бо це не лише простір, в якому живеш, це, найперше, локації, на які нашарувалось за стільки років багато власних спогадів.
Тепер Луцьк – це вишня, яку садила бабуся чоловіка, віття якої обрамлює хвіртку мого будинку. Це могила мами. Це Старе місто, де відчуваєш велич зв’язку з минулими поколіннями українців. Це дах 15-поверхівки в центрі, з якого відкривається панорама міста, і де сформувалось одне з перших вражень про місто. Це дитячі майданчики, де була разом і поруч зі своїми дітьми. Це університет, де працюю. Це ще безліч фрагментів власних спогадів та сенсів. Мені подобається, як звучить Луцьк українською. Сподіваюсь, що так само гармонійно він зазвучить різними мовами.
Іванна РУДИШИН,
комунікаційна менеджерка БО «Фонд боротьби з раком», раніше – головна редактора “ВолиньPost”
Для мене Луцьк – це про любов з першого погляду. І не ту, яка про щось зовнішнє, а таку, яка про щось більше. Коли я у 2010 році я приїхала сюди вперше, я одразу зрозуміла, що дуже хочу тут лишитися. І це бажання не зникало жодного разу досі.
Є міста, про які я кажу, що вони без душі. Луцьк же має душу, має шарм, має свою атмосферу і свою енергетику. Тим, хто відчуває цей луцький вайб, неймовірно пощастило, бо вони знайшли своє місто, своє місце затишку. І серед таких людей – я.
Все найкраще, що сталося зі мною у житті, сталося у Луцьку. Місто, яке мене сформувало, яке дало мені моїх людей, місто, в яке я хочу повертатися, де б не була».
Володимир ДАНИЛЮК,
військовослужбовець Збройних Сил України, головний редактор “Волинської газети”, секретар Національної спілки журналістів
Луцьк – це моє рідне місто. Я тут з’явився на світ Божий, закінчив школу, розпочав роботу в професійній журналістиці. Поруч живуть однокласники, сусіди, друзі… Тут народилися моя сім’я. В луцькій землі покояться мої батьки… Куди б за роки не закинула доля, але це місто для мене найкраще і найуспішніше. Хоча знаю, які важкі випробування воно витримало за століття історії свого розвитку…
Саме це стало чи не головним мотивом, чому 24 лютого 2022 року одягнув військову форму і разом із побратимами став на його захист. Як згодом виявилося, межами Луцька і навіть Волині ця боротьба з рашистськими окупантами не обмежується… Переконаний: рано чи пізно ця війна закінчиться українською Перемогою. І це мусить означати, що наше рідне місто неминуче зміниться: стане справді європейським, дійсно мультикультурним і воістину цивілізованим бастіоном Української держави на північно-західних теренах країни.
Анастасія МІЛІЩУК
Ольга ДАНИЛЮК