Чому
«Волинській газеті» вкотре довелося переконатися у непрописній народній істині.
Лист
із Малої Яблуньки, що на Маневиччині, нічим не відрізнявся від тисячі інших
листів, надісланих на цьогорічний розіграш призів «Волинської газети». Єдине,
над чим задумалися, коли побачили, кому ж випав один із найдорожчих подарунків
– бензопила, це те, як встигнути завезти презент у Малу Яблуньку до рясних
снігопадів. Село, як відомо, не дуже далеко від траси, але все ж доброї дороги
до нього нема…
І
лише коли спакували приз, у конверті побачили лист… «Доброго дня, шановна «Волинська
газето»! Ми з чоловіком постійні читачі Вашого цікавого видання, вирішили
зробити своєму сину подарунок і – виписали «Волинську газету». Василь, наш син,
будується, і тому на газети в них грошей, звичайно, не знайдеться. А він дуже
цікавиться вашими новинами. Як приїде до нас у Любешівський р-н с. Березна Воля,
то читає і наші любешівські, і свої маневицькі… Торік були цікаві статті про
те, як діти з Яблуньки заблукали в лісі, у пошуках яких він і сам брав участь,
про хрест біля кладовища у Малій Яблуньці та багато іншого. Тому хай читають і
хай фортуна їм усміхнеться!». Ясно, що за текстом ми одразу впізнали Надію
Любчик із с. Березна Воля, яка торік… виграла бензокосу! Схоже, Фортуна уперто
хоче довести цій родині, що дива трапляються!
…А
до Малої Яблуньки вирушили тоді, коли січень останніми акордами прощався з
волинянами. Прощався сильними морозами та снігопадами. «До села ви ще доїдете,
– повідомив уранці Василь Степанович. – А там підемо пішки. Я вийду!». «І як я
маю впізнати у селі серед інших людей Василя Любчика?» – подумалось мені в ту
мить. Але чим ближче до села діставалося наше авто, тим більш було очевидно:
крім нього, в такий холод і заметіль стояти на обочині сільської вулиці навряд
чи хто буде…
Та
й усієї Малої Яблуньки, образно кажучи, жменька. З чотири десятки хат – усе, що
лишилося від колись чималого поселення. Старожили кажуть, що в давнину село
називали Борова (мовляв, пан, щоб тут поселитися, вирізав шматок бору), потім
Дворища, тоді Мала Яблунька… І лише потім з’явилося Велика Яблунька (цей
населений пункт поруч). Як тільки селяни починають розповідати про своє село,
першим ділом зазначають: то – грибний рай. А в осінню пору – грибна Мекка для
сотень лучан.
«Тут
їм як медом помазано, – не без усмішки дивуються селяни. – Коли не прокинешся,
вже машини стоять».
Розкішний
ліс підпирає село під самісінькі боки. Гриби та ягоди – не тільки харчі, а й
підзаробіток для мешканців Малої Яблуньки. Використовують можливості, бо інших
– катма. Бо на запитання, де працює, той же Василь Любчик відповідає
по-філософськи: «Де Біг дасть…».
Із
«інфраструктури» тут лише ФАП, невеличкий клуб, пилорама, церквиця та два
магазинчики. Колись мали вести сюди й газ… Та вже ті місця лозою давно поросли.
До школи «яблуньчата» дістаються шкільним автобусом. Іншого громадського
транспорту тут нема…
«Невигідно,
кажуть, – розводять руками селяни… – Пару років тому два чи три рази в тиждень
маршрутка ходила. Але людей у нас небагато, та й то більшість – пенсіонери. Де
їх набрати? То й перестали їздити…»
– Як
же ви дістаєтеся цивілізації? Добре, як у кого машина є, а в кого нема… –
запитую у Василя Любчика.
– А
в нас усі стараються якийсь транспорт мати, – відкриває він мені секрети Малої
Яблуньки – Ну.. Хоч велосипед (усміхається). А є в людей мотоцикли,
скутери, коні…
Дізнавшись,
що саме з легкої маминої руки він виграв бензопилу, Василь щиро здивувався.
Знав, що газету передплатила, а от що квитанцію на розіграш надіслала – ні. У
Малій Яблуньці він живе вже не один рік. Тут, так би мовити, в приймаках… разом
із дружиною Любою виховують малого синочка Іванка. Будують дім у Маневичах. Але,
буває, тужить за рідною серцю Любешівщиною… Тут – гриби, а там – річки й озера:
є де порибалити. Бензопила, запевнив нас чоловік, у господарстві йому точно
знадобиться. Мовляв, справді чоловічий подарунок. І справжній сюрприз.
«Я
вам хотів ще сказати… – ловить мене майже в порозі Василь. – Пишіть про людей і
їхні долі».
Сказано
– зроблено: перша доля – ваша, Василю Степановичу!
Олена
ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.