Маневичі – містечко серед лісів. Проїхав кількасот
метрів, зійшов з дороги і вже збираєш чорниці.
– Вродили цього року на славу, – каже Раїса Швець.
Раїса Андріївна мешкає у с. Прилісне, заготовлює цілющу ягоду для власних потреб.
– Беру два-три відра щороку, – каже. – Для нашої сім’ї
вистачає. Домашні найбільше люблять чорничний компот, але варю і варення, і з
цукром перетираю. Морозильній камері цю ягоду не довіряю, хоч багато хто на
зиму її заморожує. Я радше сушу, аніж заморожую.
Разом із нею цілющу ягоду бере Валентина Перванчук із невісткою Тетяною та
двома онуками – Уляною і Назарком. Хлопчик зовсім маленький, рочків два від
роду, рученятами перебирає листячко, солодкі ягоди тягне до рота.
І ми дали поклінець, мов які велетні нахилилися над малим
світом, крізь чорничне хащовиння бачимо мурах та всіляких жучків – ймовірно, її
садівничих. Їм стягти сонячну ягоду з
верховіття – не сила. Хіба сама впаде. А ми заявляємось ось так
непрохано-негадано і цупимо їх врожай. Ягоди схожі на великі чорні м’ячики. Іноді
їх оберігають полчища комарів, але в цю підобідню пору армія малих пискунчиків
спить.
– Мені розповідали про жіночку, яка в день назбирувала
50-60 літрів, – кажу. – Чи можливо таке?
– Чому ж ні? – роздумує котрась. – Моя знайома вже цього
літа назбирувала на 600 грн. Сім’єю можуть заробити 5000-6000 грн за день.
– А ви скільки назбируєте? – запитую.
– Літрів десять-дванадцять.
– Я назбирував торік ще сім, – зізнаюся, – але дуже
втомлювався.
– Діти наших знайомих на втому не зважають, – усміхається
на те пані Раїса. – Як тільки достигають чорниці, біжать до лісу. Там їх
зарібок. Старшенький – шестикласник Миколи Мельник – цього року за день
назбирав ягід на 560 грн., а його молодший братик-другокласник здав чорниць на
260грн. Не кожен дорослий стільки заробить. Тільки б не
лінувалися до лісу зайти: там гроші під ногами розкидані.
З чорницями печуть смачні пироги, варять вареники, чув,
за кордоном, навіть роблять фарбу для автівок. Все ж найбільше цінують її за
цілющі властивості: помічна від усіх хвороб. Особливо ж цінна для тих, у кого
негаразди із зором. Хоч чорничні варення і компоти – так само поживні, корисні
і популярні. Одна маленька ягідка, якщо правильно вживати, може замінити велику
аптечну таблетку
за кільканадцять гривень. Все більше її скуповують іноземці, все менше Полісся
вживає для власної користі. Втім, для багатьох людей саме літній ліс дає роботу,
прожиток, ліки: владі не потрібно ні робочих місць створювати, ні про соціальні
та пенсійні зобов’язання дбати. Цьогорічні заготівельні ціни супроти торішніх
виросли майже удвічі. Якщо на початку чорниці скуповували по 20-22, то тепер і
по 28-35. На імпровізованих придорожніх торгунчиках за літрову банку просять
тридцятку, на луцькому базарі кілограм чорниць продають за 40 грн. Журналісти
встигли вже наректи цю ягоду чорним золотом. Як би не дивно це звучало, але
останніми роками вона все більше тисне на курс гривні, євро і долара. Якщо у
Південній Америці та Африці кавові зернята є своєрідним неформальним «золотовалютним»
гарантом, а в Україні цю роль перекладають на пшеничні зернятка, то в Поліссі
таких властивостей віднедавна набула чорниця.
Але мало хто знає, що найбільша її цінність – це
«працьовитий характер». Вона створює справжні ягідні джунглі – маленький ліс у
великому, де добре почувається бджола, мураха, комарик, пташка. Безцінний вплив
її на лужно-кислотний баланс грунтів. Чорничні джунглі у спекотну пору
убезпечують ліси від пожеж, у морозну – від надмірного промерзання грунтів.
Якщо порівняти «чорничні деревостани» з борами, гаями, дібровами, можна знайти
певну закономірність – вони у тисячу разів менші зростом. Їм притаманні і в
тисячу разів зменшені властивості великолісся. Хоча за своїми цілющими
властивостями можуть у стільки ж разів перевищувати помічну силу лісу на
людину. У чорничників є більш великорослі родичі – зокрема лохина. Вона, а ще
багно, папоротеві наводять на думку, що у прадавні часи існували ще більш рослі
види «іншолісів» (передкущовий ярус), про які, на жаль, ми можемо лише
здогадуватися. Основна функція зеленокроння – фотосинтез: вони чи не єдині
здатні «переробляти» видиму сонячну й, вочевидь, невидиму космічну енергію з
користю для Землі, вживлюючи в подальшому цю «манну небесну» в енергетичний
ланцюжок еволюційних процесів. Втім, існує версія, що великий ліс – це тільки
щит, захисний скелет більш важливих природних органів, серед яких й оте
маленьке чорничне лісовисько. Плодовите і щедре. З гектара можна зібрати
120-1200, а подекуди й усі 1600 кг цілющих ягід (це залежить від лісорослинних умов, деревостанів, погодних
умов, вегетаційного періоду і навіть
бджолиних гостин – останні за день можуть принести у вулик до 2,5 кг меду, а з
гектара зібрати від 30 до 80 кг і, запилюючи, збільшити врожайність чорниць у
1,7 раза). Яка зараз реальна площа ягідників в Україні, мабуть, ніхто з
упевненістю не скаже. Чорничних же справ міністерства нема, відповідно й
статистика приблизна. Вікіпедія, наприклад, зазначає, що площа лісових насаджень чорниці сягає 40 тис.
га і тільки на Поліссі щорічно можна заготовляти в середньому до 30 тис. тонн
ягід. Втім, в одному ДП «Маневицьке ЛГ», яке має 52 222 гектарів
лісоугідь, ягідники облюбували понад дві їх третини. І врожай тут цього року
добрий. Принаймні чорниць (за
таблицею «Ліміти використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних
лісових матеріалів та здійсненні побічних лісових користувань на території
області на 2014 рік» заплановано заготувати 4873 тонни ( всіх же різних ягід –
лохини, ожини, малини, горобини звичайної, журавлини, бузини чорної, брусниці –
7801 тонну). Дозволений ліміт заготівлі чорниць тільки у Маневицькому районі ( ДП
«Маневицьке ЛГ» – 117 тонн, ДП «Поліське» – 245 тонн, ДП «Колківське ЛГ» – 68
тонн, ДП «Городоцьке ЛГ» – 49 тонн, ДП «Цуманське ЛГ» – 10 тонн) – 489 тонн.
– Чи впливають лісівники якось на чорничники? – запитую у
головного лісничого ДП «Маневицьке ЛГ» Олександра Чернишена. – Доводилося
читати, що вчені працюють над
поліпшенням стану дикорослих ягідників: раз на чотири роки проводять омолоджувальне
обрізування і вносять невеликі (до 45-80 кг) дози мінеральних добрив, підсівають
або підсаджують у зріджені плантації кущики, кореневі чи стеблові живці і
навіть пов’язують перспективу цього «айболитя» із окультуренням і селекційною
роботою.
– Ми їх не висіваємо і не підсіваємо, але всіляко
сприяємо, щоб ягідники якомога більше обживали наші ліси, – каже Олександр
Анатолійович. – Звісно, природним способом. Задля цього намагаємось вести
просвітницьку роботу з кожним збирачем ягід: просимо відмовлятися від щіток та
гребінок, бо ж листочки обшморгуються і ягідники потім хворіють, також не смітити,
берегти ліс од пожеж, словом, дотримуватися правил поводження у лісі. Навзамін, сільські люди теж вимагають від нас
на ягідних місцях не проводити суцільних рубок – головного користування,
лісовідновних і суцільно-санітарних. І ми змушені йти їм назустріч.
Чорничники вже подекуди корегують лісівничі програми, відстоюючи
сторічні деревостани. Дп «Маневицьке ЛГ» має десять лісництв, у кожному є
чорниці, лохачі, бруслина, малина, ожина, а ще гриби, лікарські трави, горіхи…
Чорниця дає стабільний врожай, а відтак і людям прожиток, тож значна частина
мешканців довколишніх сіл тепер у лісі.
Маневицький район, де половина лісових площ – рукотворні
новолісся, тепер вважається одним із найбагатших на чорницю, яка облюбувала понад
дві третини угідь. І хоч ця космічна гостя найбільше полюбляє сирі борові
місцини, її можна зустріти і в інших типах лісів, на більш високій місцевості.
Лісівники зумисне її не відтворюють, але цим займається природа: мурашки, комашки,
жуки, птахи, навіть звірі. Не кажучи вже про невидимих духів лісу –
вітри-легкодуви і буремники. Це нам тільки здається, що все саме росте для
нашого блага, насправді, щоб виплекати «чорничні джунглі», трудиться велика
армія малих невидимих садівників. Тільки завдяки лісовим ягодам і можемо уявити
цю карликову працьовиту і, до речі, благородну цивілізацію. Щоб велике дереволісся «подружилося» з
маленькими чорничними хащами, на думку інженера лісових культур ДП «Маневицьке
ЛГ» Івана Пацаманюка, потрібно до тридцяти п’яти років, на вирубках
відновлюються за 5-7. Самі плантації без великого лісу ростуть неохоче. Хоча й відомий
культурний сорт північноамериканської лохини – у Ростані Шацького р-ну він забезпечив
роботою всю округу.
В останні роки «чорничні ліси» Волині (а вони ростуть
здебільшого у поліських районах – авт.) реально змагаються з найціннішими
деревостанами, які за лісовою наукою досі вважаються «лісовим урожаєм», і за
державний бюджет. Станом на 1
листопада 2010 року до місцевих бюджетів Волинської області надійшло 2,1
мільйона гривень платежу за збір ягід, грибів та горіхів, або майже вдвічі
більше як 2009. 2011 р. у Волинській облдержадміністрації звучало припущення:
«…закупівельну
ціну на чорницю сформує ринок у період заготівлі, але за даними експертів, вона
буде не нижче 15 грн/кг, а податок з кілограма в такому випадку коливатиметься
в межах 2,60 – 2,70 грн».
2012 р. до місцевої казни надійшло вже таких податків і
зборів 9,6 млн грн. «Протягом січня-травня 2014 року до
держбюджету сплачено 3,5 мільйона гривень збору за спецвикористання лісових
ресурсів, – зазначає прес-служба ГУ Міндоходів
у Волинській області.
– Це на 1
мільйон гривень більше, як торік.Тим часом, місцеві скарбниці поповнилися 6 мільйонами гривень
збору, а це на 2,2 мільйона гривень більше проти аналогічного періоду минулого
року».
Кожен кілограм чорниці цього року «дає»в
бюджет 0,4291 грн…
Усі ж підприємства лісогалузі торік внесли до державного
та місцевих бюджетів 32,5 млн грн та сплатили 29,3 млн грн єдиного соціального
внеску. За І півріччя 2014-го відповідно 20,8 млн. грн. та 16,2 млн. грн. Варто зазначити, що на підпорядкованих ВОУЛМГ підприємствах хлібчик своїм сім’ям торік заробляло 1583
особи, тепер понад 2 тис. працівників. Це по всій області – на третині площ,
які займають ліси. На поліській частині у ці літні місяці реально трудяться від
5 до 20 тисяч дорослих і маленьких громадян, які через систему механізмів
годують і свою українську державу. Виходить, що влада обкладає податком кожен
кущ чорниці, як це за Сталіна було з фруктовими деревами. Ні ж бо, сама чорниця
податків не платить. Не вимагають їх і з працьовитих збирачів. Але цей податок
закладається державою у обов’язковий податковий збір із бізнесмена, звісно, за
рахунок праці збирачів. Якщо переробкою деревини легально і нелегально
займається «великий розум держави» і ціла індустрія, то недеревним ресурсом –
рідкі структури і то дуже неохоче. Цілюща ягода вже і в космосі побувала, а
держава й досі не спромоглася створити перспективних технологій, які б
дозволили ягоді послужити більш ефективно. Чому так?
– Кілька років тому ми переробляли 300 кілограмів чорниці,
торік – 2 тонни, – каже начальник консервного цеху ДП «Маневицьке ЛГ» Галина
Зінич. – Цього року ця кількість збільшилася до 2 тонни 300 кілограмів. Могли б
освоїти і більше, але дуже виросла закупівельна ціна, відповідно здорожується і
собівартість виготовлюваної продукції.
Втім, найцінніше, на наш погляд, навіть не харчове, а
«лікарське» призначення досі залишається за межею державних інтересів. Ми
відкрили аптечні шлюзи для дорогого імпортного потоку, не дбаючи за власну
фармацевтичну продукцію, зокрема, з перевіреної віками лісової аптеки. Нема
жодних державних конкурсів, грантів, гарантованих фінансових вливань на
осмислення можливого найкориснішого використання чорниці, аби отримувати
подаковий збір не з врожаю, а з високоточних технологічних і головне потрібних
людству речовин, елементів, властивостей. Жоден український філософ ще не
глянув на лісове утворення, як на живу багатоступеневу фотосинтезову
енергосистему, квінтесенцією якої є мурашник, ягода, гриб, легендарний цвіт
папороті, якого ніхто не спроможний вловити. І до речі, жодної непотрібної і
аморальної речі ліс, на відміну від людини, не зрощує.
…На ці мої роздуми десь угорі озвався далекий грім. Дуже
тихо, мов би кашлянув. Мов би погоджувався чи злегка дискутував з моїми
роздумуваннями. І його одразу почули збирачки ягід, заспішили:
– Ми ж зранку сіно перевернули! Вже підсушилося, треба
поспішати, завчасу згребти, аби дощ не намочив.
– А скільки там сіна?
– Близько гектара…
– Отак прямо з дітьми й поїдете гребти? – дивуюся.
– А діти з нами скрізь. Змалечку звикають до всякої
роботи. Полоття, збір ягід, домашнє прибирання, прання, приготування їжі,
пастушкування, гребіння сіна, а там підоспіють косовиця та оранка… Цього всього
нас навчали діди-прадіди, наші батьки, від нас переймають діти. Ягідка
призвичаює до праці, слухання лісу, його птаства… Коли і звір на очі покажеться
– їжачок чи білка, лис чи заєць, вовків зараз нема. Пальчики вчаться
спритності, а від них і розум, кажуть вчені, розвивається. У містах за
«пальчикову терапію» батьки платять гроші, а тут вона безкоштовна, ще й ліс у
подаруночок ягоду чи гриба дасть. А подивишся на гілочку, що хвалиться
добірними ягідками, й самому хочеться бути на неї схожим, зродити корисний плід
для людей. Хай це буде добрий вчинок, насіяні квіти чи посаджений сад,
збудований дім… За це ж вчишся цінувати і ягідник, і людину. Ось я кожну
гілочку легенько рукою притримую, листочки одгортаю, ягоду випрошую, щоб і
наступного року, як я чи хтось із моїх діток прийде, пригостила щедро.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора:
збирачі чорниць; маневицькі переробниці ягід.