Народжується дівчинка у
родині – яскравіше сонечко сяє. А підростає донечка – і стає всім першою
помічницею. Ознакою того, що дівча готове допомагати неньці, була заплетена
коса… Древній український обряд закосичення відтворили нещодавно у дошкільному
навчальному закладі №5 м. Луцька «Пізнайко» (завідувач – Ніна Матвіюк).
Традиція сягає корінням у
глибину віків, але є справді українською. У наших предків існувало повір’я, що
коли в родині народжувалася донечка, її не можна було стригти. Мовляв, саме у
довгому волоссі – запорука здоров’я та сили. Неспроста ж існують магічні
обряди, які для того, щоб спричинити лихо людині, передбачають спалювання волосся,
зібраного з гребінця. Отож і не заплітали дівчинку, аби ніхто волосся її не
зміг зібрати. Бігали дівчатка з розпущеними косами, тішили батьків, росли… А
коли до 6 чи 7-річного віку доростали, наставав час для закосичення. Мати
благословила доньчину косу, вплітала у неї яскраву стрічку. Тепер дівчинка
вважалася помічницею. Перше закосичення проводили влітку чи восени і проводили його
в оселі тієї жінки, у котрої найбільше доньок.
Тож аби дійство було багатим
не тільки на кольори (всі ж були у вишиванках), а й на емоції, малята із групи
«Барвінок» ДНЗ №5 вивчили чимало українських пісень: і про Гриця лінивого, і
про Марійчині кучері… Дівчата охоче просили до танцю хлопців, а ті у відповідь
доводили, що дівоча краса – то справжня коса. Й навіть дорікали за обрізані
кучері.
Згодом помічниці взялися
змагатися, хто краще вміє стола накрити чи ліжечко застелити. А наостанок
неньки благословили своїх красунечок і в розплетені коси вплели червоні, мов
мак стрічки… Носити їх тепер дівчатам і квітнути.
Олена ЛІВІЦЬКА.