Збираючи матеріал про історію волинського футболу,
наштовхнувся на фото 30-х рр. минулого століття. Переді мною – дев’ять
усміхнених елегантно одягнених молодих чоловіків. Фотограф зазнімкував їх у
центрі Луцька, де зараз перехід від універмагу до готелю «Україна».
Ця світлина має безпосередній стосунок до історії
волинського спорту часів довоєнної Польщі. Ці хлопці – футболісти Луцької
команди ПКС («Поліційний клуб спортовий»), яка була лідером окружного
футбольного союзу. Ось склад ПКС 1930-1935 рр.: воротар Віктор Должанський,
захист – Суходольський, Мазур, Пятровський, півзахист – Савицький, Гавр,
нападаючі – Беренда, Косяр, Леонід Молчановський, Мирослав, Михайло Зеленов
№10, Василь Ведмеденко №11, Піршель. Про непрості долі декого з них хочу
розповісти завдяки тому, що їхні рідні і близькі донині мешкають у Луцьку, тож
поділилися спогадами та фото.
Почнемо із найзнаменитішого досвідченого гравця –
нападаючого Михайла Зеленова. Якось на матчі луцької «Волині» в сезоні
2012-2013 рр. ми із сином Зеленова – Ярославом – зустріли старого вболівальника
пана Шумука, який хлопчиком бігав подивитися гру ПКС. Отож він нам сказав:
«Добре пам’ятаю твого батька, то був файний правий лончнік, зацєнтий, острий
нападник». Вільнюській команді «Маккабі»
він уже на другій хвилині в падінні головою забив гол». Ярославові Зеленову цей
вислів запам’ятається на все життя як вияв шани до футбольного таланту його
батька.
Потім футболіст Зеленов служив у Польській армії, воював
у 1939-му, був у німецькому полоні на сході Німеччини, згодом став учасником
бойових дій у рядах Червоної армії, отримав важке поранення в руку, яку від
ампутації врятував австрійський хірург. Спортивну діяльність у післявоєнні роки
продовжив як арбітр.
Далі розглядаю фото. Ось присів воротар команди Віктор
Должанський, рідний брат Данила Должанського, артиста, якого називали
«волинським соловейком». Про його долю мені розповів племінник Євген
Должанський. До війни Віктор – кращий захисник футбольних воріт ПКС, згодом –
німецький полон, втеча з табору у Франції. Завдяки борцям руху опору перетинає Ла-Манш
і потрапляє в Англію. Там і залишається. В 1974 р. приїжджає до Луцька, щоб
зустрітися з рідними.
Ще один славетний футболіст зі світлини (третій справа) –
Леонід Молчановський, усе життя якого було пов’язано з футболом. Вишуканий
костюм, краватка, сяюча посмішка. Уродженець Дубна в 16 років дебютує в
першості Волинського воєводства за місцеву команду «Сокіл» і відразу забиває
два голи. Потім декілька років захищає рівненську «Погонь». В середині
тридцятих – ведучий гравець луцького ПКС. Із 1937-го Леонід Серафимович – на
берегах Балтики в польській Гдині, кращий нападаючий команди «Балтика», гравець
збірної робітничої команди Польщі, грає проти Бельгії, Голландії. Його хочуть
бачити в складі «Полонії» (Варшава), у Львові. Він повертається в Дубно і в
1940-1941 рр. знову виступає за дубнівський «Сокіл». Війна кидає його на
Забайкалля, потім Молчановський повертається на батьківщину. Згодом його
командами були рівненський «Локомотив» і луцьке «Динамо». Для мене цей
футболіст був найулюбленішим гравцем «Динамо», бо в будь-яких ігрових ситуаціях
міг прийняти м’яч і точно пробити під перекладину воріт. Коли шкіряний
потрапляв до нього, ми, ще хлопчаки, гукали що є сили: «Льодек, Льодек!».
Леонід Серафимович підготував таких відомих гравців, як В. Дударенко – ЦСКА, А.
Васін – «Шахтар», Т. Примак – «Динамо» (Київ). У грудні 2013-го спортивна
громадськість м. Рівне та родичі відзначали століття від дня народження цієї
талановитої людини.
Шкода, що про долі інших не знаю нічого. Можливо, хтось
із читачів упізнав когось і може розповісти? Тоді пишіть на адресу редакції або
на електронну скриньку «Волинської газети».
Георгій
ФЕССАЛІЙСЬКИЙ.