Іваничівська артистка мріє вчитися у Поплавського, а грати – як Галкін.
Героїня сьогоднішньої публікації – не просто красуня і розумниця. 11-класниця
іваничівської гімназії – ще й не абиякий
талант! Тому на сцені Оля почувається – як риба у воді. Навіть прізвище має
відповідне – Рибка. «Ще би удачу і – на Київ! – каже дівчина. – В інститут
Поплавського». Але зараз основна увага – науці. Бо кількість балів, набраних під
час ЗНО, якраз і визначить Ольжине майбутнє. І не тільки її. Бо ж раптом серед
відомих українців колись опиниться ім’я іваничівської школярки?!
У кожного з нас є хист до якогось заняття. Одні стають віртуозними водіями,
інші – славними кулінарами. А в Олі Рибки є хист до жарту і фотографії. Котрий
із них перейде у професію – поки не ясно. «Та й навіщо цим перейматися? – розмірковує
дівчина. – Треба радіти з того, що вже маєш». А має юна співрозмовниця дружний
клас, веселу КВН-команду і бажання виступати.
– Артисткою я ще з дитинства була. Мама досі згадує, як відвела мене у
перший клас і вже через тиждень я почала їй сценки зі шкільного життя
показувати. Рідні від душі сміялися, коли імітувала вчительку: її слова, ходу,
жести, – пригадує Оля.
Із часом глядацької аудиторії в Рибки побільшало. На перервах дівчина
смішила цілий клас. А з минулого року в колі її шанувальників – уся гімназія. Адже
Олю стали запрошувати і на шкільній вечірці виступити, і брати участь у
гумористичних турнірах: від районного до обласного рівнів.
– Спершу я тренувалася на вчителях. Ну, тобто їх копіювала, – сміючись,
продовжує оповідачка. І що цікаво: пародіювала тільки тих педагогів, до яких
мала симпатію.
– Якщо із якимось учителем стосунки «не ахті», не хочу в такого
перевтілюватися. По-перше, душа не лежить. По-друге, він може дізнатися і ще
гірше ставитися. А мені проблеми нащо?
Ось так, потренувавшись на вчителях, дівчина стала пробувати себе в інших
образах: ворожки, бібліотекаря, зірок естради.
– Все якось випадково вийшло, – продовжуємо бесіду. – Наш клас готувався до
конкурсу «Анумо, дівчата». Мене запросили в команду. Погодилася. А потім, уже
після виступу, і друзі, й учителі хвалили: «Молодець! Класно зіграла! Ми навіть
не очікували». Бо на репетиціях, коли чесно, не старалася. А от як на сцену
вийшла – виклалася на всі сто!
І з того часу виступи захопили настільки, що дівчина всерйоз почала
задумуватися про вступ на театральне.
– Як актор перепробувала себе в різних образах. Але найбільш комфортно почуваюся
в комічних. Наприклад – Вєрки Сердючки. Тому хотілося б таку професію здобути,
аби не просто виступати, а людям настрій піднімати (тільки не в цирку чи
ляльковому), – зауважує. – В цьому плані моїм кумиром є Максим Галкін – артист,
який відтворює і рухи, і голос. Справді є чого повчитися.
Реалізувати такі плани в дівчини – всі шанси. Адже, крім артистизму, 11-класниця
має ще й непогані знання.
– Я не відмінниця, але вчуся нормально, – скромно каже Оля, в котрої
середній бал – 10,4. – Серед шкільних предметів найбільше люблю українську мову
та літературу, англійську (тільки не граматику). Ще подобається математика
(якщо добре зрозумію тему). Зараз на уроці історії Другу світову вчимо – теж
цікаво.
Словом, спектр уподобань у гімназистки широкий. Хоча поза конкуренцією,
звісно, сцена. А ще – фотозйомка.
– Створенням світлин захопилася з років 12-ти. Підштовхнули до того
соціальні мережі, – провадить Оля. – Спершу просто переглядала, скільки класних
фотографій люди викладають. Дивувалася: наскільки майстерно знято. А потім
подумала: «Якщо інші можуть, то я чим
гірша?». І – почала пробувати. Дебютні світлини виходили, звісно, смішними:т то
руки-ноги людям на фото «пообрізаю», то забагато «повітря» над головами залишу.
Словом, училася дівчина методом проб і помилок. Чимало інформації вишукувала
в тому ж Інтернеті. Навіть on-line уроки брала. І результати не забарилися.
– Сама до себе я дуже критична. Але друзі кажуть: мої фотороботи їм
подобаються. Дуже часто, коли хочуть якийсь креативненький знімок у соцмережі
викласти, відразу до мене звертаються. І тоді починаю думати: чим би то народ
подивувати?
Творчий процес для Олі – штука не проста.
Бо якщо навмисно сісти й мізкувати – Муза кудись утікає. А буває, ідеш
зі школи і бац – придумала!
– Тоді відразу телефоную друзям, вони приходять, і я керую: як сісти, куди
дивитися, що уявляти. Словом, прикольненько виходить, – каже гімназистка.
Як і варто було очікувати, найбільше дівчина любить «фоткати» людей. Хоча є
серед її робіт і квіти, і домашні улюбленці. Якщо йдеться про пейзажі, то
природу Рибка любить фіксувати восени. «Мабуть, тому, – міркує, – що кольори
кругом яскраві». А от що не подобається – так це зима.
– Якесь таке сіре все, похмуре. Хоча, можливо, вся справа у фотоапараті.
Адже професійного я навіть у руках не тримала. А власного взагалі ніколи не
мала. В батьків не раз просила: купіть. Але моє бажання поки що не збулося… –
зітхає співрозмовниця і все ж не полишає думки: із часом (коли виросте і стане заробляти) таки придбає
«суперпушку»!
– У планах (якщо не вступлю на театральний) – фотостудію відкрити. Захочуть
люди класні фотки на пам’ять мати – будуть до мене звертатися. Бо не знаю, як
інших, але мене від шаблонних знімків аж нудить. Прийде, скажімо, весільна пара
– їх садять, голівка до голівки, рука в руку – хіба це цікаво? – риторично
питає дівчина. – В мене такого точно не буде!
А от що буде – покаже час. Бо навіть у свої 16 Оля розуміє: театральний –
це журавель у небі, тому треба й за синицю в руках подумати.
– Я вже з рідними радилися, на який факультет (як запасний варіант)
документи подавати. Мама каже: вибирай, до чого душа лежить. А я, зізнатися, ще
не придумала. Бо працювати юристом чи перекладачем – це нудно. Хочеться, аби
робота була цікава і не дуже «напрягала». Може, менеджером якимось. Не знаю… Словом,
– підводимо риску нашої розмови, – пройду незалежне оцінювання, а там видно
буде.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.