Як поживає «кучмівська» школа?

Альма-матер, якою гордяться.

Одна з кращих шкіл Камінь-Каширщині –
загальноосвітній навчальний заклад у с. Раків Ліс. За школою, що збудована 98-го,
закріпилася назва «кучмівська». А все тому, що будувалася «під патронатом»
тодішнього Президента Леоніда Даниловича фактично за рік. Але легка, вочевидь,
рука у Президента Кучми.

Поки
горить свіча…

Уперше
раковоліська школа вразила мене однією світлиною: хтось із колег поширив у
одній з соціальних мереж фото школи у День пам’яті жертв Голодоморів в Україні.
Смеркало. А в кожному вікна чималого двоповерхового сучасного шкільного
приміщення майоріла свічечка… Що там казати: не кожен, перебуваючи того дня вдома,
зголосився запалити свічу пам’яті за жертвами сталінських Голодоморів та
репресій. А тут – уся школа. І здавалося, вона на тій світлині є форпостом
українського духу… в далекій волинській глибинці.

«Ми
проводимо дуже багато акцій, бо переконані: школа має жити. Вона не повинна
стояти осторонь суспільних реалій», – зізнається заступник директора з виховної
роботи Валентина Борсук. Її теж, до речі, можна назвати шкільною знаменитістю,
бо ж, як з’ясувалося, на своїй посаді Валентина Мойсеївна працює вже 30 (!) літ поспіль.

У
с. Раків Ліс заведено вважати, що найвагомішою подією епохи кінця ХІХ – початку
ХХ ст. стала поява у 1817 р. школи (де мали навчатися тільки діти заможних
селян) та Дому людового (по-теперішньому – клубу). І ніхто тоді не знав і не
відав: коли до Ракового Лісу «добиратиметься» ХХІ ст., знову саме будівництво
школи розпочне нову сторінку в літописі населеного пункту. Так склалося (і,
напевне, випадково), то без Кучми тут не обійшлося. Раковоліська школа назавжди
лишиться «Кучминою». Бо якби він не приїхав подивитися на наслідки руйнівного
буревію на Камінь-Каширщині у 1997-му, якби не прибув у Раків Ліс, якби хтось з
місцевих не згадав про знищену школу…,
не було б її. Зопалу Президент пообіцяв на наступне 1 вересня відкрити в селі
новий навчальний заклад. Думаю, ніхто йому тоді не повірив. І відкриття було.
Через рік. Тільки без Кучми. Славному шкільному колективу на чолі з Олександром
Кузьмичем нові стіни стали стимулом до ще кращої роботи: у школі завирувало
життя.

Взяли
курс на здоров’я

Як
нині почуває себе знаменита освітня установа? А нині вона знаменита аж ніяк не
Кучмою, а гарними досягненнями. У колективі 64 педагога. Є серед них –
переможці численних професійних конкурсів. Кожен другий вчитель має досвід
успішної участі у традиційних для освітян змаганнях з творчої
майстерності. Майже 5 сотень учнів та ще
й понад три десятка п’ятирічок при школі навчаються: у місцевому дитсадку дуже
тісно, тому й знайшли раковолісці саме такий вихід із ситуації. Сільська
альма-матер, за результатами учнівських здобутків, – на перших сходинках в
районі.

«Усе
те, що відбувається в світі – під силу виконати нашому колективу, – каже
Валентина Борсук так, що заперечень не виникає. – На сьогодні створений ініціативний, творчий,
компетентний вчительський колектив. В умовах сільського життя, в глибинці –
такі умови, як у нас, це ексклюзив. Але не дивіться на приміщення. Це ще не
запорука того, що школа живе. Все залежить від того, який учитель. У нас кожна
класна кімната дихає учнем і вчителем. Нема розкоші. Це не головне. Головне –
вчитель. Але важливо забезпечити йому такі умови, щоби він міг вчити. Ми
навчаючись, виховуємо дітей».

Від
сотень інших сільських шкіл Волині ця відрізняється тим, що має статус «школи
здоров’я» і навіть внесена до Національної мережі шкіл сприяння здоров’ю. Що це
означає в реаліях? Установа обрала курс на здорове покоління, тобто увесь
абсолютно навчальний процес спрямований на те, аби учні зростали міцними і
фізично, і духовно. Абсолютно кожен предмет викладають у світлі саме цієї
концепції.

Власне
господарство і до 2-х тисяч вазонів!

«Школа
здоров’я» – не єдина родзинка навчального закладу. Є й інші…

Йдемо
просторими шкільними коридорами з Валентиною Мойсеївною, і поки вона проводить
коротеньку екскурсію, мене повсякчас відволікає наполегливе питання: «Що ж тут
«не такого»?». Бо ж ніби і розкоші, справді, нема. Вся обстановка – виключно за
потребами. І школа – як школа… Аж поки десь збоку від когось із працівників
почула:

«Ми
якось навмисне порахували, то виявилося, що у нас до 2-х тисяч вазонів».

Вазони!
І тому коридори і класи здаються такими живими! А це вже, пояснили викладачі,
місцева традиція і в школі всі люблять, щоб завжди було максимально зелено.

Хорошим
господарником, у першу чергу, є директор закладу Олександр Кузьмич. Чимало літ
він уже на відповідальній посаді. Але, до честі керівника, не заслужив від
земляків поганого слова. Я ще до школи не дійшла, а селяни доповіли: увесь
матеріальний добробут навчального закладу – то його ініціатива і труд. До речі,
цей навчальний заклад має власне агрогосподарство, в якому (щоб мати гроші на
шкільні витрати) вирощують на продаж биків, сіють, садять, збирають врожай.

Отак,
від людини до людини, від сторінки до сторінки й пишеться славна історія «Кучминої»
школи у с. Раків Ліс. Не Кучмою, а волинянами!

Олена ЛІВІЦЬКА.

На фото автора: отакі школи в глибинці.