То
й хата крива…
«Ходіть покажу вам, у якій хаті
пропонують жити сиротам: підлога гнила, все сиплеться, стеля на голову падає»,
– з такими словами звернулася до «Волинської газети» мешканка смт Заболоття
Ратнівського р-ну Наталія Захарченко. Жінка хвилюється за долю двох своїх
племінників Едуарда та Станіслава Захарченків, яким у селищі коштом держави
придбали житло. Дах над головою, зазначає, їм дали, а от довести помешкання до
ладу – нікому. То хто має робити ремонт у хаті для сиріт?
Станіслав
та Едуард Захарченки – уродженці Заболоття. Навчалися у Володимирі-Волинському,
в школі-інтернаті. Як розповідає тітка, батька хлопці ніколи не знали, їхня
мама померла. Цьогоріч держава придбала парубкам житло, бо свого даху над
головою у них не було. Але хлопці на життя ще не заробляють, бо навчаються:
один у столиці, другий у Луцьку. Із
родичів мають тільки дві тітки. У Заболотті живе лише Наталія. Інша, Оксана, –
в Бресті. Але позаяк Наталія сама тулиться із двома малими дітками у найманому
житлі, то допомогти племінникам нічим суттєвим не може. Тому покладає сподівання на владу, яка, каже,
не надто поспішає сиротам зарадити у біді. Так це чи ні?
«Нині
одному – 18, іншому – 21. Держава виділила їм 80 тисяч гривень на придбання
квартири. Хатину їм купили. Тут, в Заболотті, у шестиквартирному будинку.
Приїхала голова райдержадміністрації Лариса Цепух (уже колишня, – авт.), а я їй
кажу: «Допоможіть зробити ремонт, бо тут все аж до підлоги треба замінювати,
адже 10 років там ніхто не жив». Лариса Григорівна ж походила і зробила
висновок, що тут можна жити. Як же ж? Це стара хата! Під підлогою – грибок. Грубка
валиться. Вікна-двері – старі. А надворі?
Бачили, як хліва розібрали? Гору сміття лишили. Хто його має вивозити?
На це все треба гроші. Так само з літньою кухнею: дерево так похилилося на
стіну, що та тріщить. Хто його має зрізати? Отож, я й добиваюся, аби решту
коштів, що були виділені на придбання житла, а не потрачені, нам віддали на
ремонт!» – емоційно говорить Наталія Захарченко.
Оселя,
в якій пропонують мешкати парубкам, – на кілька квартир. Зовні здається
приватною для життя. Біля хати є просторе подвір’я, лежать рештки розібраного
хліва, і старе дерево справді «сперлося» на літню кухню. А от усередині все
трохи печальніше. Жити тут можна, безперечно. Але після добрячого ремонту.
У
день нашого візиту до Заболоття (а було це в грудні), жодної копійки на ці
потреби в бюджетних коморах не знайшлося. Щоправда, напередодні Нового року 20
тис. грн на ремонт соціального житла для Захарченків таки виділили. Щоправда,
тітку «в районі» попередили: державні гроші суворо контролюватимуть. Що змусило
її в сльозах знову звернутися до редакції: «Сказали, що я за кожну гривню
відповідаю, що повинна надати документальне підтвердження всім витратам на
ремонт. А хто мені, звичайній жінці,
дасть такі папери?!» – бідкалася Наталія.
На
що тодішня голова райдержадміністрації Лариса Цепух у розмові з журналістом запевнила:
ніхто проблему з ремонтом на плечі однієї жінки не перекидає. Мовляв,
відповідні служби допоможуть їй закупити будівельні матеріали, необхідні для
того, щоб довести дім до ладу.
Селищний
голова Василь Головій запевнив, що проблеми цієї сім’ї знає і рада намагається
їм допомагати, хоч сам він із хлопцями ніколи не спілкувався, бо вони у
Заболотті бувають рідко: «Але хату їм придбали, виділили гроші на ремонт. Там
закуплено пісок, цеглу, пінопласт».
У
відповіді на запит редакції в службі у справах дітей Ратнівської
райдержадміністрації зазначили, що Станіслав Захарченко навчається у Київському
технікумі готельного господарства, а його брат Едуард – у Нововолинському ПТУ №11.
До речі, сироти – «на повному державному утриманні». Мати офіційно відмовилася
від них. Рішення про купівлю їм соціального житла було прийняте виконавчим
комітетом Заболоттівської селищної ради у вересні минулого року – за
клопотанням служби у справах дітей. Вартує помешкання 54 тис. 500 грн: «Згідно
з актом обстеження соціального житла від 17 грудня 2014 року за адресою вул.
Заводська, 19/3, житло розміщене на 1 поверсі одноповерхового багатоквартирного
будинку, складається з двох кімнат та коридору. На даний час житло придатне для
проживання, знаходиться в задовільному стані. На подвір’ї розташована літня кухня,
яка складається з 1 кімнати та коридору, наявні надвірні господарські споруди.
Відповідно до інформації Заболоттівської селищної ради від 18 грудня 2014 року
№270, актом приймання-передачі соціальне житло передане в користування
Захарченку С.С. та Захарченку Е.С. у користування в 2013 році, але після того
вони в селищі не проживають. В інформації зазначено, що рішенням сесії селищної
ради від 25.11.2014 року №30/13 виділено 20000 гривень на ремонт соціального
житла. На даний час ремонт квартири триває», – йдеться у листі.
Ось
і виходить, що сироті селитися – як бідному женитися. У будь-якому випадку
житло має статус соціального, і кожної хвилини може знадобитися іншим
обездоленим дітям, якщо не знадобиться Захарченкам. Є чимало таких, кому від
держави чи громади перепало ще менше благ. Звичайно, якби хлопцям було геть
кепсько, то вони могли б і самі докласти рук, щоб зробити своє помешкання більш
придатним для проживання. Однак слова «на повному державному утриманні» теж мали
би щось означати…
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
