Зустрівшись із Ніною Бочаровою –
заступником директора Луцької міської централізованої бібліотечної системи, зробила
для себе відкриття: сучасна книгозбірня може стати центром спілкування, місцем,
де можна навчатися різних видів образотворчого мистецтва, рукоділля і просто
провести вільну годинку за переглядом улюбленого фільму. Вжила слово «може»,
тому що тільки такі небайдужі люди, як Ніна Іванівна, здатні перетворити
сповнений підкресленої тиші заклад на пульсуючий життям організм. Слухаючи Ніну
Іванівну, дивувалась її невичерпній енергії, вмінню створювати і реалізовувати
безліч цікавих проектів.
…Закінчивши
Луцьке училище культури (нині це училище мистецтв ім. Стравінського), чорноока
юнка Ніна займалася лише обробкою та
комплектуванням дитячої літератури. Але бажання досягати більшого підштовхнуло
її до вступу у Рівненський інститут культури. Провчившись на бібліотечному
факультеті, Ніна очолила методичну роботу в бібліотечній системі Луцька.
Завдяки творчому підходу, постійному пошуку цікавинок, Ніна Бочарова разом із
колегами створила тут міні-світ із безліччю корисних пропозицій не тільки для
дітей, але й дорослих.
Пропрацювавши
понад 30 років методистом, вона змінила свою посаду. Вже понад 6 років Ніна
Іванівна очолює центральну бібліотеку для дітей, де працює дружний колектив із
7 чудових жінок. Переступивши поріг бібліотеки, можна вибрати «свою територію»,
як висловилися працівники закладу. Наприклад: хочеш почитати в усамітненні –
будь ласка! Хочеш пограти в настільні ігри – нема питань! А можеш просто прийти
з друзями і разом засісти за комп’ютери, розпочавши спільну гру. Любиш малювати
– розвивай свої здібності в художній студії «Мальованка». Причому для дорослих
також є навчання під керівництвом дипломованого художника.
Зустрічі
з письменниками Волині і сусідніх областей, різноманітні конкурси, екскурсії,
вистави лялькового театру «Соняшник» роблять дозвілля дітей не тільки цікавим,
але й надзвичайно корисним.
Віднедавна
працівники центральної бібліотеки для дітей запропонували відвідувачам скористатися
послугами бібліоняні. «Це не в барі біля себе дитину тримати! – наголошує Ніна
Іванівна. – Батьки спокійнісінько можуть відпочивати, а своє чадо лишати у нас.
Дитина і доглянута буде, і цікаво проведе час. А школярі тут можуть ще й
домашні завдання виконувати. Поруч завжди є кому допомогти».
Слухаючи
Ніну Бочарову, відзначила, що працівники бібліотеки не тільки зацікавлюють книгою,
а й допомагають виявляти та розвивати юні таланти. Ще й усіляко демонструють
досягнення своїх підопічних, тим самим стимулюючи в них бажання працювати на
результат. Наприклад, у салоні-магазині «Галерея мистецтв» репрезентували
роботи учасників студії «Мальованка», на конкурсах читців нагороджували
грамотами юних декламаторів.
«Приємно,
коли вдається скеровувати навички дітей, – ділиться Ніна Іванівна. – Якось
помітила, що брати Богдан та Леон Назаруки в бібліотеці весь час грають за
комп’ютером. Вирішила залучити їх до участі в конкурсі-змаганні з кіберспорту
(відеоігор), щоб розвинути в них почуття відповідальності та командного духу. А
потім запропонувала їм ходити на комп’ютерні курси, аби вони зрозуміли:
комп’ютер – джерело більших можливостей, ніж просто ігри. І коли хлопчаки через
деякий час похвалилися, що вже навчилися працювати з різними програмами, я була
щаслива».
Під час
нашої бесіди до читального залу зайшла худорлява дівчина. Її сяюча посмішка
була скерована до Ніни Іванівни.
– Ніно
Іванівно, чи можна у вас практику проходити?
– Звичайно,
Тетянко. Тільки узгодь із директором вашого училища.
– Добре,
– дівчина посміхнулась і вийшла в хол.
Ніна
Іванівна лагідним поглядом провела її та пояснила: «Ця Тетяна Тимощук. Вона
хворіє на ДЦП. До дев’ятого класу її світ був замкнений у невеличкій квартирі,
а коло спілкування обмежувалося дідусем та бабусею, а ще вчителькою, яка з нею займалася.
Коли Тетянчин дідусь прийшов до нас, щоб узяти книгу, яку потрібно було
прочитати за програмою, я вмовила його привести онуку. Так дівчинка стала нашою
постійною відвідувачкою. Таню навчали того, щоб її пальчики працювали на
комп’ютері, а згодом вона вже змогла займатися бісероплетінням. Дівчинка
захоплювалася буквально всім, що їй пропонували. Тетянка виявилася дуже
здібною. І коли отримала першу грамоту за участь у конкурсі читців,
присвяченому ювілею з Дня народження Лесі Українки, просто розцвіла. Наступного
року дівчинка з 1 вересня
пішла до школи разом зі своїми
однолітками. Дівчина вже закінчила школу, вступила в училище і здобуває
професію, яку обрала сама, – оператор комп’ютерного набору .
Не могла
не помітити, з якою гордістю розповідала мені Ніна Бочарова про свою підопічну.
Раділа тому, що життя хворої дівчинки набуло змісту, стало повноцінним і
цікавим.
Коли вже
прощалася із заступником директора, в бібліотеку влетіла радісна дівчинка років
десяти і обняла Ніну Іванівну.
– Це
Катруся Плоднік. Вона до нас ходить з другого класу. Та й уся її родина
відвідує наш заклад, – сказала Ніна Іванівна, притуляючи дівчинку до себе.
Я
розчулилася від такої великої любові до дітей, яку випромінювала Ніна Бочарова.
І вкотре переконалася, що й одна людина може багато: не тільки зробити світ
навколо себе теплим та яскравим, а й подарувати його іншим… Одна людина здатна змінювати
долі.
Ірина ШАБАЛА.
