Як отримувати родичам документи щодо смерті тих, хто
став жертвою рашистів на Сході і чиї тіло так і не вдалося повернути?
Доки одні на дивані чекають Перемоги, другі вивтікали
та сховалися в глибокому тилу, замість того, щоб захищати рідну східну землю
від московських головорізів, є категорія людей, яка постраждала найбільше. Вони
втратили своїх родичів, а потім стикнулися з Авгієми конюшнями бюрократії, щоб
померлих визнали померлими…
Журналістка Наталія Дєдова, яка пройшла свій трагічний
шлях пошуку даних про чоловіка та активно працювала з джерелами у нині
тимчасово окупованому рашистами м. Маріуполі , зазначила, що загиблих у місті
можна умовно поділити на кілька категорій:
Перша – поховані російськими військовими. У
такому разі людину треба шукати в базах даних окупантів.
Якщо в людини був паспорт або якесь посвідчення, її
вносили до списку людей, які загинули та прізвища яких відомі. На серпень
2022 року таких імен, за моїми даними, було 87 тисяч. Але це не тільки
цивільні жителі, а й загиблі військові (і українські захисники, і російські
солдати, – авт.)», – зазначає журналістка.
Друга категорія – поховані у братських могилах.
Їх часто робили на місці воронок від авіаударів.
Третя категорія – поховані у громадських місцях.
Після ексгумації таких могил рідні часто можуть не знати, куди перепоховали
людину.
Дуже багато було могил на дитячих майданчиках, тому що
там пісок і легше було копати», – каже Наталя.
Четверта категорія – люди, чиї останки залишилися під
завалами будинків.
Ще одна категорія – люди, тіла яких згоріли. У
таких випадках родичі нерідко просто закопували попіл у місці, яке обирали на
власний розсуд.
Алгоритм отримання свідоцтва про смерть людини, яка
загинула на тимчасово окупованій території, зокрема – під час активний бойових
дій, журналістам газети «Дзеркало тижня» пояснила адвокатка, юристка Центру
стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Наталія
Войнова.
За її словами, відповідно до законодавства України,
зокрема ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів
цивільного стану», підставою для проведення державної реєстрації смерті особи є
документ встановленої форми про смерть. Щоб отримати його, родичі загиблих
на тимчасово окупованих територіях звертаються до українських судів.
«Туди, каже Наталія Войнова, слід подати бодай якийсь
документ, що може вказувати на смерть людини. Хоч він і не є доказом у
класичному розумінні, адже виданий незаконними органами влади, однак суд
братиме його до ознайомлення.
Слід подати до суду заяву про встановлення факту
смерті особи в певний час у певному місці, – радить Наталія Войнова. – Судовий
збір у цьому випадку не сплачується. Після завершення судового процесу заявник
уже може звертатися до РАЦСу й отримувати свідоцтво українського зразка про
смерть. Якщо документ потрібен для вступу в спадщину, суди призначатимуть
додатковий термін – тобто люди зможуть вступити у спадщину, хоча навіть мине
встановлених законом понад 10 місяців з часу смерті», – деталізує «Дзеркало
тижня».
Свідоцтво про смерть потрібне для отримання виплат «по
втраті годувальника» неповнолітнім дітям та допомоги від держави «на
поховання».
Наталія Войнова розповіла виданню, які альтернативи є
для тих, хто не мав можливості поховати рідних або отримати будь-який документ
від окупаційної влади, що стверджує факт смерті.
Можна подавати заяву до правоохоронних органів про те,
що людина зникла, що про неї жодної інформації немає. Вона оголошується в
розшук. Далі, щоби визнати людину зниклою безвісти, подається позов до суду про
це. Щоправда, подати його можна через рік після дати смерті (умовний час, коли
людина зникла чи загинула, – ред.). Щоби визнати зниклу безвісти людину
загиблою, за законом, можемо подати до суду через два роки після закінчення
військових дій, але не раніше, ніж через пів року», – каже адвокатка.
Світлана КОМА.
Ілюстративне фото газети «Дзеркало тижня».