Ми пили каву, розмовляли. Олена Касько із Горохова розповідала, як
вона, корінна лучанка, потрапила у це невеличке містечко, щоби лишитися тут
назавжди. Звісно, причиною цього стало кохання. Зізнаюся чесно: пані Олена
складає враження щасливої жінки.
Вона – серед переможців передплатної лотереї від «Волинської
газети». Приз невеличкий – електрочайник, але ж, як відомо, головне – увага.
Звісно, згадували ми й про те, що жінка не сподівалася, не вірила, не думала й
не гадала. Тому так приємно переконувати людей, що подарунки від нашого видання
– реальні. Варто лише, як в анекдоті, купити лотерею, тобто передплатити видання
і квитанцію надіслати на адресу редакції.
– Я навіть не знала, що перемогла. Мені зателефонувала кума і
каже: «Йдемо до тебе на чай», – пригадує жінка, даруючи милу посмішку.
Олена разом із чоловіком Юрієм виховують двох донечок – шестирічну
Улянку та десятилітню Аню. Звісно, говорили ми й про дівчаток. От Анна,
наприклад, гарно вчиться, може сходу розказати напам’ять дуже багато віршів.
Якось вона навіть склала список: написала назви тих поезій, котрі може
декламувати. Вийшло 180.
– Якось хочу записати все на відео, – каже пані Олена. –
Думаю, їй буде цікаво згодом це побачити.
Уся в маму, подумалося. Бо ще до цього ми з Оленою розмовляли про
її навчання у школі. Вона хоч і не хотіла розповідати, але все ж вдалося
вивідати, що завжди була активісткою. Закінчила музичну школу, займалася
професійними танцями, відвідувала чимало гуртків.
Жінка лише скромно посміхається, мовляв, то ж нічого особливого.
Розповідає про школу, де Аня навчається, – НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – гімназія» м. Горохова. Каже, що там дуже хороші
вчителі, от і рівень знань у діток високий.
Узагалі її, лучанку, переконували, що у таких маленьких
містах із освітою гірше, як, скажімо, у Луцьку. Але вона стверджує:
це зовсім не так. Тож жодної миті не пошкодувала, що колись погодилася переїхати
сюди з обласного центру.
Тепер – про щоденну працю. Олена Касько – фахівець із соціальної
роботи Горохівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та
молоді.
Робота – ну якраз для неї. Бо ж одразу помітно, що жінка має
безмежну душу, любить людей, переживає через чужу біду.
Навіть читачам нашого видання побажала бути добрішими, не
проходити байдуже повз лихо, бо особливо у великих містах ми почуваємося такими
самотніми та замкнутими…
– Насамперед, наш
центр проводить соціально-профілактичну роботу з сім’ями, дітьми та
молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують
сторонньої допомоги. Ми працюємо з дітьми-сиротами та дітьми, які позбавлені
батьківського піклування, особами з інвалідністю, умовно-засудженими, прийомними
сім’ями, сім’ями опікунів та піклувальників. Насправді це дуже різні напрямки:
і профілактичні бесіди у школах, і консультаційна допомога під час оформлення
якихось документів, і нерідко просто психологічна підтримка.
Адже коли ми йдемо в сім’ю і пропонуємо якусь допомогу, це ж не означає, що
родина обов’язково неблагополучна. Наприклад, то може бути сім’я, де є
дитина-інвалід. А взагалі живуть вони цілком нормально та мирно, просто їм потрібна фахова
допомога. Але сім’ї є різні… Звісно, не приховує, що іноді, повертаючись із
роботи, ще вдома обдумує побачене чи почуте….
Мовчимо. Змінюю тему. Запитую про хобі. Олена любить квіти. Навіть
більше – сама робить букети.
– Може, це передалося від мами, – розповідає. – Знаєте, ми жили у
Луцьку в двокімнатній квартирі, але вазонів було ну дуже багато. Два відра води
навряд чи би вистачало їх полити. У мами все було. Вона має таку руку: що не
посадить у землю – приживається…
В Олени ж – велика клумба. Ще зовсім трішки – і вона розквітне.
Жінка зізнається: це забирає багато часу, але позитивний настрій, коли
розквітає рослинка, того вартий.
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.