Єдина на Волині!

Отож, яким він був – шлях до перемоги? Що за ключик підібрала до студентки викладач Лариса Деркач? Якою магією сама дівчина зачарувала журі міжнародного конкурсу ім. Петра Яцика?

Могла би, звісно, красою, скромністю і ямочками на щоках. Могла би – вишуканим мовленням. Та позаяк оцінювання відбувалося «всліпу», то академіків і політиків Оля підкорила інтелектом, любов’ю до рідної мови та вмінням креативно викласти свої думки. Тобто до конкурсу дівчина готувалася все свідоме життя.

– Можна й так сказати, – сміється Оля. – Адже першим моїм наставником була мама, педагог початкових класів. Саме вона прищепила мені любов до слова: друкованого, писаного, живого. Згодом учитель Вадим Миколайович Ройко закохав у рідну мову та історію. А коли я вступила до педколеджу, то викладач словесних дисциплін Лариса Миколаївна допомогла поглибити знання, підказала нові форми передачі думки, – розповідає студентка.

– Але стати кращим знавцем мови серед своїх ровесників в Україні й за кордоном (бо ж до участі запрошується навіть діаспора) – це заслуга насамперед самої Олі, – зауважує Лариса Деркач. – Коли вона тільки вступила на відділення «Початкове навчання», то під час моїх занять із української мови та методики її викладання я зауважила: «В цієї дитини є безцінне – чуття мови». Тобто не просто знання правил написання та пунктуації, а талант відчувати слово так, як композитор відчуває ноти.

Інтуїція Ларису Миколаївну не підвела. Ольга Колбасюк виявилася не просто талановитою, а ще й старанною. Вона не лінувалася постійно саморозвиватися. Кожну вільну хвилину проводила за книгами. Під час занять – наче губка, всотувала кожне слово викладача. Кожну почуту й побачену інформацію ховала у шухлядку пам’яті.  І скільки тих мудрих скарбів береже тепер її мудра голівка, навіть сама Оля, вочевидь, не знає.

Але – повернемося до конкурсу Яцика, котрий засвітив Ольжину зірку.

– У конкурсі знавців української мови я брала участь багато років поспіль. Та коли вступила до педколеджу і познайомилася з Ларисою Миколаївною, отримала стільки знань і віри у власні можливості, що не просто пройшла відбірковий тур і півфінал. Перемога – ось що було моєю кінцевою метою, – як справжній боєць, каже Оля.

Щоб досягнути найзаповітнішого, дівчина (тоді ще першокурсниця) наполегливо працювала. Щотижня по декілька годин займалися з Ларисою Миколаївною. Хоча все одно під час фінальних завдань мандраж був таким, як у спортсменів на олімпійській дистанції.

– Тому я спершу опанувала хвилювання (бо в попередні роки не раз, бувало, через страх допускала «ляпи» й упускала перемогу). Далі виконала завдання, відповіді на які знала достеменно. А потім і складні питання здалися не такими вже й важкими, – пригадує найвідповідальніший етап.

– Втім найбільше балів для перемоги Оля здобула завдяки своєму твору «Немає магії сильнішої, ніж магія слів», – продовжує Лариса Миколаївна. – Щоб підкорити членів журі, вона у творі розвинула тему праукраїнської мови як основи санскриту – «матері всіх мов». Розповіла про магію українського слова – зерна, з якого проросло 250 мов світу! І щире захоплення Оріяною-Україною (а із санскриту назва нашої держави перекладається як «Могутня держава Сонця») не могло залишити байдужими членів журі. 

– Коли я дізналася, що виборола перше місце, була ну дуже щаслива! – пригадує Оля. – Приїхала в село: хто на вулиці не зустріне – вітає. Зрадів перемозі вчитель мови Вадим Миколайович.

– А як потішила Оля Луцький педагогічний коледж! – додає Лариса Миколаївна. – Вона ж стала першою в історії нашого закладу студенткою, котра здобула стипендію Президента України!

Після оприлюднення Міністерством освіти результатів не забарилося й запрошення до Києва, у Національний академічний театр ім. Івана Франка.

– Навіть просто побачити «вживу» Петра Порошенка – і то кортіло поїхати. А тут ще з його рук нагороду отримати! – діляться враженнями співрозмовниці.

Зробити селфі з главою держави волинянки, щоправда, не встигли. Бо Петро Олексійович виступив, привітав і поспішив до інших справ.  А от ближче поспілкуватися з народними депутатами Іриною Фаріон і Юлією Тимошенко, відомим письменником Олегом Чорногузом нагода все ж випала.

Пригадуючи тих, хто приїхав на церемонію нагородження, Лариса Деркач із Олею Колбасюк укотре переконалися: міжнародний конкурс Яцика – це тест на нашу українськість, спосіб формувати свідому націю і позитивний імідж держави, прекрасний шлях об’єднувати українців-патріотів із усього світу.

– Коли 2010 року до влади прийшов Янукович і ми взяли «курс на Росію», Міністерство освіти відреклося від проведення конкурсу, – пригадує Лариса Деркач. – Письменники та науковці забили на сполох, стали обдзвонювати заможних небайдужих громадян – і Ліга українських меценатів таки зберегла конкурс. А як результат – на цьогорічне відзначення переможців завітала українська діаспора з Америки, Аргентини, Всесвітнього конгресу українців, Конгресу українок Австралії. Крім того, іменні стипендії талановитим дітям вручали відомі письменники, громадські та політичні діячі.

А ще приємніше, що в середовищі української еліти належно була представлена Волинь. Оля Колбасюк – за «золоту» перемогу у своїй віковій групі (бо ж до участі запрошуються конкурсанти від дев’яти до 20-ти років). Нагороду за друге місце отримала Інна Смоленська із Луцького вищого професійного училища. А «бронза» міжнародного конкурсу – у шестикласниці Луцької гімназії №14 ім. Василя Сухомлинського.

Втім купатися у вирі слави, зізнається Ольга, нема коли. Триває навчальний рік, нові творчі конкурси та змагання інтелектуалів. А раз так – необхідно працювати й досягати нових вершин.

– Тим паче, можливостей для цього відкривається дуже багато, – додає Лариса Деркач. – Андрій Ройко з того ж села Сильне Ківерцівського району, який навчається у нас на третьому курсі, вдало виступив на міжнародній студентській конференції, а його дослідження щодо викладання української мови у початкових класах опубліковано у галузевому збірнику.

Це й же Андрій у складі команди педколеджу двічі перемагав у брейн-рингу «Луцьк – приємне відкриття», організованому міською радою.

Отож, є на кого рівнятися. Є до чого прагнути. А з підтримкою, що дає своїм вихованцям Луцький педагогічний коледж, є всі можливості для здійснення навіть найамбітніших мрій.